Про історію та здобутки єгиптології як одного з надзвичайно важливих напрямів орієнталістики розповіла в ефірі чергового випуску науково-популярної передачі «Точка опори» радіостанції «Українське радіо «Культура»» старший науковий співробітник відділу Близького та Середнього Сходу Інституту сходознавства імені А.Ю. Кримського НАН України кандидат історичних наук Олена Романова.
Як пояснила дослідниця, єгиптологія є комплексною гуманітарною наукою, що вивчає історію, мову й культуру Стародавнього Єгипту – цивілізації, яка існувала впродовж трьох тисячоліть (приблизно від ІІІ тис. до н.е. до 332 р. н.е., коли її завоював Олександр Македонський) у долині Нілу, хоча додинастичний період історії Єгипту сягає навіть давніших часів. Єгиптологія як окрема галузь науки бере початок від дешифрування Ж.-Ш. Шампольйоном давньоєгипетських ієрогліфів, тобто від 27 вересня 1822 року. Зазначена дата вважається днем професійного свята єгиптологів.
Ця галузь спершу формувалася в межах орієнтальних студій, які в ХІХ ст. розвивали європейські колонізатори. Тому цілком логічно, що найкращі єгиптологічні наукові школи склалися саме в Німеччині, Франції, Великій Британії, США, Італії, Австрії. Відповідно, офіційними (або ж конгресовими) єгиптологічними мовами стали французька, німецька й англійська. А отже, вчений, який прагне займатися цим напрямом досліджень, має володіти ними всіма (принаймні однією – вільно, а іншими – на рівні читання й розуміння). Причому слід брати до уваги те, що більшість словників давньоєгипетської мови, якими користуються сучасні єгиптологи, написано німецькою – зокрема найгрунтовніший словник давньоєгипетської мови під редакцією А. Ермана і Г. Ґрапова, який ще називають Берлінським словником й у створенні якого брала участь вся єгиптологічна спільнота. В процесі його підготовки було створено картотеку давньоєгипетських термінів, що містить кілька мільйонів карток. Проект із оцифрування цього словника та картотеки до нього – «Thesaurus linguae aegyptiae» – триває досі, база даних постійно поповнюється новою інформацією.
 |
Як наголосила О. Романова, попри поширену думку, єгиптологія не зводиться й ніколи не зводилася лише до вивчення і тлумачення текстів. Вона складається з таких трьох основних напрямів, як: власне текстологія (філологічно-історичні дослідження); археологія (проведення розкопок на території сучасного Єгипту); музейна єгиптологія (або ж речезнавство), тісно пов’язана з мистецтвознавством і реставраційною справою (в фокусі дослідження перебуває сама пам’ятка як носій культури, а це передбачає не лише вивчення історії потрапляння певного артефакту до конкретного музею, а й дослідження артефакту як матеріального об’єкта, зокрема, матеріалів, із яких його було зроблено, технології його виготовлення, його призначення й місця в давньоєгипетській культурі). До згаданих напрямів можна додати археобіологію (археозоологію та археоботаніку), що займається вивченням решток живих організмів – людини, тварин, рослин, – які були знайдені в результаті археологічних розкопок на території Єгипту, а також нові напрями – вивчення давньоєгипетського візуального мистецтва та дослідження архітектури.
За словами О. Романової, станом на весну 2017 року в Єгипті нараховувалося 222 діючі наукові експедиції. Вони працюють по всій території країни (і в пустелі чи оазах). Це – як власне археологічні експедиції, котрі проводять розкопки, так і епіграфічні, що працюють із написами й зображеннями на скелях, гробницях та інших об’єктах, які не потребують розкопування.
Науковиця розповіла, що, крім традиційно потужних єгиптологічних країн, експедиції до Єгипту відряджають Бельгія, Нідерланди, Португалія, Швейцарія, Іспанія та багато інших. Єгиптологічні школи високого рівня склалися в Польщі та Чехії. Окрему науково-дослідну єгиптологічну установу було засновано в Болгарії. Українська ж єгиптологія перебуває наразі на етапі становлення.
Активно розвивається і єгипетська єгиптологічна школа, представлена низкою високофахових досліджень і визнаними у світі науковцями. О. Романова, зокрема, згадала про внесок у єгиптологію Селіма Хасана – єгипетського дослідника, який очолював єгипетську експедицію, що вела розкопки в некрополі Ґізи, й опублікував їхні результати в багатотомному виданні.
Особливістю діяльності єгипетської єгиптологічної школи є те, що єгипетські єгиптологи, поряд із власне науковими дослідженнями, мають здійснювати охорону пам’ятних місць, каталогізацію, реставрацію та зберігання великої кількості пам’яток. Єгипетські вчені доволі успішно справляються з обома цими завданнями – особливо зважаючи на те, що Єгипет не є державою, яка має можливість спрямовувати значні кошти на ці потреби. О. Романова розповіла, що фінансування досліджень і функціонування служб із охорони пам’яток Єгипту забезпечується з надходжень від міжнародного потоку туристів, які відвідують Єгипет. Міністерство старожитностей Єгипту проводить велику роботу щодо моніторингу та повернення на батьківщину об’єктів давньоєгипетської матеріальної культури, які були незаконно вивезені за межі країни.
