Про особливості художньої фантастики й, зокрема, наукової фантастики, про її поширеність і перспективи подальшого розвитку, в тому числі й у нашій країні, розповіла в ефірах науково-популярної передачі «Точка опори» радіостанції «Культура» й науково-популярної передачі «Всесвіт» радіостанції «Голос Києва» науковий співробітник відділу історії української літератури Інституту літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України кандидат філологічних наук Олеся Стужук.
Як пояснила дослідниця, наукова фантастика дає можливість проаналізувати серйозні суспільні явища та процеси, водночас відсторонившись, абстрагувавшись від конкретних реалій сучасного письменникові світу. Ведучи мову про це літературне явище, не зовсім коректно говорити про «несправжність» (з огляду на вигаданість) описуваних там обставин: ідеться, радше, про «сконденсовану», «концентровану» реальність, узяту в найбільш яскравих і символічних її виявах. За словами О. Стужук, художню вигадку все ж не можна вважати питомою і визначальною рисою виключно науково-фантастичних творів, оскільки на ній ґрунтуються більшість літературних жанрів. «Вигадка є скрізь, на всіх рівнях – від побутового до суспільно-політичного. Література в цьому плані взагалі чесніша: вона відразу попереджає читача про те, що є плодом уяви людини», – говорить учена. Наукова фантастика (як художня фантастика взагалі, в тому числі й фентезі) є своєрідним майданчиком для вербального конструювання незвичних обставин, аби в цьому антуражі розглянути вічні проблеми людського існування під зовсім іншим кутом зору. Так, наприклад, планована колонізація інших планет Сонячної системи (якщо вона відбуватиметься) буде неминуче пов’язана з певними етичними дилемами й колізіями, які постануть перед людством у цілком іншій формі, аніж у земних умовах. Нові проблеми можуть з’явитися при контакті з позаземними цивілізаціями (в разі, якщо вони справді існують). Тобто наукова фантастика, звертаючись до гіпотетичних ситуацій, виконує важливу функцію – привчання до зустрічі з незвичним, надзвичайним, чужим (узагальненим Іншим) до того як припущене станеться насправді. Адже найперше відчуття людини при зіткненні з невідомим – це, як правило, страх, однак згодом, мислячи аналітично, людина переборює його та шукає шляхи взаємодії з цим невідомим, його осягнення, пізнання. Так свого часу освоювали океан мореплавці-першопрохідці. Завершилося це відкриттям не відомого європейській цивілізації континенту – американського. «Новим океаном» (або ж «океаном новітньої доби») цілком може стати космос. І оскільки тематика колонізації інших планет нині актуалізується, то й наукова фантастика вчергове набуває значної поширеності у світі. В тому числі спостерігається нова хвиля посилення уваги до творів, у яких опрацьовано марсіанську тематику. «Впродовж ХХ століття була досить популярною теза про так звану «смерть» наукової фантастики. Взагалі її «ховали» вже разів зо п’ять. Але наукова фантастика має особливу здатність – відчувати нові течії, модифікуватися, змінюватися, а не залишатися застиглим каноном», – стверджує О. Стужук. На її думку, слід розглядати сучасні літературні тенденції в термінах, запропонованих українським ученим-гуманітаристом Дмитром Чижевським, який писав про хвилеподібність розвитку людської культури й поділяв історію останньої на раціональні й ірраціональні (романтичні) епохи. Якщо досі – протягом кількох десятиліть (а точніше – з 1950-х рр.) – панівним у світовій літературі було фентезі, якому в термінології Д. Чижевського відповідає ірраціональне, то зараз уже можна говорити про чергове настання раціональної доби, невід’ємною ознакою якої є надання переваги науковій фантастиці (як у літературі, так, до речі, й у кінематографі). «Якщо фентезі є найкращим майданчиком для «програвання» культурологічних сценаріїв, то наукова фантастика – це засіб осмислення й переосмислення всього, що нами вигадано і з нами сталося дотепер», – підкреслила вчена і зауважила, що останній ірраціональній епосі Україна завдячує появою свого національного фантастичного субжанру – «козацького фентезі», одним із зачинателів якого є Володимир Арєнєв із дитячо-підлітковою повістю «Заклятий скарб». У схожому напрямку працюють і наші сусіди, зокрема польські письменники, наприклад, Яцек Комуда й інші.
О. Стужук також зазначила, що фантастична література постійно користується популярністю не в останню чергу завдяки існуванню її фендому – досить згуртованої спільноти активних шанувальників (фанатів), які проводять фестивалі у багатьох країнах світу. Найвідомішим із них є американський «Коміккон», який має статус міжнародного й відбувається щороку в Сан-Дієго. [Минулоріч було започатковано український «Коміккон», який проходить щотравня в Києві. А в листопаді 2017 року в українській столиці має відбутися ще одна подія, знакова для письменників, видавців і книголюбів, – фестиваль «Літерракон».] Крім того, фантастичний фендом широко представлено періодичними виданнями (переважно електронними) й спеціалізованими тематичними Інтернет-сайтами. Ще однією притаманною йому особливістю є явище косплею (скорочено від англійського «costume play», що перекладається як «костюмована (рольова) гра») – перевдягання у костюм улюбленого вигаданого персонажа, своєрідне «примірювання» на себе його ролі. «Фантастика дуже вирізняється з-поміж інших літературних явищ – вона вихлюпнулася поза межі віртуального світу», – говорить О. Стужук.
