10 листопада 2023 року в Українському кризовому медіа-центрі відбулася пресконференція «Археологія України у час війни: проблеми і перспективи». Її спікерами стали науковці Інституту археології НАН України – директор цієї установи член-кореспондент НАН України Віктор Чабай, учений секретар кандидат історичних наук Сергій Теліженко та завідувач відділу археології Києва, керівник інститутської Моніторингової археологічної експедиції кандидат історичних наук Всеволод Івакін. Захід модерував доцент кафедри археології Київського національного університету імені Тараса Шевченка кандидат історичних наук Павло Шидловський.
 Зліва направо: Павло Шидловський, Сергій Теліженко, Віктор Чабай і Всеволод Івакін (скриншот із відеозапису пресконференції) |
«Ми, археологи, сприймаємо цю війну дещо ширше, ніж пересічні громадяни, – розпочав Павло Шидловський. – Ми сприймаємо цю війну з погляду війни культурної, війни за культуру. Тому що українська ідентичність, українська культура є об’єктом, мішенню нашого ворога. Українські історико-культурні пам’ятки, українські культурні цінності становлять особливу мішень для нашого ворога. Ми бачимо це зі ставлення наших ворогів до історичних центрів Херсона, Одеси, Маріуполя. Ми бачимо, з якою ненавистю руйнуються релігійні й архітектурні пам’ятки. Ми бачимо це із розграбування наших музеїв. Але це тільки видима сторона справи. Насправді величезні багатства сховані під землею. Говорячи про війну, ми говоримо про руйнацію не тільки того, що видиме, не тільки того, що стоїть на поверхні – релігійних будівель чи архітектурних пам’яток. Ми знаємо про руйнацію ще й того, що не потрапляє до нашого поля зору. У такому разі дослідження, документування, фіксування втрат і, зрештою, визначення збитків нашій археологічній спадщині є нагальною потребою сьогодення».
По тому модератор представив і запросив до слова трьох спікерів цієї пресконференції.
 |
Із головною доповіддю та презентацією виступив директор Інституту археології НАН України член-кореспондент НАН України Віктор Чабай: «Інститут археології НАН України є провідною і координуючою українською науковою установою в галузі археологічних досліджень. Не тільки за законодавством України: Інститут входить у десятку найцитованіших наукових установ України. З початком бойових дій у 2014 році до виконання планових завдань Інституту (а це – фундаментальні дослідження в галузі археології та давньої історії) додалася ще одна проблема – моніторинг зруйнованої археологічної спадщини під час бойових дій. Піонером археологічної моніторингової процедури в Інституті став Сергій Анатолійович Теліженко, який з 2015 року почав досліджувати злочини росії проти археологічної спадщини на території Луганської області. Згодом до цієї проблематики долучилося ще 11 співробітників Інституту археології НАН України і Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Ми отримали підтримку від Deutsches Archäologisches Institut [Німецького археологічного інституту] і ЮНЕСКО. Розвивалася співпраця з Crimean Institute of Strategic Researches [Громадською організацією «Кримський інститут стратегічних досліджень», яка теж працює над моніторингом стану археологічної спадщини в умовах війни]. За ці роки було створено Archaeological Landscape Monitoring Group у складі науковців – археологів, пам’яткознавців із багатьох інституцій, серед яких: Інститут археології НАН України, Український державний інститут культурної спадщини, історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Національний музей історії України, Національний заповідник «Києво-Печерська лавра», Вишгородський історико-культурний заповідник і багато інших.
Загалом на неокупованих, окупованих і деокупованих територіях – у 9-ти областях і Автономній Республіці Крим – за ці роки було досліджено 836 археологічних пам’яток. Сьогодні я докладно зупинюся саме на польових дослідженнях 575-ти з цих пам’яток на територіях Київської, Чернігівської, Сумської, Луганської, Миколаївської та Одеської областей.
Робота триває за такими основними напрямами: просвітницька робота серед бійців Збройних Сил України, польовий моніторинг, створення електронної бази даних і надання звітів і актів про порушення пам’яткоохоронного законодавства України правоохоронним органам і місцевим органам влади.
Просвітницьку роботу розпочав Сергій Анатолійович Теліженко ще 2016 року – на лінії зіткнення.
