Як українське населення може розподілятися територією нашої держави по закінченні війни? Чому людей, зокрема внутрішніх переселенців, приваблюють метрополіси і скільки таких міст в Україні? Яка доля може очікувати прилеглі до росії українські терени і чи доцільно буде розвивати там промисловість у майбутньому? Чи потребуватиме Україна трудових мігрантів і чому це питання важливо вирішувати на рівні уряду й бізнесу? Про це в інтерв’ю сайтові «ТСН.ua» розповів заступник директора з наукової роботи Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України член-кореспондент НАН України Олександр Гладун.  Колаж: ТСН.ua |
«Після закінчення війни проблема розселення населення буде дуже актуальною в Україні, – зауважує науковець. – Нам потрібно вирішити, що робити з прикордонними територіями, які розташовані поруч із росією. Зараз там дуже небезпечно. Можливо, навіть доведеться створювати якусь зону, де взагалі не буде населених пунктів. Якщо ж на цих територіях буде вестися економічна чи господарська діяльність, то потрібно гарантувати безпеку людям.
Окрім цього, ми маємо велике переміщеннями людей через війну, яке вже відбулося і ще відбуватиметься. Всього в Україні приблизно 6 мільйонів внутрішньо переміщених осіб (ВПО), а ще 6,2 мільйона людей, за даними Управління верховного комісара ООН у справах біженців, перебувають за кордоном України.
…дуже багато внутрішньо переміщених осіб втратили своє житло та переїхали до центральної або західної України. Дехто з них працевлаштувався на новому місці, і чи будуть вони повертатися – велике запитання. Тому нам потрібен план розвитку всієї післявоєнної України з деталізацією по областях, районах і, можливо, по територіальних громадах.
Якщо люди повертатимуться на попереднє місце проживання на південь і схід України, то виникає проблема відновлення житлової та комунальної інфраструктури, які в багатьох містах зруйновані. Важливо розуміти, які там можна розміщувати підприємства, бо якщо люди почнуть повертатися, без роботи там просто нічого робити, лише буде зростання криміналу».
На думку члена-кореспондента НАН України Олександра Гладуна, важливо передусім проаналізувати стан, можливості та перспективи українських метрополісів. «Комплексне розселення населення дозволить вирішити низку проблем, які виникнуть після закінчення війни, та допоможе в подальшому розвитку всієї території України, – наголошує вчений і пояснює: – …метрополіси – це великі міста, які є у всьому світі. Вони розвиваються, йде невпинний процес урбанізації – в Європі, Північній Америці, Азії. <…> З демографічної точки зору ми виокремлюємо [в Україні] шість… метрополісів – Київ, Львів, Одеса, Харків, Дніпро і Донецьк [«Щодо Донецька, то він зараз тимчасово окупований, але ми його теж розглядаємо як одне із ключових міст на сході України», – зазначає Олександр Гладун]. Ці міста мають великий економічний потенціал – це флагмани із запровадження нових систем господарювання й розвитку в різних сферах діяльності. І у вирішенні питання розселення українців вони продовжать відігравати важливу роль.
Метрополіси – ключова ланка або каркас для розселення населення, вони відіграють значну роль у соціально-економічному та культурному розвитку країни. В таких містах концентрується економічна діяльність, фінанси, транспорт, вищі навчальні заклади. Рівень життя там значно вищий, аніж в інших населених пунктах, хоча й сам рівень життя дорожчий.
Метрополіси впливають на розвиток прилеглих до них територій, а також можуть впливати на розвиток сусідніх регіонів. Багато людей з постраждалих територій орієнтовані саме на ці міста, бо якщо вони шукають роботу, то її там можна знайти.
Це найбільші за чисельністю населення міста України. За віковою структурою населення там молоде, багато студентів, людей, які приїздять на заробітки та залишаються там жити. Через те, що ці міста мають молодшу вікову структуру, в них вищий рівень народжуваності, аніж в інших містах України, де структура населення більш стара.
В таких містах динамічніший ринок праці, сюди надходять інвестиції, тут розвивається бізнес. Адже є можливість для ведення якоїсь певної діяльності, виробничі потужності й робоча сила. Тобто вимушений переселенець зможе знайти тут роботу чи розпочати власний бізнес.
<…>
Тут розвивається будівництво, транспортна інфраструктура, ринок праці. Звісно, що цей процес може бути неконтрольованим, але краще планувати розвиток таких міст. Якщо там потрібно відкривати якесь виробництво, то варто враховувати екологічну ємність цієї території, наприклад, з якістю води. Від цього залежить, чи варто в таких містах сконцентровувати виробництво, автомобільний транспорт, адже екологічна ситуація може бути гіршою, ніж у менших за розміром містах».
Олександр Гладун також привернув увагу до питання залучення трудовий мігрантів для розвитку української економіки: «З України виїхало понад 6 мільйонів людей, до того ж потрібно враховувати, що у нас переважно старе населення, а на ринку праці пропозиція і потреба в робочій силі повинні певною мірою балансуватися. Тому може виникнути ситуація, коли в демографічному сенсі ми не зможемо забезпечити ринок праці за рахунок власного населення і доведеться розглядати питання залучення мігрантів.
…для постійного підтримування темпу економічного розвитку України у нас буде гостра потреба в робочій силі.
Якщо буде потреба в робочій силі, то глобальна економіка зламає всі кордони і завозитиме цих мігрантів напівлегально чи нелегально. Гадаю, що краще контролювати процес, ніж потім із ним боротися.
Питання трудової міграції до України має вирішуватися на рівні уряду, підприємців. Про це потрібно відверто говорити з українцями і досліджувати, як це сприйматиметься людьми, а вже після цього ухвалювати рішення».