Старший науковий співробітник відділу історії України 20-30 рр. ХХ ст. Інституту історії України НАН України кандидат історичних наук Геннадій Єфіменко в інтерв’ю інформаційному агентству «АрміяInform» розповів про значення й дослідження Голодомору – трагічної події української історії, яка незмінно привертає увагу й надалі потребує ґрунтовного наукового історичного вивчення.
Учений зазначив: «Злочин Голодомору — це той злочин, пам’ять про який залишилася фактично в кожній родині України. І це той злочин, який тривалий час не був публічно обговорений, пам’ять про який була тривалий час заборонена в радянському союзі, щодо якого існувало повне інформаційне табу. Однак пам’ять про той голод зберігалась на родинному рівні, тому коли стало можливим відкрито говорити про Голодомор — спочатку то ще називали як «голод», «голодівка», «голод 1933 року» — це стало тим об’єднувальним чинником, який так чи інакше зачіпав кожного. При цьому існувала перевага однозначності оцінки, бо Голодомор — це те, що не викликає жодних сумнівів у злочинності дій влади, бо йдеться про масове вбивство людей. Щодо цього не може існувати вагомих розбіжностей в оцінках, тому, власне, це стало об’єднавчим чинником».
Геннадій Єфіменко також пояснив:
- чому після розпаду СРСР і відновлення незалежності України повернення пам’яті відбувалося так довго;
- чому є настільки нагальною потреба увічнити пам’ять не лише про злочин убивства українців голодом, але і про боротьбу українського народу, про його збереження як національної спільноти;
- чому потрібно розділяти голод 1932 року в Україні й такий же голод із такими ж основними засадами в інших регіонах СРСР з одного боку та цілеспрямований злочин геноциду — з іншого.
Ознайомитися з
повним текстом інтерв’ю За інформацією Інституту історії України НАН України