Згодом було видано брошуру кишенькового формату про те, як бійці Збройних Сил України мають поводитися, коли знаходять археологічні артефакти. Завдяки цій роботі фонди Інституту археології поповнилися десятками артефактів, які надійшли з лінії зіткнення. Висловлюю щиру вдячність бійцям 3-ї окремої штурмової бригади, 72-ї бригади, 79-ї окремої десантно-штурмової бригади, 100-ї бригади тероборони, 57-ї бригади і батальйону імені Шейха Мансура. Бійці всіх цих військових підрозділів надсилали і надсилають артефакти, знайдені під час бойових дій.
Польовий комітет Інституту археології, яким керує [кандидат історичних наук] Юрій Вікторович Болтрик, на основі звітів, отриманих від моніторингової діяльності, створює електронну базу даних. Звіти й акти є основою майбутніх позовів України до держави-агресора щодо відшкодування збитків, завданих археологічній спадщині.
Тепер докладніше про польові дослідження. У Луганській області Сергій Теліженко дослідив понад пів сотні археологічних пам’яток. Усі вони пошкоджені. Можна виокремити такі види пошкоджень або руйнацій: використання археологічних об’єктів з воєнною метою (облаштування польової фортифікації), пошкодження археологічних об’єктів унаслідок обстрілів, мінування території археологічних об’єктів та їх розмінування за допомогою інженерних машин розгородження. Основні пам’ятки представлені курганами від доби епохи бронзи до раннього залізного віку. Загалом діапазон пошкоджених пам’яток – від мезоліту до золотоординського часу.
Наступне. Київ і Київська область є найбільш дослідженою територією. Дослідження виконує Київська архітектурно-археологічна експедиція під керівництвом [завідувача відділу археології Києва] Всеволода Івакіна. [Зафіксовано] пошкодження різного масштабу та походження. Головно – пов’язані із земляними роботами під час спорудження військово-інженерної інфраструктури. Серед пошкоджених – пам’ятка національного значення «Дитинець Білогородки» та низка пам’яток місцевого значення у Макарові, Вишгороді, Білогородці. Під час дослідження раннього залізного віку біля Ходосівки виявлено середньовічні поховання. Загалом більшість пошкоджених пам’яток датується в межах Середньовіччя.
У Чернігівській області моніторинговими дослідженнями керував старший науковий співробітник Інституту археології [кандидат історичних наук] В’ячеслав Скороход. Серед пам’яток – пошкоджені історичні центри Чернігова, Седнева, Остра. У місті Остер пошкодження виявлено в кам’яному фундаменті церкви Святого Михайла ХІ століття, яка є пам’яткою національного значення. Загалом, як і на Київщині, більшість пошкоджених пам’яток датуються в межах Середньовіччя.
Моніторингові дослідження в Сумській області розпочалися влітку цього року під керівництвом і за участі співробітника Інституту археології [старшого наукового співробітника відділу археології раннього заліза кандидата історичних наук] Дмитра Каравайка. Загалом пошкодження зафіксовано на шести городищах, які мають статус національного значення. Знайдено п’ять нових пам’яток, серед яких – 4 поселення кам’яної доби і [одне] поселення часів Київської Русі. Виконано охоронні розкопки під зруйнованим музеєм в Охтирці [Охтирським міським краєзнавчим музеєм], де було виявлено культурний шар модерного часу.
Капітан [і кандидат історичних наук] Володимир Гнера – донедавна науковий співробітник Інституту археології, а нині представник Національного університету оборони – дослідив 23 пам’ятки на території Одеської області. Пошкодження виявлено на Трояновому валі, зведеному в перших століттях нової ери, і фортифікаційних спорудах Ізмаїлу модерного часу.
Підрив окупантами греблі Каховської ГЕС став новим викликом для всієї України. В зоні тільки Каховського водосховища відомі 95 археологічних пам’яток. Включно з південнобузьким і березанськими лиманами кількість потенційно постраждалих пам’яток сягнула майже 200. Хронологічний діапазон – від кам’яної доби до модерного часу. Техногенна катастрофа, спричинена підривом Каховської ГЕС, не лише оголила безліч археологічних пам’яток і окремих знахідок, а й загострила проблему збереження української культурної спадщини у широкому розумінні цього слова. Дніпровські плавні було затоплено ще з 1956 року. Під затопленням опинилися залишки п’яти запорізьких січей. Ці укріплення – осередки Війська запорізького низового – в різні часи облаштовувались у різних частинах заплавах Дніпра і відіграють ключову роль у становленні української козацької держави. Проте спадок давніших часів також має важливе загальноєвропейське значення. По-перше, йдеться про сліди античної цивілізації, які вважаються доказом причетності до європейської цивілізації. Цього року польові дослідження здійснив співробітник Хортицького національного музею-заповідника Валерій Нефьодов – на території, вже звільненій від води. У підсумку було виявлено 15 скупчень археологічних артефактів. Але найголовніше з досліджень Нефьодова полягає в тому, що зафіксовано стан артефактів, які він знайшов. Всі вони у задовільному стані. Бо мало хто міг передбачити стан артефактів після того, як вони майже 70 років перебували під водою.