Нині культурна спадщина Стародавнього Єгипту зберігається у численних музейних установах і приватних колекціях світу: крім уже названих вище країн, йдеться також про Японію, Індію, Туреччину, Аргентину тощо. І навіть про Україну. Це пояснюється тим, що єгиптологія від самого початку супроводжувалася єгиптоманією – посиленою цікавістю до культури Стародавнього Єгипту, яка (цікавість) могла виявлятися в різних формах, зокрема в науці та колекціонерстві (у ХІХ ст. вважалось, що кожен музей, аби підтримувати статус поважної установи, повинен був мати власну колекцію давньоєгипетських артефактів). Цікаво, що давньоєгипетські знахідки виявляють під час археологічних розкопок далеко від Єгипту – наприклад, на Середньому Сході, в Сибіру чи на території України. Пояснюється це явище дуже просто, – говорить О. Романова: сучасні люди здебільшого переконані, що давні цивілізації були замкненими спільнотами, які не контактували із зовнішнім світом, а між тим, насправді контакти між народами й культурами відбувалися постійно, причому контакти різного роду. Торгівля і навіть війни слугували обмінові культурним досвідом, а також об’єктами матеріальної культури.
На території України давньоєгипетські пам’ятки зберігаються в 17 установах. Це – Одеський археологічний музей НАН України (з найбільшою в нашій країні колекцією, що налічує близько 800 артефактів), Національний музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків, Національний музей історії України, Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник, Бахчисарайський державний історико-культурний заповідник, Дніпропетровський національний історичний музей імені Д.І. Яворницького, Євпаторійський краєзнавчий музей, Керченський державний історико-культурний заповідник, Музей етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України (м. Львів), Львівський музей історії релігії, Китайський палац Золочівського замку (філії Львівської національний галереї мистецтв імені Бориса Возницького), Музей археології та етнографії Слобідської України Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, Миколаївський обласний краєзнавчий музей, Полтавський краєзнавчий музей імені Василя Кричевського, Національний заповідник «Херсонес Таврійський», Кримський республіканський краєзнавчий музей (м. Сімферополь), Інститут рукопису Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського. Кожен із артефактів, які зберігаються в Україні, є важливим і потребує дбайливого ставлення й охорони, а також вивчення та введення в науковий обіг, адже може виявитися ключовим для якого-небудь єгиптологічного дослідження. Саме тому надзвичайно важливо укладати каталоги пам’яток, які перебувають на території нашої країни, бо вони мають не тільки локальне, а й всесвітнє значення. Так, саркофаги, що зберігаються в Національному Києво-Печерському історико-культурному заповіднику є зразками вишуканого єгипетського мистецького стилю доби XXI, XXII та XХVI династій.
Відповідаючи на запитання слухачів, О. Романова наголосила, що навколо єгиптологічних досліджень досі побутує чимало міфів, стереотипів і відвертих нісенітниць, які вже давно було спростовано вченими. Це стосується, наприклад, припущення про те, що розвинена цивілізація постала в долині Нілу нібито завдяки іноземним правлячим династіям. Гостя студії пояснила, що це хибне уявлення сягає доби колоніалізму і пов’язане з поглядами тодішніх європейців на роль «білої людини» у світі, яку вважали єдино можливим творцем цивілізацій. Саме ці погляди послугували підґрунтям для виникнення расизму. Наразі доведено: незважаючи на те, що серед фараонів траплялися іноземці, переважну більшість становили все ж представники питомо єгипетських династій.
Гостя радіостудії також висловила своє ставлення до давньоєгипетської тематики в масовій культурі, зокрема в кінематографі (до слова, першу стрічку – «Гробниця Клеопатри» – було знято ще 1899 року). З одного боку, такі фільми (передусім фільми жахів, у яких фігурують «ожилі» мумії) спотворюють історичну правду та підживлюють забобони, проте, з іншого боку, вони підтримують цікавість широкої аудиторії як до стародавніх часів, так і до сучасності Єгипту. Тим більше, консультантами режисерів і сценаристів дедалі частіше стають фахівці, які до видовищності додають усе ж і достовірності. Тому такий спосіб популяризації давньоєгипетської історії та культури має право на існування, – стверджує О. Романова.
Більше про це, а також про те, як до українських музеїв потрапили пам’ятки, подаровані єгипетським правителем Аббасом ІІ Гільмі наприкінці ХІХ ст., хто з українців і яким шляхом збирав колекції єгипетських старожитностей, як працювали з цими артефактами музейники ХІХ – початку ХХ ст., і багато іншого слухайте в аудіозаписі радіопередачі за посиланням: http://schedule.nrcu.gov.ua/grid/channel/period/item-listen-popup.html?periodItemID=1658594.