 Нетопир білосмугий (фото О. Годлевської) |
Один із досить чиселенних рядів (груп) ссавців складають рукокрилі: у світі їх налічується понад 1200 видів. Представників 28 видів зафіксовано на території України, що вважається великим різноманіттям. До хіроптерологів – науковців, які досліджують поширення, поведінку та екологічні особливості цих істот, а також опікуються питаннями їх збереження, належить і старший науковий співробітник лабораторії популяційної екології Інституту зоології імені І.І. Шмальгаузена НАН України кандидат біологічних наук Олена Годлевська. Про результати своєї роботи за цим напрямом і про життя українських рукокрилих дослідниця розповіла під час науково-популярної лекції «Кажани Києва» в межах лекторію «Далекий і близький Всесвіт» Астрономічного музею Астрономічної обсерваторії Київського національного університету імені Тараса Шевченка, а також в ефірі чергового випуску науково-популярної програми «Всесвіт» радіостанції «Голос Києва».
Як пояснила О. Годлевська, рукокрилі поділяються на дві великі групи – криланів (або «великих рукокрилих», яких називають також летючими лисицями або летючими собаками) і кажанів («малих рукокрилих»). В Європі й на території України поширені виключно кажани (в Україні – родини гладеньконосих і підковоносих).
В етимології назв малих рукокрилих у різних європейських мовах закарбовано або ж найхарактерніші риси цих тварин, помічені людьми, або звичні хиби розуміння особливостей поведінки кажанів. Назви цих тварин мають кілька основних варіантів перекладу: «летючий» або «летюча миша» (наприклад, німецьке «Fledermaus», данське «flagermus», голландське «vleermuis» і навіть, як не дивно, англійське «bat»), «шкірянистий» (українське й білоруське «кажан», французьке «chauve-souris», естонське «nahkhiir», литовське «šikšnosparnis» або «šikšparnis»), «нічний літун» (польське «nietoperz», словацьке «netopier», чеське «netopýr», словенське «netopir», італійське «pipistrello»), «сліпа миша» (сербське «слепи миш», хорватське «šišmiš», іспанське «murciélago», португальське «morcego») і «прилипала» (болгарське «прилеп»). Власне помилковим серед цих назв є: уявлення про сліпоту – насправді кажани досить добре бачать; віднесення їх до гризунів (миша) – кажани є окремою групою тварин. Решта характеристик відповідають дійсності: по-перше, з-поміж ссавців рукокрилі є єдиним систематичним рядом, здатним до активного польоту; по-друге, вони дійсно вилітають зі своїх сховищ пізно ввечері, а частіше – вночі; по-третє, передні лапи кажанів у процесі еволюції перетворилися на крилоподібні кінцівки з безволосими шкіряними перетинками; по-четверте, тваринам властиво у сховищах розміщуватися головою донизу, чіпляючись кігтиками до здавалось би зовсім гладеньких поверхонь.
На запитання про те, чому рукокрилі зависають головою донизу під час перебування у своїх сховищах, учені не мають остаточної відповіді та висувають кілька гіпотез: імовірно, з такої позиції легше стартувати у швидкий політ; або ж під час освоєння повітряного простору кажани намагалися «розійтися» з птахами; до того ж, розташування «на стелі» надійніше убезпечує від хижаків (лисиць, куниць, а також собак і котів; до слова, кажани іноді стають жертвами хижих птахів – сов і воронових, наприклад, сірих ворон, граків, галок, сорок), особливо під час глибокого сну, коли тварини є цілком беззахисними.
Попри належність до одного систематичного ряду рукокрилі загалом і кажани зокрема різняться між собою – за зовнішнім виглядом (зокрема формою писка, розміром і формою вух, забарвленням, цупкістю й густотою шерсті, розмірами тіла), ехолокаційними сигналами, швидкістю польоту, стратегією полювання тощо. Водночас їм притаманна й низка спільних рис. Якщо вести мову про українських кажанів, то всі вони є маленькими тваринами: залежно від виду тіло істоти (зі складеними крилами) – завбільшки з одну або дві коробки з-під сірників.
Незвичні для людини вуха та писки кажанів пристосовані до успішної орієнтації та мисливських маневрів у структурно складному просторі в умовах відсутності освітлення – часткової або цілковитої – завдяки тому, що вони здатні до ехолокації, або ж системи акустичної рецепції, тобто сприйняття навколишнього світу за допомогою подання ультразвукових сигналів і слухання відлуння, що по-різному відбивається від різних об’єктів. За параметрами відбитого звуку кажан розраховує відстань до різних перешкод, що оточують його на шляху до здобичі.
