13 вересня 2024 року на 89-му році зупинилося серця видатного словацького ученого-українознавця, доктора філологічних наук, професора, іноземного члена НАН України Миколи Мушинки.
 |
Визначний україніст народився 20 лютого 1936 року у селі Курів Бардівського округу Пряшівського краю в багатодітній родині Івана та Зузани Мушинок. Середню освіту Микола Мушинка здобув на Пряшівщині, а вищу – у Карловому університеті в Празі, де під керівництвом І. Панькевича та Є. Врабцової вивчав лемківський фольклор. Від 1960 р. працював у Кабінеті україністики Університету ім. П. Шафарика в Пряшеві. Навчався в аспірантурі Празького та Київського (1964–1966) університетів. У 1967 р. здобув ступінь кандидата філологічних наук. Під час роботи в Пряшівському університеті (1960—1972 роки) опублікував понад 200 наукових робіт, науково-популярних статей, рецензій (розвідки про В. Гнатюка, Ф. Колессу, Ф. Главачека та ін.). Допомагав створювати експозицію етнографічно-меморіального музею В. Гнатюка. За спілкування з дисидентами був звільнений у 1971 р. із університету та змушений був працювати на різних ненаукових роботах. Із 1990 р. повернувся у Пряшівський університет на посаду завідувача Науково-дослідного відділу кафедри україністики.
У 1992 р. в Інституті мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського (нині – Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України) захистив докторську дисертацію про життя i фольклористичну діяльність В. Гнатюка. У Пряшеві заснував Асоціацію україністів Словаччини та Наукове товариство ім. Т. Шевченка у Словаччині. У 1991 р. став професором Українського вільного університету в Мюнхені, почесний професор Кам’янець-Подільського університету, почесний доктор наук Ужгородського університету. У 1997 р. Миколу Мушинку було обрано іноземним членом НАН України.
Наукові інтереси словацького українознавця охоплювали збирання й публікацію усної народної творчості українців Східної Словаччини: «З українського фольклору Східної Словаччини» (1963), «З глибини вiкiв: Антологія усної народної творчості українців Східної Словаччини» (1967), «Срібна роса» (1975; усі – Пряшів), «Матеріальна та духовна культура південних лемків» (Нью-Йорк, 1988); вивчення культури лемків у Польщі й русинів у Югославії; популяризацію життя фольклористичної, літературної та мистецької спадщини Ф. Тихого, Ф. Главачека, Ф. Заплетала, Й. Маркова, Івана та Ореста Зiлинських, Ф. Колесси, I. Панькевича, С. Рудницького, С. Дністрянського, О. Новакiвського, К. Заклинського, С. Клочурака, В. Капішовського, В. Гошовського та iн. Автор передмов до фотоальбомів Флоріана Заплетала «Дерев’яні церкви Закарпаття» (2015) та «Міста і села Закарпаття» (2016; обидва – Ужгород). Упорядник видань «Збірник пам’яті Івана Зілинського. Спроба реконструкції втраченого ювілейного збірника з 1939 р.» (Париж; Сидней; Торонто; Л., 1994, співавт.), двотомників «Орест Зілинський: Літературознавчі праці з фольклористики» (співавт.) та «Орест Зілинський: Вибрані праці з фольклористики» (обидва – Київ, 2013). У наукових i публіцистичних працях відстоював самобутність культурного розвитку українцiв-русинiв Східної Словаччини, заперечував політичне русинство, обґрунтовував культурно-історичну спільність українців Карпатського регіону.
Багаторічну плідну наукову та громадську діяльність словацького українознавця високо оцінила Українська держава, про що свідчать удостоєння М. Мушинки високих нагород – орденів «За заслуги» 3‑го ступеня (1997) та князя Ярослава Мудрого 5-го ступеня (2021).
Світла пам’ять про великого українознавця Миколу Мушинку назавжди залишиться у серцях його учнів, колег і друзів.
Президія Національної академії наук України
Секція суспільних і гуманітарних наук НАН України
Відділення літератури, мови та мистецтвознавства