На 2010-ті роки припадає становлення науково-популяризаційного напряму в нашій країні: істотно – порівняно з попереднім періодом – активізувалася присутність учених у національному інформаційному просторі, продовжують зростати масштаби і розширюватися географія безкоштовних науково-популярних заходів, а також постійно збільшується кількість їхніх відвідувачів. Про досягнення та плани двох найбільших українських науково-популяризаційних ініціатив розповіли в ефірі чергового випуску програми «Азбука реальності. Винаходи» радіостанції «Промінь» співкоординатор проекту «Дні науки», науковий співробітник відділу нервово-м’язової фізіології Інституту фізіології імені О.О. Богомольця НАН України кандидат біологічних наук Олексій Болдирєв і координатор проекту «Наукові пікніки в Україні», інтерн Київського міського дитячого діагностичного центру Анастасія Шелевицька.
 Анастасія Шелевицька й Олексій Болдирєв (фото – Марії Бабич) |
У 2011 році вчені НАН України створили сайт «Моя наука», для якого писали науково-популярні статті з різних тем, а також започаткували цикл науково-популярних лекцій для «просунутих аматорів», переважно студентів – аби допомогти їм зорієнтуватися у виборі місця продовження навчання та подальшої роботи (йшлося передусім про академічні наукові установи, до аспірантури яких популяризатори й прагнули залучити представників своєї тогочасної цільової аудиторії). 2013 року відбулися перші «Наукові пікніки», організатори яких вирішили випробувати в українських умовах польську практику проведення науково-популярних заходів просто неба – в парках і на площах. Досвід виявися вдалим, і восени того ж року пройшли подібні заходи, але вже у стінах Інституту фізіології імені О.О. Богомольця НАН України, – перші «Дні науки». Вони були дуже простими: за два тижні до запланованих подій учені цього інституту розвісили оголошення на сусідніх до будівлі своєї установи будинках і склали програму, що передбачала елементарні досліди й демонстрації, зокрема виділення ДНК з бананів і яблук, спостереження за скороченням клітин серця та фарбуванням тканин мозку тощо. Попри це, «Дні науки» сподобались як гостям заходів, так – що не менш важливо – й лекторам та демонстраторам. І організатори вирішили не обмежуватись одноразовою ініціативою, а перетворили її на довготривалий просвітницький проект.
Слід зазначити, що дослідники тепер уже багатьох академічних установ є активними учасниками обох проектів, які, маючи спільну мету – поширення знань про досягнення науки та їхнє велике значення для повсякденного життя людини, – взаємно доповнюють один одного: під час «Наукових пікніків» учені самі виходять до громади міста, а на «Дні науки» відчиняють двері установ, у яких працюють. До того ж, роблять це двічі на рік – восени й навесні. Що ж стосується наукових пікніків, то, на відміну від свого польського прототипу, який збирає шанувальників науки на Варшавському центральному стадіоні, вони охоплюють не тільки столицю держави, а й низку інших міст (серед них – Харків, Одеса, Львів, Дніпро, Тернопіль) і навіть невеликих містечок.
Проте українські популяризатори науки не збираються зупинятися на досягнутому: цього року вони спільно розробили та подали два проекти в межах київської програми так званого бюджету участі – «Рік науки для Києва» та «Науковий сквер у Шевченківському районі». Як пояснила А. Шелевицька, ця програма надає громадянам можливість долучатися до розподілу частини коштів із бюджету їхнього міста, голосуючи за проекти, які вони вважають за доцільне підтримати, на сайті програми. Частка коштів, що розподілятимуться в такий спосіб, у Києві не перевищує 0,5% міського бюджету. Проте навіть попри це програма все одно є дуже важливою, адже дає шанс на розвиток багатьом креативним проектам, фінансування яких не закладено в основну частину кошторису міста. Перш ніж з’явитися в переліку для голосування, кожен проект має пройти експертизу, а також набрати певну мінімальну (стартову) кількість голосів користувачів сайту. Як правило, на першому етапі голосування за проект ця кількість є незначною – від кількадесят до кількасот. На другому етапі – вже восени поточного року – відбір буде значно жорсткішим, і подані проекти, аби отримати фінансування, повинні будуть набрати кілька тисяч голосів. «Рік науки у Києві» та «Науковий сквер у Шевченківському районі» є суспільно важливими ініціативами, – переконують О. Болдирєв та А. Шелевицька і підкреслюють, що попит на наукові знання серед українців неухильно зростає: чимало відвідувачів цікавляться, чому науково-популярні заходи не відбуваються щовихідних. Враховуючи запит на таке культурне, інтелектуальне дозвілля, київські популяризатори науки пропонують міській громаді посприяти його задоволенню, адже в державному бюджеті кошти на ці потреби не передбачено, а залучити спонсорів із приватного сектору не так просто.
В разі отримання підтримки від міста ініціатори проектів сподіваються провести низку безкоштовних науково-популярних заходів, які відбуватимуться регулярно впродовж усього 2018 року, й облаштувати першу громадську локацію, оформлену за допомогою арт-об’єктів, що уособлюють ті чи інші фізичні, хімічні, біологічні явища або процеси. Відвідання цих подій і місць має допомогти громадянам зрозуміти, навіщо потрібна наука й чому вони мають фінансувати її із власної кишені. Цікаво, що подібний проект – створення міського наукового скверу – вже підтримано й буде найближчим часом реалізовано в Тернополі. Багато аналогічних прикладів можна відшукати за кордоном: це – науковий сквер зі скульптурами поряд із Науковим центром «Коперник» у Варшаві та сінгапурський пішохідний міст, сконструйований у вигляді подвійної спіралі ДНК, із нічним кольоровим підсвічуванням, – говорить О. Болдирєв.
На його думку, настав час докладніше розповісти громадськості не тільки про проблеми науки, а й про її вагомі досягнення та корисність. Без науки, як і без війська, не може бути повноцінної держави. Наукова сфера – це середовище, з якого виходять висококваліфіковані фахівці, по суті, вона є кузнею інтелекту. Звичайно, всі громадяни не можуть, та й не мають ставати вченими: для цього потрібна певна схильність, а також наполегливість і самовідданість. Займатися наукою часто означає робити справу не лише важку, а й невдячну, проте суспільно вкрай важливу. Слід нарешті зрозуміти, що жодних міжнародних і зарубіжних грантових програм недостатньо, щоб підтримувати дослідження в нашій країні. Тому якщо українці хочуть мати науку світового рівня, досягнення якої сприятимуть економічному та суспільному розвитку, вони мають фінансувати її самі, – підсумовує вчений.
Переглянути та підтримати згадані проекти в межах програми бюджету участі можна за посиланнями:
https://gb.kyivcity.gov.ua/projects/502 («Рік науки для Києва»)
https://gb.kyivcity.gov.ua/projects/508 («Науковий сквер у Шевченківському районі»)
Повний аудіозапис радіопередачі доступний за адресою:
http://www.nrcu.gov.ua/schedule/play-archive.html?periodItemID=1715910