 Представник одного з двох видів родини підковоносих в Україні – підковик малий, самиця з нелітним дитинчам (фото О. Годлевської) |
Як зауважила О. Годлевська, в останні кілька десятиріч науковці значно просунулись у дослідженнях рукокрилих, тому що з’явилися та постійно вдосконалюються (в тому числі й у бік мініатюризації) нові технічні можливості для спостереження за кажанами – наприклад, камери нічного бачення і так звані бет-детектори (bat detectors), що перетворюють ультразвукові сигнали тварин на сигнали чутного людині діапазону.
Всі види кажанів української фауни є виключно комахоїдними – харчуються комарами, жуками, метеликами й іншими, збираючи їх із поверхні водойм, кори дерев та ловлячи в повітрі; деякі види здібні до полювання на павуків (для порівняння: крилани субтропіків і тропіків споживають також квітковий нектар, одночасно запилюючи рослини, які цвітуть тільки в темну пору доби). Впродовж ночі кажан може вполювати таку кількість комах, яка сумарно дорівнює 1/3–1/2 масі його тіла (скажімо, один представник середнього за розміром виду може здобути 4 тис. комарів). Відповідно, рукокрилі є важливими природними регуляторами чисельності багатьох видів комах, серед яких – чимало таких, що завдають збитків господарській діяльності людини. На людей кажани не нападають. Укуси і подряпини тварини можуть залишити тільки в разі самозахисту. До речі, поширений серед забобонних міф про рукокрилих-вампірів (тобто кровопивць) і похідний від нього абстрактний зловісний (подекуди – демонізований) образ кажана, закріплений у «новому» європейському фольклорі, не має раціонального підґрунтя, адже ареал єдиного виду вампірів, потенційно спроможного живитися людською кров’ю, охоплює виключно країни Латинської Америки, а абсолютна більшість рукокрилих безпечна для людини, – підкреслює О. Годлевська.
Річний життєвий цикл кажана складається з кількох основних етапів: навесні – пробудження, міграція (повернення) та народження потомства; влітку й на початку осені – шлюбний період, парування; восени – міграція (відлітання) й відхід на зимівлю; взимку – сплячка (з огляду на зникнення кормової бази – комах). Причому за багатьма параметрами кажани суттєво відрізняються від інших ссавців. Так, при переході у стан зимового заціпеніння температура тіла кажанів суттєво знижується, перевищуючи температуру середовища лише на 1–2оС. Чимало кажанів перш ніж «заснути» мігрують південніше, а за деякий час до відльоту – линяють, поступово вкриваючись новою шерстю. Рекордсменом із міграції на великі відстані нині є нетопир лісовий: закільцьований представник цього виду, подорожуючи з Литви до Хорватії, подолав шлях у 1905 км. Міграція відбувається не лише вночі, а й удень.
Зимують кажани в різні способи: одні види утворюють щільні скупчення (колонії), інші – розміщуються поодиноко, ховаючи чутливі до холоду вуха під крила або повністю обгортаючи тіло крилами. Порівняно безпечним місцем зимівлі для кажанів є підземелля – взимку там утримується стабільний сприятливий мікроклімат, адже простір не промерзає. Кажанів, що перебувають у стані зимової сплячки (як, власне, і в будь-який інший період їхнього життя), вкрай небажано турбувати, адже кожне прокидання від сну супроводжується підвищенням температури тіла на 20–30оС, а отже, спалюванням жирових відкладень. Це означає, що, будячи кажанів, люди зменшують їхні шанси дожити до весни, особливо якщо зима триває довше, ніж зазвичай.
Між іншим, до глибокої сплячки здатні тільки представники двох родин кажанів — підковоносих та гладеньконосих.
Період активного життя кажанів збігається з теплим періодом року – починається з на межі березня та квітня і триває до пізньої осені.
У квітні–травні – на час вагітності, пологів і вигодовування дитинчат самиці збираються у так звані материнські колонії, що можуть налічувати до 10 тис. тільки дорослих особин. Материнські колонії надзвичайно вразливі до зовнішніх впливів, про що важливо пам’ятати людям: дитинчата народжуються безшерстими, сліпими, зі слабкою терморегуляцією й повністю залежать від матері. Кажанята дорослішають дуже швидко: вже за чотири тижні після народження вони набувають вигляду дорослих особин і починають самостійне життя. Цікаво, що, вилітаючи на лови, рукокрилі спершу прямують до найближчих водойм, аби втамувати спрагу.
Для рукокрилих помірних широт, у тому числі України, характерне дуже цікаве явище – відкладена вагітність. Паруються тварини переважно наприкінці літа та на початку осені, однак запліднення, вагітність і народження дитинчат відбувається навесні, після пробудження. Триває вагітність близько двох місяців.
