 Експонати, представлені на виставці «Хотівське городище: влаштування й інфраструктура» |
2 березня 2017 року в Археологічному музеї Інституту археології НАН України за результатами окремих робіт, виконаних ученими цієї наукової установи в 2016 році, відкрилася звітна виставка «Хотівське городище: влаштування й інфраструктура», організована в рамках проекту музеєфікації цієї пам’ятки археології на замовлення Хотівської сільської ради згідно з договором із ДКП «Хотів».
 Учасники відкриття археологічної експозиції |
Під час заходу виступили директор Інституту археології НАН України член-кореспондент НАН України В.П. Чабай, завідувач відділу «Археологічний музей» Інституту археології НАН України кандидат історичних наук Л.В. Кулаковська, Хотівський сільський голова М.Г. Безпечний, керівник Інкерманської експедиції Інституту археології НАН України, старший науковий співробітник відділу археології раннього залізного віку Інституту археології НАН України кандидат історичних наук Е.А. Кравченко, завідувач відділу «Наукові фонди» Інституту археології НАН України кандидат історичних наук Н.О. Сон, учений-скіфолог кандидат історичних наук С.С. Бессонова.
 Вітальне слово директора Інституту археології НАН України члена-кореспондента НАН України В.П. Чабая. На фото (праворуч) – керівник Інкерманської експедиції Інституту археології НАН України, старший науковий співробітник відділу археології раннього залізного віку Інституту археології НАН України Е.А. Кравченко
|
Виставка діятиме до 6 вересня 2017 року
за адресою: м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 15
(будівля Національного науково-природничого музею НАН України, цокольний поверх – Археологічний музей Інституту археології НАН України).
Розклад роботи виставки:
з середи по неділю, 10.00 – 17.00 год.
(вихідні – понеділок і вівторок).
* * *
Хотівське городище (або городище ранньої залізної доби в с.Хотів) розташовано у Києво-Святошинському районі Київській області – практично на кордоні з Києвом (біля історичної місцевості Феофанія), на природному пагорбі, що був оточений з усіх боків ярами. Вперше Хотівське городище описано В.Б. Антоновичем ще в середині ХІХ ст. Він помилково співвідніс його з літописним Звенигородом Київським, проте детальний опис пам’ятки й зараз надає чимало інформації, особливо про його втрачену частину. Так, В.Б. Антонович вказує на шість в’їздів до городища: прохід до них було захищено спорудою, яку він називає «курган». Вдруге – вже по закінченні Другої світової війни – городище описала Е.Ф. Покровська, яка склала його окомірний план і так само описала шість в’їздів на городище. На жаль, ці дані з її щоденника залишилися неопублікованими, а в публікації давніми вона вказала лише 2-3 в’їзди. Працюючи з планом авторства Е.Ф. Покровської, археологи Академії з’ясували, що він є досить приблизним. Неправильно вказана й площа городища: сучасні супутникові знімки дають підстави стверджувати, що справжня площа городища могла перевищувати 70 га.
В ході робіт, виконаних 2016 року, науковці Інституту археології НАН України здійснили тахеометричну зйомку та склали власний топографічний план городища – з урахуванням меж розкопів 1947-1948, 1965-1967 і 2004 років. Фахівці стверджують, що донині неушкодженою залишилася його західна й центральна частини з північно-західною лінією оборонних споруд.
 Залишки спалених оборонних споруд західного мису Хотівського городища |
У 2016 році – після топографічної зйомки, вивчення поверхні (з використанням металодетектора) та дослідження шару городища шурфуванням – археологи визначили найцікавішим західний мис городища і заклали розкоп, що перетнув лінію обвалування з майданчику городища на майданчик першої тераси під ескарпованим (тобто зрізаним) схилом. Під насипом валу вчені відкрили залишки оборонних конструкцій, які передували спорудженню валів у цій частині городища. Це були великі обвуглені колоди, що лежали горизонтально й були вкопані у материк вертикально. Виявлені об’єкти супроводжувалися великою кількістю фрагментів глини й каміння різного ступеню обпалу. Розібравши завал, у горішній частині на обпаленій давній денній поверхні дослідники знайшли бронзові наконечники стріл двох типів – дволопатеві з шипом (вістрям із напольного боку) та тригранні (вістрям від городища). Крім того, було виявлено – на незначній відстані одне від одного –дві бронзові цвяхоподібні шпильки, розбитий лискований тонкостінний кухоль дном догори із розльотом стінок близько метра.
Нижче насипу валу схил північної бровки перетину був значно крутішим за південну й різким перегином спускався в западину рову. На цьому перегині дослідники виявили обламану втулку від дволопатевої стріли з шипом, свинцеву намистину та кістки кінцівок коней. Із південного боку перетину давня денна поверхня поволі пандусом спускалася донизу, причому в цій частині западина рову була відсутня. З огляду на це вчені вирішили закласти поперечний розріз у нижній частині – на місці уявного містка-переїзду, наявність якого й була підтверджена розкопками. Ширина містка становить близько 5 м. На його краї, з боку зовнішнього майданчика, зберігся вкопаний у материк стовпчик із обвугленого дерева, трохи нахилений до містка. Давня денна поверхня тут має два горизонти й маркується знахідками поодиноких стінок керамічних посудин, що лежали горизонтально.