10 днів тому завершилися спільні дослідження Інституту археології та Охоронної археологічної служби України на берегах Південнобузького і Березанського лиманів, де коливання рівня води було не настільки катастрофічним, як, скажімо, біля Нової Каховки, але все ж таки сягало 2–3 метрів. Це коливання води спровокувало берегову абразію, тобто почалися зсуви ґрунту берегів лиманів. Зсуви зруйнували тисячі квадратних метрів археологічних пам’яток. Основних руйнувань зазнали розташовані на берегах лиманів античні поселення і некрополі. Безумовно, отримані дані не є остаточними, і, на жаль, вони лише збільшуватимуться. До їх збільшення призведуть дослідження на територіях, де наразі тривають активні бойові дії. Важко навіть уявити, що і в якому обсязі пошкоджено «славнозвісною» «лінією Суровікіна» – траншеями завдовжки десятки кілометрів, які простяглись українським Степом.
Не меншої шкоди археологічній спадщині завдають несвідомі забудовники, насамперед у Київській області, і кримінальні шукачі скарбів у Миколаївській області. Від «прогулянок» із металодетекторами кримінал перейшов до широкомасштабних розкопок. На площі майже один гектар повністю розграбоване античне поселення Каборга-6. Активно грабуються античні поселення і некрополі Дідова Хата, Чортувате-7, Козирка-12. На жаль для археологічної спадщини України, митниця стала основним рубежем охорони археологічних артефактів.
Тепер кілька слів про проблеми, перспективи, виклики. Перш ніж перейти до проблем, з якими стикаємося під час польових досліджень, хочу висловити щирі подяки обласним військовим адміністраціям Миколаївської, Київської, Чернігівської, Сумської областей, де тривали польові дослідження. Завдяки співпраці з обласними військовими адміністраціями, Генеральним штабом Збройних Сил України, Міністерством оборони України, Національним університетом оборони України імені Івана Черняховського стали можливі виконання багатьох археологічних досліджень. Особлива подяка – генералу-полковнику Михайлу Ковалю і полковнику Віталію Колодкіну».
 |
Серед об’єктивних проблем під час моніторингових робіт член-кореспондент НАН України Віктор Чабай назвав передусім бойові дії, заміновані території та велику кількість вибухонебезпечних предметів у різних місцях. З-поміж суб’єктивних виокремив труднощі у взаємодії з Управлінням дозвільною погоджувальною документацією Міністерства культури та інформаційної політики України.
«Окремо хочу відзначити ефективність наших робіт. Усі роботи виконуються коштом міжнародних ґрантів і з допомогою міжнародних інституцій. Не йдеться про гігантські суми. Суми – невеликі [575 пам’яток досліджено за 12419 євро і 1512 доларів США. Як згодом додав Віктор Чабай, кошти в доларах – загалом три тисячі – Інститут археології НАН України отримав від ЮНЕСКО, і залишок цієї суми планує використати для продовження досліджень на Миколаївщині; кошти в євро надійшли від Німецького археологічного інституту і теж витрачені ще не всі, бо дослідження тривають. «До кінця [цього] року [вказані] суми [витрат] іще зростуть щонайменше на 20–30%».]. Відшкодування, які можна буде потім вимагати від держави-агресора, будуть значно вищими – підкреслив Віктор Чабай. – Тепер щодо перспектив і пропозицій.