Що стосується Києва, то зустріти кажанів тут можна в кожному районі: достатньо ввечері теплої пори року підвести очі до неба і деякий час поспостерігати, – говорить О. Годлевська. В українській столиці зафіксовано 16 видів рукокрилих: три види нічниць (північна, водяна та ставкова), три види вечірниць (мала, велетенська й руда), два види вуханів (сірий і бурий), широковух європейський, чотири види нетопирів (білосмугий, лісовий, пігмей та карлик), два види кожанів (пізній і північний), а також лилик двоколірний. Деякі види є залітними (наприклад кожан північний), а деякі – вкрай рідкісними. Зокрема, вечірницю велетенську вчені востаннє бачили в Києві досить давно – аж 1948 року. Наукова експедиція 2011 року, під час якої, серед іншого, було проведено ретельні пошуки представників цього виду на території Національного природного парку «Голосіївський», результатів не дали. Видами ж, що зустрічаються у столиці найчастіше, є нетопир білосмугий, кожан пізній, вечірниця руда та лилик двоколірний. Причому вечірниця руда останніми роками навіть залишається в Києві на зимівлю, чого не спостерігалося раніше. Як припускають дослідники, такі зміни сталися внаслідок потепління зим і появи нових сховищ.
 Нічниця водяна (фото О. Годлевської) |
 Нетопир лісовий (фото О. Годлевської) |
 Вечірниця руда (фото О. Годлевської) |
Загалом в Україні, крім уже названих видів, мешкають ще й нічниці – гостровуха, велика, довговуха, війчаста, триколірна, вусата, степова та мала, нетопир гіпсуг, а також підковик малий і підковик великий. Ще один вид – довгокрил звичайний – повністю зник з України.
На жаль, будь-яке місто (особливо мегаполіс) неминуче є місцем посиленої напруги у взаємодії між людиною й іншими живими істотами та підвищеного рівня небезпеки для останніх. Сусідство з людьми для рукокрилих нерідко стає дуже проблемним, переважно через необізнаність людей та численні упередження щодо цих тварин. Нерідко сховища рукокрилих знищують, а кажанів убивають. Внутрішній простір багатьох будинків є погано ізольованим. Нерідко кажани потрапляють досередини і там гинуть. Однією з найнебезпечніших ситуацій для рукокрилих є їх потрапляння до ліфтових шахт, де вони неминуче забруднюються машинним мастилом. Злизуючи його з шерсті, тварини труяться й помирають. Навіть при вчасному виявленні кажанів і наданні їм допомоги понад 50% особин гинуть. Практично неминуча смерть чекає також на кажанів, які потрапивши, наприклад, до під’їзду, обирають собі кут поряд із завісами вхідних дверей до квартир або на килимках перед дверима. Для унеможливлення таких ситуацій необхідно елементарно зашпарувати щілини, які сполучають сховища кажанів із внутрішніми приміщеннями будинків. До речі, це також дасть змогу зберегти тепло в холодну пору року.
 Кажан (вечірниця руда) на дверному завісі (фото Л. Кравчук) |
 Кажан (вечірниця руда) на килимку перед вхідними дверима до квартири (фото Л. Кравчук) |
Всі види кажанів української фауни занесено до списків Червоної книги України, а також ратифікованих нашою державою міжнародних угод, а саме – Бернської конвенції (Конвенції про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі), Боннської конвенції (Конвенції про збереження мігруючих видів диких тварин) і Угоди про збереження кажанів в Європі (EUROBATS). Важливо пам’ятати, що ці тварини отримали високий охоронний статус не просто так – їхня чисельність скорочується. Це обумовлено кількома чинниками. По-перше, вони мають низький темп розмноження: одна самиця народжує не більше одного-двох дитинчат на рік. Відповідно, чисельність популяцій відновлюється дуже повільно. Це дещо компенсується порівняно великою тривалістю життя: найдовша – 41 рік – була зафіксована в особини виду нічниця Брандта. Цікаво, зауважила О. Годлевська, що кажани становлять виняток із поміченої науковцями закономірності – прямо пропорційної залежності між віком і розміром тіла. По-друге, зменшення кількості кажанів спостерігається внаслідок руйнації їх місцезнаходжень. О. Годлевська розповіла, що оскільки рукокрилі не можуть облаштовувати власне житло (з огляду на непристосованість їхніх кінцівок до виконання цієї функції), то використовують природні сховища (печери, скелі, старі дуплясті дерева), так і антропогенні об’єкти: порожнини в будівлях (за обшивкою балконів, горища, конструкційні шви), інженерні та технічні споруди, гірничі виробки тощо. Втрата сховищ є критичною для кажанів і може поставити під загрозу населення кажанів певної території. Найпоширеніші випадки руйнації сховищ – вирубування вікових дуплястих дерев, засипання печер, встановлення металопластикових віконних рам (якщо це відбувається пізньої осені, в щілинах між стіною та попередньою рамою нерідко знаходять уже сплячих кажанів). Загрозу для кажанів становлять також вітроелектростанції (на лопатях генераторів гине чимало птахів і рукокрилих, що мігрують). Крім того, критичним є й застосування пестицидів (і, відповідно, зменшення кількості комах, якими кажани живляться).
