Про витоки історичної картографії українського простору розповідають завідувачка відділу історичної регіоналістики Інституту історії України НАН України член-кореспондент НАН України Ярослава Верменич і головний науковий співробітник цього відділу доктор географічних наук Ростислав Сосса.
Як і коли на карти Європи та світу потрапила Україна? Який простір вона займала у різні часи? Як історичні назви українських земель змінювалися протягом століть? Відповіді на ці запитання в умовах російсько-української війни набувають смисложиттєвого значення і стають домінантами формування національної ідентичності й безпекової політики в інтересах зміцнення обороноздатності та стійкості України.
Війна за ідентичність має всі ознаки глибинного онтологічного конфлікту двох світів, різних за своїм устроєм, організацією, принципами існування. Гібридна зброя здатна завдавати нищівних ударів у найвразливіші ділянки когнітивного протистояння й акумулювати інформаційні ресурси для формування імітаційних інтелектуальних дискурсів. Картографічні та топонімічні виміри війни стають не тільки ареною дискусій, а й чинником прямого маніпулювання суспільною свідомістю.
Динаміка сучасних просторових трансформацій змушує ретельно осмислювати їхню глибинну логіку та наполегливо спростовувати міфи агресора щодо неісторичного характеру України та відсутності її в європейському геополітичному й картографічному просторі. Беззаперечним фактом є те, що від другої половини ХVІ століття назва «Україна» вже постійно фігурує у польських і турецьких джерелах і з’являється на картах. Від ХVІІ століття Україна інтегрується до європейської картографії, що дає підстави розглядати старовинні карти не лише як географічні, а й як політичні й історичні документи, що засвідчують її безперервне існування з давніх часів. Пересвідчитись у цьому можна, переглянувши атлас «Україна на старовинних картах» (вийшов друком 2009 року в Києві), який містить 86 репродукцій карт із зображенням українських земель в європейській картографії від середини ХVІІ до другої половини ХVІІІ століття. За охопленням території серед них виокремлюються карти усієї України, окремих її частин і карти країн, до складу яких входили українські землі. Кожну карту супроводжують докладні коментарі українською та англійською мовами.
Період масштабного картографування території України пов’язаний з іменем французького інженера Ґійома Боплана. Укладені ним карти України – Генеральна (1648 рік) і Спеціальна (1650 рік) – широко використовувалися в європейській картографії другої половини ХVІІ – початку ХVІІІ століття. Саме завдяки картографічним творам Ґійома Боплана назва «Україна» утвердилась як «земля (край) козаків».
 Генеральна карта України, укладена Ґійомом Бопланом 1648 року. Центральний державний історичний архів України, фонд 2194, опис 1, справа 1 (копія 1829 року) |
Генеральна карта охоплює майже всю територію тогочасної України – від Червоної Русі на заході до Чорноморського узбережжя на півдні. На її основі німецький картограф Йоганн Баптист Гоманн 1712 року опублікував карту “Ukrania quae et Terra Cosaccorum” із зображенням на картуші гетьмана Івана Мазепи. Карта України («Славетний український край», 1728 рік) неодноразово публікувалася в атласах німецького видавця Маттеуса Зойттера, 1770 року її перевидав Тобіас Конрад Лоттер у «Новому атласі» (“Atlas Novus”).
 Карта України Йоганна Баптиста Гоманна, близько 1712 року. Центральний державний історичний архів України, фонд 739, опис 1, справа 179 |
 Карта найобширнішого Українського королівства з Київським і Брацлавським воєводствами та прилеглими провінціями. Укладена Маттеусом Зойттером 1740 року. Центральний державний історичний архів України, фонд 742, опис 1, справа 695 |
 Географічна карта Королівства Польщі і Великого Литовського князівства. Укладена Тобіасом Конрадом Лоттером 1780 року. Центральний державний історичний архів України, фонд 742, опис 1, справа 436 |
Уявлення про те, в якому вигляді у європейській картографії ХVІІ столітті поставав географічний простір під назвою «Україна», дають картографічні праці Ніколя Сансона, створені на основі бопланівських карт. У карті 1663 року напис «Україна» простягається Правобережжям і Лівобережжям. На ній під загальною назвою “Ukraina” подано назви Поділля, Покуття, Червоної Русі, Волині, Полісся, Сіверії, позначено понад 20 українських міст. Його ж атлас 1665 року дає вже дві карти України – Волині, Київщини й Середнього Подніпров’я та Лівобережжя з Приазов’ям. На картах, що видавалися у 1670-х роках, Україна знов представлена як ціле – від Холмщини до Лівобережжя й земель Запорожжя. На цих і на інших європейських картах назва «Україна» фігурує у різному написанні: Ukrania, Ucrainia, Ukraina, Ukraine, Ucrainiae.
 Коронні польські землі у складі Королівства Польщі, князівств і провінцій Пруссії, Куявії, Мазовії, Чорної Русі тощо, Князівства Литовського, Волині, Поділля тощо, України тощо. Карту уклав Ніколя Сансон 1655 року.З особового фонду Скоропадських. Центральний державний історичний архів України, фонд 1219, опис 4, справа 1064, аркуш 15, латинською мовою |
 Карта Московії Ґійома Сансона 1674 року. Париж |
Присутність України на карті Ґійома Сансона 1674 року (а саме її, нагадаємо, голова Конституційного суду РФ Валерій Зорькін торік демонстрував Владіміру Путіну – нібито як доказ протилежного) не викликає сумнівів. Вона чітко означена як «земля козаків» – “Vkraine au Pays des Cosaques”. Так само не викликає сумнівів присутність суб’єктності України в історії та сучасності. Попри агресію Росії Україна була, є і буде, бо кожен рік Незалежності додає їй сил і стійкості.
За інформацією Інституту історії України НАН України