View message

Фахівці відділу інноваційної політики, економіки та організації високих технологій Інституту економіки та прогнозування НАН України видали колективну наукову монографію «Оцінка інноваційного розвитку та структурні трансформації в економіці України» за науковою редакцією члена-кореспондента НАН України Ігоря Єгорова і доктора економічних наук Юрія Кіндзерського.

Широкомасштабна воєнна агресія росії, розпочата у лютому 2022 року, призвела до колосальних людських жертв, економічних збитків і екологічних втрат в Україні. Це неминуче скоригувало розвиток української науково-інноваційної сфери, який, на жаль, іще до війни не відповідав потребам ефективної розбудови держави, забезпечення високого рівня суспільного добробуту, подолання суттєвого технологічного й економічного відставання від розвинених країн.

Як зазначають автори монографії, вже багато десятиріч до проблем інноваційного розвитку й ефективних структурних зрушень прикута увага провідних іноземних і українських науковців, а в останні роки дедалі важливішими й гострішими стають дослідження ролі інновацій у розв’язанні глобальних проблем людства, відображені у Цілях сталого розвитку Організації об’єднаних націй і спрямовані на подолання бідності, нерівності, голоду, хвороб, негативних екологічних наслідків господарської діяльності, соціальну справедливість та інклюзивність суспільного розвитку, ощадливе й розумне природокористування.

У цій праці, серед іншого:

• всебічно проаналізовано формування й реалізацію інноваційної та науково-технічної політики у розвинених країнах і в Україні, зокрема у світлі новітніх пандемічних і воєнних викликів і загроз;
• систематизовано основні критерії виокремлення напрямів інноваційної діяльності й оцінювання ефективності структурних змін;
• показано становлення і трансформацію ключових показників інноваційної діяльності, що застосовуються у міжнародних стандартах її оцінювання, зокрема у стандартах Європейського Союзу;
• запропоновано методичний інструментарій імплементації в Україні оновленої методології Організації економічної співпраці та розвитку з оцінювання рівня інноваційного розвитку й, відповідно, поглиблено проаналізовано стан інноваційної сфери України та визначено тренди інноваційного розвитку і структурних трансформацій у світі загалом і в Україні зокрема.

Особливу увагу в книзі приділено проблемам гармонізації інноваційної політики з іншими видами політики, зокрема соціальною та промисловою. Запропоновано стратегічні орієнтири, алгоритм і систему організаційно-управлінських заходів для повоєнного відновлення науково-технічної та інноваційної сфер України у контексті стимулювання процесів економічного розвитку і забезпечення прогресивних структурних змін в економіці.

Автори вказують, що ключовими особливостями структурних змін в українській економіці протягом останніх 30 років є кратне зменшення ваги індустріального сектора у суспільному виробництві, насамперед за рахунок випереджального (порівняно з іншими секторами) скорочення випуску переробної промисловості, її технологічного спрощення, дедиверсифікації видів діяльності й номенклатури кінцевої продукції глибокої переробки. Це супроводжувалося посиленням домінування третинного сектора, насамперед торгівлі та ненаукомістких, примітивних послуг, і зростанням первинного сектору (видобутку ресурсів). Порівняно з індустріально розвиненими країнами, в структурі українського виробництва надмірною стала частка галузей, режим відтворення яких спроможний лише на відносно невисокі темпи економічного зростання та створення доданої вартості. Це видобування корисних копалин і пов’язані з ним галузі первинної переробки у промисловості, а також сільське господарство. Такі тенденції не прискорюють економічного зростання і підвищують ризики подальшого поглиблення структурної деградації та відсталості національної економіки. Як наголошено у виданні, ця відсталість стала наслідком фундаментальних прорахунків у структурній та інноваційній політиці, що безпосередньо створили «сприятливі» внутрішні економічні й технологічні передумови для ослаблення країни і початку воєнної агресії проти неї.

Дослідники показують, що комерціалізацію інтелектуальної власності обмежує головно низький запит держави і бізнесу на інновації через, з-поміж іншого, негативні структурні зміни в економіці, загальне спрощення номенклатури промислової продукції, труднощі в отриманні державної допомоги для впровадження інновацій, брак кваліфікованих працівників. Крім того, інноватори та наукові установи не достатньо готові до комерціалізації науково-технічних розробок і закордонного партнерства, виведення своїх розробок на світовий ринок, а у розробників і самих підприємців немає стимулів. В Україні чимало винаходів та винахідників, але результати досліджень і розробок рідко використовуються у реальному секторі економіки. І хоча пріоритети у розвитку національної інноваційної системи в Україні визначено, та взаємодія між інститутами цієї системи неефективна, а значний людський потенціал втрачається через його незатребуваність і зростання міграції. Тож автори монографії спробували оцінити інноваційний потенціал за міжнародними стандартами статистики і з’ясували, які «традиційні» українські індикатори такого оцінювання проблемні та чому саме.