Перша пропозиція – створити підрозділ з дослідження археологічної спадщини у Збройних Силах України. 15 співробітників Інституту археології нині захищають Батьківщину в лавах ЗСУ. Серед них – шестеро кандидатів науки й один доктор наук. Це доволі кваліфікована група. Основою для створення такого підрозділу може бути Другий протокол Гаазької конвенції про захист культурних цінностей у разі збройного конфлікту (цей протокол затверджений у 1954 році і ратифікований Верховною Радою України у 2020 році). Підрозділи Сulture Рroperty Рrotection [охорони культурної спадщини] існують в арміях майже всіх країн-членів НАТО. Не треба вигадувати нічого нового.
Другий пункт: протидія грабіжникам залишиться тільки словами і гаслами, доки не буде створено оперативний підрозділ з охорони археологічної спадщини в структурі Міністерства внутрішніх справ України. Вже давно настав час перестати ганьбитися перед усім світом історіями про затримання археологічних артефактів України, наприклад, на нью-йоркській митниці».
«Пані та панове, уявіть, що не стало археологічних, матеріальних свідчень заселення України кам’яної доби, зникли скіфські городища, античні поліси, візантійські, києворуські міста, генуезькі, литовські, польські замки, козацькі січі, могили… Що залишиться? Наративи про імперську державність Петра І, Новоросію Катерини ІІ і балаканина, що сучасну Україну створив Володимир Ленін», – попередив учений.
Далі модератор надав слово вченому секретареві Інституту археології НАН України кандидатові історичних наук Сергієві Теліженку, який першим в Україні почав розробляти алгоритми збереження археологічної спадщини в час війни.
 |
«2015 року я зацікавився цією проблемою, бо виїхав із Луганська, і мене турбувала доля археологічних пам’яток, які досліджував я і які досліджували мої колеги. Переважно я займався тим, що збирав інформацію від тих, хто лишився на окупованій території або мешкав поблизу неї. Звісно, вивчав супутникові знімки, які можна було тоді (та й зараз можна) знайти на платформі «Google Earth», – розповів науковець. – А з 2016 року почалася вже більш деталізована робота – завдяки Українській Гельсінській спілці з прав людини, яка організувала моніторингову експедицію на територію Луганської області. Метою цієї експедиції було дослідження культурної та археологічної спадщини, її стану неподалік лінії розмежування. Ми досліджували переважно лівобережжя Сіверського Дінця. Тобто тоді вже почалося більш конкретне зацікавлення проблемою. І от на сьогодні, крім того, що самостійно збираю деякі дані, зокрема отримую інсайдерську інформацію та досліджую різного типу плани або картографічний матеріал, разом із колективом Громадської організації «Кримський інститут стратегічних досліджень» ми виконуємо й додаткову роботу з виявлення та фіксації порушень – руйнації чи пошкодження археологічної спадщини. Я переважно опікуюся Луганською областю.
 |
На мапі ви можете бачити цікаве скупчення в центральній частині області. Чому саме там? Тому що там – по долині річки Сіверський Дінець – у 2014–2015 роках стабілізувалася лінія розмежування. На правому березі стояли росіяни, на лівому – Збройні Сили України. [Росіяни] розривали кургани та поселення. З нашого боку – теж, бо була необхідність оборонятися. І виникали порушення. <…> У 2014–2015 роках руйнація стосувалася здебільшого курганної групи. А от з 2022 року тактика змінилася – в росіян розв’язалися руки, бо доти вони не використовували такої кількості зброї – ракет, безпілотників тощо. <…> З фото видно, що на ділянці біля Білогорівки, Шипилівки, Кремінної все у вогні. А ця місцевість просто перенасичена археологічними пам’ятками – починаючи від так званої «Ставки хана» біля села Шипилівка. Неподалік Білогорівки теж багато середньовічних поселень, і некрополь, і кургани. Все це зазнало обстрілів, постраждало від вогню. На лівому березі [Сіверського Дінця], де також усюди вогонь, – багато поселень і стоянок від епохи мезоліту до золотоординського і модерного часів, які зараз страждають через облаштування росіянами польової фортифікації, внаслідок обстрілів (і з нашого боку, і з їхнього боку) страждає чимало пам’яток. Після війни нам доведеться дуже багато чекати, поки цю територію розмінують. І, гадаю, рахунок пам’яток археології там вестиметься на десятки, а може, й на сотні. <…>
Зараз я менше проводжу роз’яснювальні роботи з військовими. Книжечка «Археологічні пам’ятки і війна», ідея видання якої належить Спілці археологів України, відіграла доволі потужну роль. Не таку потужну, як хотілося б, і все ж. Але вона вийшла ще 2020 року, і з нею вдалося поїздити лиш по деяких прифронтових частинах Луганщини та Донеччини. Я читав лекції для військових, представників сил CIMIC (civil military cooperation). Звісно, для музейників. Приходили всі охочі.