Все перелічене свідчить про необхідність негайного вжиття охоронних заходів. О. Годлевська висловила жаль із приводу відсутності в Україні спеціальної загальнодержавної програми, спрямованої на збереження кажанів, як того, між іншим, вимагають статті міжнародних договорів, підписаних Україною. Звичайно, є ентузіасти, які займаються цією справою за власним бажанням і з використанням власних ресурсів, проте без допомоги органів влади та свідомих громадян природоохоронці не зможуть успішно впоратися зі своїм завданням. Водночас українці вже потроху починають запозичувати корисний зарубіжний досвід. У країнах Європи й Північної Америки відпрацьовано способи захисту кажанів шляхом збереження наявних і створення нових сховищ для цих тварин: встановлюються спеціальні попереджувальні таблички й конструкції (у вигляді ґраток) для перешкоджання проходженню сторонніх осіб до печер і підземель, у яких було виявлено колонії рукокрилих; облаштовуються горища і штучні сховища (бет-бокси, подібні до знайомих шпаківень), які розміщують на стінах будівель; посилено охороняються старі лісові масиви (дерева, які заплановано зрубати, попередньо ретельно обстежуються на предмет наявності сховків). Загалом же пріоритет надається збереженню вже відомих сховищ, у тому числі природних.
Крім того, у світі існують кілька міжнародних просвітницьких ініціатив, покликаних популяризувати знання про рукокрилих і розвіювати негативні міфи про них. Найвідоміші проекти – Міжнародна ніч кажанів, яка щороку припадає на останні вихідні серпня (назва є умовною, тому що заходи в межах цієї ініціативи тривають кілька днів і припадають не лише на темну пору доби), та Всесвітній тиждень вшанування кажанів, волонтером якого може стати кожен, хто виявить бажання поділитися з іншими достовірною інформацією про рукокрилих. Крім того, 2011 і 2012 рр. отримали від ООН статус «Всесвітній рік кажана».
 Пам’ятна монета «Всесвітній рік кажана» (номінал – 5 гривень), випущена Національним банком України та введена до обігу в грудні 2012 року (ліворуч – реверс, праворуч – аверс). Фото – з відкритих Інтернет-джерел
|
Насамкінець О. Годлевська дала кілька порад щодо поведінки в ситуації, коли до помешкання випадково потрапив кажан. Відловлюючи тварину, слід спершу одягти шкіряні рукавички або обгорнути кисті рук цупкою тканиною. Інший простий спосіб – дочекатися, поки кажан сяде на поверхню й накрити його великою ємністю (наприклад коробкою), потім просунути пласку картонну пластину між ємністю та поверхнею. Якщо оказія трапилася в теплу пору року і при зовнішньому обстеженні на тілі кажана не помітно ушкоджень – достатньо просто випустити тварину надвір (в темну пору доби). Можна також відчинити вікно й простежити, щоб вона вилетіла сама. Якщо кажана впіймано в період, коли температура повітря нижча від 0оС, то можна звернутися по допомогу до фахівця або ж діяти за схемою, детально описаною на веб-ресурсі: http://kazhan.org.ua/ukr/nearbats/winter.htm
Як доводить наукове пізнання, не все нетипове та незвичне є ненормальним, загрозливим і таким, якого варто боятися, – підсумувала О. Годлевська.
* * *
Повний відеозапис лекції «Кажани Києва» доступний за посиланням:
https://www.youtube.com/watch?v=IF-OlRRn0XI
ПРОСЛУХАТИ АУДІОЗАПИС РАДІОПЕРЕДАЧІ
Додаткову інформацію можна отримати на сайті та Facebook-сторінці «Українського центру охорони кажанів» (http://kazhan.org.ua/ і https://www.facebook.com/bat.community/).
Інші інтерв’ю О. Годлевської:
http://expres.ua/news/2016/12/14/217833-naukovci-rozpovily-koryst-mistychnyh-krylatyh-tvaryn
http://eveningkiev.com/article/15127
http://my.science.ua/olena-godlevska-pro-tayemne-zhyttya-kazhaniv/
https://gazeta.ua/articles/animals/_kazhani-zimuyut-u-holodilniku/480179