 Під час розкопок у Хотові (квітень 2016 року) |
Вже після проведення цих досліджень і ретельнішого ознайомлення з матеріалами попередніх розвідок археологи НАН України зрозуміли, що саме тут і В.Б.Антонович, і Е.Ф.Покровська розміщували останній – шостий – в’їзд на городище, визначений ними як один із найцікавіших. Учені з подивом відзначають, що інформації про це не знайти в публікаціях про цю пам’ятку, надрукованих у ХХ ст.
За результатами всіх досліджень науковці визначили приблизну хронологію пам’ятки «Хотівське городище». На їхню думку, шар пожежі та загибель у вогні оборонних споруд західної частини городища можна датувати кінцем VII ст. до н.е., на яке припадає штурмування городища скіфами. Цей факт підтверджується й великою кількістю виявлених кісток коней, що в рази перевищує показники, зафіксовані в інших частинах городища (за даними розкопок Е.Ф. Покровської та Е.А. Петровської), знайденими в цій частині городища наконечниками стріл із загнутим від удару об тверду поверхню вістрям, знахідкою наконечника дволопатевої стріли з шипом у насипі валу над пандусом в’їзду.
За визначенням дослідниці М.М. Дараган, античну кераміку з Хотівського городища слід віднести приблизно до середини VI ст. до н.е., а окремі знахідки античної кераміки, визначені А.В. Буйських, припадають на дуже вузький проміжок часу – останню чверть VI ст. до н.е. Всі вищеописані знахідки походять зі східної, північної та центральної частин городища. Єдиний фрагмент з-під його західного обвалування виявлено у верхніх шарах, над шаром обмазки, що простягається вздовж валів. Звідти ж походить і решта знахідок античної кераміки, чомусь не взятих до уваги М.М. Дараган.
Усе це дає підстави стверджувати, що городище вже існувало наприкінці VII ст. до н.е., витримало штурм, змінило систему оборони й продовжувало існувати впродовж усього VI ст. до н.е. Нині вченим важко відповісти на запитання про те, чи пережило це городище межу міжVI і V ст. до н.е., оскільки жорстких реперів (тобто чітких свідчень) цього часу немає, а інший матеріал (наприклад, кераміка), може визначатися в широких межах – VI і V ст.ст. до н.е.
Крім того, археологи констатували, що ті споруди, які попередні дослідники називали житловими, насправді виявилися виробничими й господарськими комплексами або ж залишками оборонних конструкцій. Жодного житла на Хотівському городищі наразі не віднайдено. Й оскільки за цілковитої відсутності житлових споруд на території пам’ятки були споруди для зберігання, виробництва й офірування, а оборонні конструкції є результатом значних зусиль великої кількості людей, то вчені поставили собі за мету з’ясувати, де ж мешкали ці люди й навіщо вони займалися укріпленням цього місця.
Варто також зауважити, що поруч із Хотівським городищем відоме одне невелике поселення скіфського часу, яке досі чітко не датоване. Інші поселення розташовані або в районі валів городища Круглик, або навколо Ходосівського городища. Слідів некрополя чи будь-яких інших натяків на поселення вчені на околицях Хотівського городища також не виявили. На противагу відсутності поселень, навпроти Хотівського городища на протилежному березі р. Вита було виявлено ще одне укріплене узвишшя – Мале хотівське городище. Причому його укріплення спускаються до заплави річки, відокремлюючи частину берега від іншого простору її долини. Обидва городища – Хотівське і Мале хотівське – розташовані на пагорбах, що вершинами орієнтовані один до одного. На додачу до наявності штучних оборонних споруд, городища вписані у складний природний рельєф, що само по собі робить їх досить важкодоступними. Зважаючи на це, науковці Інституту археології НАН України припустили, що обидва укріплення є частиною одного цілого об’єкту, можливо, пов’язаного із притокою Дніпра – р. Віта. Укріплення могло виникнути біля гавані давнього торгового шляху та виконувати кілька основних функцій – збереження майна або продуктів, захист людей і захист священного місця. Причому остання функція могла спричинити виникнення двох перших.
Дослідження на території Хотівського городища будуть продовжені. Під час подальших розкопок археологи сподіваються дати відповідь на ці й інші питання, поставлені нам далекими пращурами – племенем, що мешкало у долині річки Віта на початку ранньої залізної доби під час скіфської експансії у ці землі. Вказані дослідження також стануть основою музеєфікації Хотівського городища й виникнення нового музею на мальовничій околиці Києва.
За інформацією Інституту археології НАН України