І раніше до Інституту археології надходили посилки з речами, іноді (якщо це не шкодило безпеці) нам надавали координати [місць виявлення артефактів]. А от після 2020 року кількість звернень до Інституту археології і до мене особисто зросла в рази. Останній випадок: військовий з третьої штурмової бригади надіслав крем’яні речі, виявлені під час облаштування захисної споруди. Тобто процес триває. Деякі речі, на жаль, не дійшли: військові з полку імені Шейха Мансура надіслали першу посилку у лютому 2022 року, другу – з найцікавішими речами – на жаль, було знищено. Деякі речі бійці передають до музейних закладів чи ще деінде».
«Під час останньої місії на Миколаївщину ми зафіксували проведення археологічних досліджень, але не археологами, а грабіжниками, – додав кандидат історичних наук Сергій Теліженко».
 |
Керівник Моніторингової археологічної експедиції, створеної в Інституті археології НАН України у вересні 2022 року, кандидат історичних наук Всеволод Івакін розповів про труднощі, з якими науковці стикалися під час моніторингових робіт на Півночі України – у Київській та Чернігівській областях: «Можна виокремити два напрями проблем. Перший напрям сформувався ще до початку активних бойових дій з російською федерацією і стосується жахливого стану облікової документації на археологічні пам’ятки (і не лише у Київській та Чернігівській областях). Тобто більшість наших археологічних пам’яток зараз не захищаються законом. Наприклад, на останній історико-архітектурний план Києва нанесено близько 70 археологічних пам’яток. Насправді ж їх у столиці понад 200, і всі спроби зареєструвати їх наразі закінчуються нічим. Потрібна свідома державна центральна політика з інвентаризації всіх пам’яток археології, а вже серед них – виокремлення пошкоджених війною. Це може покласти на себе тільки держава.
Наступний напрям – проблеми з доступом. Торік входження на певні території нам організовував Український державний інститут культурної спадщини Міністерства культури та інформаційної політики України, цього року перебиваємося своїми силами. Бажано все-таки, щоб координатором у цій справі був центральний орган виконавчої влади, тобто Міністерство культури та інформаційної політики України. Саме цієї допомоги нам дуже бракує».
Відповідаючи на запитання журналістів, Віктор Чабай анонсував, що Інститут археології НАН України планує укласти угоду про співпрацю з Управлінням національної спадщини Польщі, яке спільно з Міністерством культури та інформаційної політики України нещодавно започаткувало двосторонній проєкт із моніторингу стану української культурної спадщини, зокрема археологічної, за допомогою дистанційних методів (насамперед аналізу космічних знімків): «Це доволі цікава ідея. Її запропонувала польська сторона. Долучитися до проєкту запросили і працівників Інституту археології – [доктора історичних наук] Олександра Симоненка, [кандидата історичних наук] Олену Дзнелазде, [кандидата історичних наук] Артема Борисова, які вирішуватимуть частину завдань. Головна мета – побачити з космосу, що зруйновано. Передусім – на території Херсонської області, зокрема на лівому березі, не доступному зараз для польових досліджень. Ми завжди раді будь-якій допомозі, і ця допомога точно не буде зайвою. Але ніщо не замінить польових досліджень».
За словами Віктора Чабая, на українських територіях, які торік окупувала росія, працювали десятки експедицій, зокрема експедиції Інституту археології НАН України: «І в Херсонській, і в Запорізькій, і в Луганській областях. Розкопками було охоплено всю територію України. Інститут археології досліджував, наприклад, Кам’яну Могилу в Запорізькій області, сарматський могильник Маяки і поселення русько-литовського часу Тягинка на Херсонщині… Тобто доволі активно працював на тих територіях. Яка зараз доля цих розкопів – складно сказати. Туди важко потрапити. Надходять якісь свідчення, але їх потрібно перевірити. Багато чого зруйновано. Наш моніторинг іще не дійшов до цих місць, бо там тривають активні бойові дії. Але експедицій було дуже багато. І дослідження виконувалися до 2020–2021 років включно».
За інформацією Інституту археології НАН України
та пресслужби НАН України