Водночас науковці звертають увагу, що всупереч драматизму ситуації, зумовленого війною, в українській економіці виникли певні передумови для виходу із кризи і стимули для формування потенціалу майбутнього економічного зростання на якісно новій основі. Зокрема, звуження і блокування ворогом міжнародних логістичних маршрутів для України за  одночасного посилення протестів європейських аграріїв проти української агропродукції знижує дохідність сировинного експорту. А це, своєю чергою, має стимулювати цікавість бізнесу до поглиблення переробки сировини всередині країни, формування внутрішніх міжгалузевих ланцюгів створення доданої вартості, диверсифікації внутрішнього виробництва, зміни структури експорту на користь продукції високого ступеня переробки й розвитку сектору інформаційно-комунікаційних технологій. Відповідно, активізуватиметься інноваційна діяльність українського бізнесу та посилюватиметься його здатність створювати інноваційні продукти, що у перспективі позитивно вплине на потенціал економічного відновлення і зростання.

Війна в Україні передусім унеобхіднила концентрацію зусиль держави, бізнесу й науки на дослідженнях і науково-технічних розробках інноваційних видів озброєння, швидкому запуску у виробництво готових до впровадження воєнних розробок за паралельного налагодження ліцензійного виробництва передової зброї іноземних зразків. Йдеться про широку номенклатуру воєнної продукції – від різноманітних безпілотних літальних апаратів, далекобійної артилерії, бронетанкової техніки до ракетно-артилерійського озброєння, систем протиповітряної оборони, радіоелектронної боротьби і розвідки, засобів розмінування, бойової робототехніки. Це потребує активного й пріоритетного державного стимулювання інноваційної та науково-технічної діяльності. Саме з огляду на ці орієнтири мають формуватись і система державної допомоги виробникам, і система освіти й організації наукових досліджень і розробок, і сприяння держави відповідним компаніям, і система державного управління загалом.

Для успішного розвитку на інноваційній основі, – акцентують увагу автори монографії, – слід розвивати елементи сучасної інноваційної інфраструктури, зокрема державні банки розвитку, центри технологічного трансферу, наукові й індустріальні парки, суверенні та венчурні фонди. Про такі інституції в Україні мовиться вже давно (і нині це питання загострилося), проте вони досі або не створені, або створені формально і фактично не функціонують, бо законодавство недосконале, а реальних стимулів для інноваційної діяльності немає.

Крім того, метою державної структурної політики має бути досягнення високої продуктивності завдяки зміненню балансу сил в економіці на користь осередків економічного зростання на основі стимулювання інвестицій в інноваційно-технологічну модернізацію та диверсифікацію виробництва. Під час поступального розширення сервісної компоненти економіки необхідно також сприяти розвитку знаннєво й технологічно містких видів послуг. Доцільно й застосовувати інструменти, що передбачають фінансове партнерство держави та бізнесу і посилюють дослідницький потенціал країни, поліпшують якості людського капіталу, забезпечують підготовку кваліфікованих фахівців, здатних упроваджувати інноваційні технології. До того ж, держава має подбати про загальне оздоровлення бізнес-клімату, послаблюючи адміністративний тягар на бізнес, знижуючи репресивний тиск фіскальних і контролювальних органів, що заважає розвитку бізнесу та реалізації його інноваційного потенціалу. У монографії також окреслено контури плану повоєнного відновлення та стимулювання науково-технічної й інноваційної діяльності в Україні.

Загалом, підсумовують автори, формування в Україні інноваційної системи, здатної зробити визначальний внесок у модернізацію національної економіки, має стати одним із ключових елементів ефективного використання потенціалу країни. Зважаючи на це науковці обґрунтовують подальші зміни до нинішньої системи статистики інноваційної та науково-технічної діяльності відповідно до оновлених міжнародних стандартів, пропонують напрями модернізації моніторингу інноваційної діяльності й структурних змін в Україні шляхом поєднання можливостей українських баз даних і баз даних розвинених країн. Це прискорить євроінтеграційні процеси та посприяє адекватному вибору модифікації української політики у галузі науки й інновацій в умовах воєнних і повоєнних викликів.

Бібліографічний опис видання