Чому фінансування науки насправді є інвестицією в обороноздатність і майбутнє України? Яких економічних стимулів потребують наукові установи і заклади вищої освіти? Навіщо науці базове бюджетне фінансування? Хто має ставити завдання перед виконавцями фундаментальних і прикладних досліджень? Про те, «як фінансувати науку під час війни, щоб залишатися справді цивілізованою у всіх сенсах державою та не розгубити свій серйозний науковий потенціал, який існує попри всі виклики», пише у своїй статті для інтернет-видання «New Voice» (NV) голова Наукового комітету Національної ради України з питань розвитку науки і технологій, заступниця директора з розвитку та інновацій Київського академічного університету, керівниця проєкту Academ.City доктор фізико-математичних наук Олександра Антонюк.  Доктор фізико-математичних Олександра Антонюк. Джерело: biz.nv.ua |
«Українська наука вже працює на оборону, — наголошує Олександра Антонюк. — Наукові інститути, університети та дослідні центри в Україні працюють над розробкою різноманітної військової техніки, систем безпеки, кіберзахисту, військово-медичних технологій та над іншими важливими задачами. Звісно, ці розробки не стають предметом публічного обговорення, враховуючи обставини, в яких опинилася наша країна.
Адекватне забезпечення освіченими та підготовленими людьми є ключовим фактором в інноваціях. А вони є основою високотехнологічної економіки, здатної продукувати високу додану вартість. Якщо не вкладати достатньо ресурсів у наукові дослідження та освіту, будуть і далі втрачатися талановиті вчені, відставатимемо в технологічному прогресі, а науковий потенціал країни зменшуватиметься. Зневажливе ставлення до науки впливає на мотивацію вчених та студентів, що своєю чергою з часом помітно у відставанні розвитку нації в умовах глобальної конкуренції. Тому потрібно розглядати науку як ключовий елемент стратегічного розвитку завжди, особливо під час війни.
Важливо, аби держава регулювала й позитивно впливала на ці відносини, а не перекладала всю відповідальність тільки на науковців.
У нашому суспільстві протягом багатьох років існувало переконання, що не варто вкладатися в складні та витратні наукові розробки, оскільки можна придбати готові рішення за кордоном. Проте обставини широкомасштабної війни показали, що далеко не всі високотехнологічні рішення можна купувати, далеко не всі готові нам їх надавати. Тому навіть створення власних аналогів закордонних розробок повинно бути об’єктом гордості для української прикладної науки та отримувати належну підтримку. Формування власних наукових шкіл є предметом обороноздатності та виживання країни».
На думку авторки, запровадження нових інституційних механізмів для розвитку науково-технологічної сфери та її ефективного впливу на суспільство й економіку потребує не лише адміністративних, а й економічних стимулів та інвестицій, які зроблять наукові установи й заклади вищої освіти конкурентоздатними на ринку. А для цього передусім слід змінити національне законодавство.
«…для розбудови в Україні оптимальної моделі фінансування наукових досліджень необхідно відштовхуватися від загальної стратегії економічного розвитку держави та її економічних пріоритетів, які б дозволили зайняти нашій країні належне чільне місце у ланцюжках доданої вартості в Європі та світі. Тоді стратегія розвитку науки та наукової сфери буде підсилювати ці завдання і сприятиме правильному спрямуванню наукових зусиль і розуміння їхнього внеску в економічний прогрес та добробут суспільства. Питання «як фінансувати науку під час війни» — це невід’ємне питання майбутнього нашої держави не на узбіччі цивілізації, а в її авангарді», — підсумовує науковиця.