 Виготовлені археологами Академії човни-лодії на воді |
В історії Східної Європи надзвичайно важливу роль відігравали водні шляхи. Вони сприяли освоєнню територій, визначали систему заселення, слугували транспортними артеріями, формували напрями й вузлові точки торгівлі, впливали на формування міст і державних інституцій на території сучасної України і поза її межами. Раніше основою для пересування водою слугували різноманітні водні транспортні засоби, призначені для перевезення людей, рибальства, транспортування товарів, проведення військових операцій. Однак слід констатувати, що – попри виключну значущість цього питання для розуміння вітчизняної історії – наукових робіт, присвячених його дослідженню, все ще одиниці. Це пояснюється незначною кількістю решток стародавніх човнів в археологічних нашаруваннях. Подібна ситуація – із давньоруським бортництвом, де також існує виразна диспропорція між його важливістю і ступенем дослідженості. Вчені Академії – учасники Житомирської археологічної експедиції Інституту археології НАН України, яку очолює старший науковий співробітник відділу давньоруської археології цього інституту кандидат історичних наук Андрій Вальдасович Петраускас, – вбачають вирішення цієї проблеми у застосуванні методів так званої експериментальної археології.
Варто зауважити, що експериментальна археологія є одним із досить перспективних напрямів вивчення історичної ролі водних шляхів: вона дає змогу розширити джерельну базу й залучити нові методи наукових досліджень, адже в цьому конкретному випадку передбачає створення натурних моделей інструментів, виробничих пристосувань, готових виробів, виробничих процесів, бракованих виробів і відходів виробництва, що можуть бути використані для ефективного дослідження тих нечисленних артефактів, які нині пов’язуються з давньоруським суднобудуванням.
Упродовж 2010-2015 рр. археологи НАН України виконували експериментальні роботи з виготовлення та випробування реплік (точних копій) давньоруського деревообробного інструменту, техніки й технології оброблення деревини, яку могли застосовувати під час виготовлення човнів-однодеревок найпростіших типів. Науковці створили кілька натурних реплік таких човнів та додаткове пристосування до них і, до того ж, спробували пересуватися в цих засобах річками Уборть, Уж, Прип’ять і Дніпро.
З метою докладного вивчення процесу виготовлення стародавніх руських лодій (тобто морських і річкових човнів) розвиненішого типу (з розведеними бортами) вчені запланували: знайти, відібрати та заготувати відповідну деревину; виготовити човен-однодеревку; розпарити його над вогнем і розвести борти; наростити борти та встановити на човні внутрішню оснастку; сплавити засіб малими притоками Дніпра до місць їх впадання у цю річку і провести човен до м. Вишгород. Вибір місця первинного виготовлення човна в Олевську (Житомирська область), а також початку сплаву (середня течія р. Уборть – права притока р. Прип’ять – права притока р. Дніпро) та кінцевого пункту сплаву (Вишгород) обумовлений повідомленнями писемних джерел давньоруської та пізньосередньовічної доби про те, що човни виготовлялися саме у верхів’ях річок, із яких навесні сплавлялися до Києва і нижче за течією, де й відбувалось їх остаточне оснащування.
 Розпарювання човна-однодеревки над вогнем |
З метою виявлення деревини, яка відповідала б умовам виготовлення з неї човна-моноксили (тобто однодеревки, або довбанки), науковці за вказаний період обстежили лісові насадження в межах Олевського, Ємільчинського та Лугинського районів Житомирщини. Дерев білої верби й осики, придатних до подальшого оброблення, впродовж місяця так і не було виявлено: верби необхідних розмірів не знайшли, а осика починаючи з діаметра стовбура 0,4-0,6 м мала струхлявілу серцевину, що унеможливило її подальше оброблення. Тому для створення експериментальної лодії дослідники використали дерево виявленої на околиці Олевська тополі звичайної, стовбур якої мав необхідну товщину, характеризувався відсутністю видимих сучків і був прямим до висоти 10 метрів над поверхнею землі. Як припускають дослідники, саме велика кількість вимог до деревини, придатної для виготовлення човнів, може бути найімовірнішою причиною того, що і в давньоруський час, і в період пізнього середньовіччя човни-моноксили сплавлялися до Середнього Дніпра із верхів’їв річок, на берегах яких був значно більший вибір деревини. До речі, для будівництва також не використовували абияку деревину. Наприклад, споруди Києво-Печерської лаври, згідно з даними Києво-Печерського патерика, зводилися з лісу, який сплавляли Дніпром. Цікаво, що подеколи в малих річках, поєднаних із Дніпром, виявляють стародавні човни-однодеревки, які за своїми розмірами (насамперед довжиною) іноді співвідносяться з шириною річок, у яких їх знайшли. Це ставить під сумнів можливість їх ефективного використання на цих річках. Крім того, частина таких суден має виразно загнуті досередини горішню частину та краї бортів, що в перетині уподібнює човен до труби зі зрізаним горішнім краєм і стає на заваді його ефективному використанню. За припущеннями вчених, ці затонулі з різних причин човни-монксили призначалися для подальшого сплавляння малими річками до середньої течії Дніпра, де на них чекало подальше оснащування.
По закінченні підготовчого етапу археологи перейшли до власне експерименту. Виготовлення човна з колоди за допомогою деревообробних інструментів тривало – з перервами – 4 місяці та відбувалося в кілька етапів: 1) окорування колоди; 2) нанесення розмітки; 3) оброблення зовнішньої поверхні корпусу човна; 4) встановлення «маячків»; 5) вибір внутрішнього заповнення; 6) замочування виготовленого човна у воді з метою запобігання розтріскуванню й деформації деревини.
Наступним етапом роботи науковців стало розведення бортів човна шляхом його розпарювання для надання стійкості на воді та з метою створення напряму стінок і країв бортів, аби їх можна було надалі наростити. Під час другої спроби вченим вдалося за допомогою вогню, горячої води й розпеченого каміння розвести борти на необхідну ширину. Для кращого зміцнення та збільшення внутрішнього об’єму човна було встановлено три шпангоути, носовий і кормовий бруси, а на них – закріплено по одній нашивній дошці в носовій та кормовій частинах судна.
Човен разом із двома репліками двох човнів менш розвинених типів археологи сплавили від м. Малин по річках Ірша–Тетерів–Дніпро до м. Вишгород.
 Сплавляння експериментальної лодії річкою |
Учені Академії відзначили належну стійкість човна і задовільну швидкість при веслуванні під час перебування човна на воді. Дані, одержані в процесі виготовлення, ходових випробувань та відтворення сплавлення човнів малими й великими річками, можуть бути використані для подальшого вивчення стародавніх водних транспортних засобів і водних шляхів, а самі експериментальні лодії – для розбудови експозиції музею стародавніх водних транспортних засобів в Олевську та використання у музеї-скансені «Древлянський град» (у ролі діючого експонату).
За інформацією Інституту археології НАН України