Як розповіла гостя радіопередач, витоки фантастичного часто хибно вбачають у Гомерових епічних поемах «Одіссея» та «Іліада». Дійсно, там описано, наприклад, кузню давньогрецького бога війни Ареса, в якій міхи працюють самі по собі, кораблі, що мають вітрила, але плавають без вітру, а також служниць, «із золота кутих», які прислужують олімпійським богам (що наштовхує на аналогію з сучасними домашніми роботами). Тим не менше, поки з сюжету не зникли елементи сакрального, говорити про фантастичне не доводиться. Адже для стародавніх греків усе вищеперелічене не було чимось неймовірним. Далеким, недосяжним, недослідженим – так, але вони були твердо переконані в його реальності. Тому, безперечно, не можна стверджувати, ніби Гомер був першим науковим фантастом. З іншого боку, відомий американський письменник-фантаст Роджер Желязни вважав, що шлях до фантастичного пролягає саме від міфів народів світу – через народні й літературні казки.
Так само не є науково-фантастичним (у повному розумінні цього слова) роман «Мандри Гуллівера», автор якого – Джонатан Свіфт – мав намір написати передусім сатиричний твір. Причому спрямований проти гіпотетичних методів у науці й особисто проти Ісаака Ньютона, який їх на той час уособлював. Дж. Свіфт стояв на позиціях так званої «старої (або ж доказової) науки», яка апріорі відкидала все, чого не можна було довести. За іронією, численні наукові припущення, висловлені письменником, якраз і справдилися. «Фантастичне як явище, фактично, й сформувалося в межах сатири», – говорить О. Стужук і на підтвердження своєї тези наводить творчість Герберта Веллса, зокрема його роман «Війна світів». Однак ця тенденція простежується здавна і до сатириків, які послуговувалися елементами фантастичного, можна зарахувати й давньогрецького комедіографа Аристофана, і давньогрецького сатирика Лукіана Самосатського.
До предтеч наукової фантастики умовно належить Жюль Верн, який сам називав свої твори «романами науки», оскільки вони справді базувалися на певних науково-технічних винаходах. До речі, така спрямованість була властива творам цього мегажанру аж до середини ХХ ст.: в 1930-1950-х рр. інтенсивно напрацьовувався перелік вигаданих технічних засобів, які широко використовуються в сучасній науково-фантастичній літературі та встигли стати класичними (наприклад, загальновідомі різновиди зорельотів із кіносаг «Зоряні війни», «Зоряний шлях» та інших). Попервах науково-фантастичні романи навіть супроводжувалися окремими словничками, в яких пояснювалися значення й особливості функціонування того чи іншого вигаданого пристрою. Наразі ж літературознавці констатують певний відхід від технічної деталізації та гуманітаризацію наукової фантастики – її націленість передусім на вивчення людини і міжособистісних взаємин у гіпотетичних інших умовах (зокрема, утопічних і антиутопічних). Попри значну варіабельність, наукова фантастика досі час від часу користується традиційним для неї прийомом демонізації світу техніки. Яскравим прикладом можуть слугувати романи-технотрилери, а в кінематографі – фільми-катастрофи. Ще один поширений із часів написання роману «Франкенштейн» Мері Шеллі персонаж – божевільний науковець (він же – Доктор Зло в різних іпостасях). Серед новітніх субжанрів наукової фантастики – кіберпанк, дизельпанк, стімпанк, ельфпанк, постапокаліптика й постлюдство. Так, наприклад, український письменник Олег Шинкаренко називає свій роман «Перші українські роботи» «сатиричним агрокіберпанком».
На думку О. Стужук, український ринок наукової фантастики зокрема й фантастики загалом перебуває на стадії формування. Нині на ньому присутня переважно перекладна література, яка завжди є для видавця безпрограшним варіантом, оскільки не потребує значних коштів для просування книг – зацікавлені читачі і так знають про них. Зокрема, нещодавно в Україні було видано всесвітньо відому серію фентезійних романів Анджея Сапковського, головним героєм яких є відьмак Ґеральт. Активно перекладаються також твори класиків зарубіжної наукової фантастики – Станіслава Лема, Френка Герберта, Роберта Гайнлайна, Дена Сіммонса, Дугласа Адамса тощо. Функціонує мережевий журнал «Світ фентезі», який, серед іншого, постійно публікує огляди книжкових новинок цього мегажанру (які, до речі, зараз з’являються вже майже щомісяця).
Власне ж українську фантастичну літературу поки що представлено переважно в дитячому й підлітковому сегментах. Проте є й автори, які пишуть для дорослої аудиторії. В мегажанрі наукової фантастики це – Ігор Сілівра, Радій Радутний, Андрій Крижевський, Макс Кідрук, Володимир Аренєв та інші. Зростання вітчизняного книжкового ринку впродовж останніх років, а також значна зацікавленість із боку молодої аудиторії дає підстави сподіватися на появу в найближчому майбутньому більшої кількості нових імен в нашій фантастичній літературі, оскільки важливу роль у цьому процесі відіграє і знайомство з насучаснішими світовими тенденціями в цьому мегажанрі. Зокрема, слід брати до уваги, що серед нових поколінь читачів великою популярністю користуються мальовані оповіді (в тому числі й науково-фантастичні) – комікси, адаптацією до яких, з точки зору О. Стужук, можна вважати стислу аудіовізуальну форму подачі інформації, відому нам під назвою презентації. Серед нинішніх школярів вона досить поширена.
Щоб не розгубитися й зорієнтуватися в масиві творів художньої літератури, вчена радить читачам знайомитися не лише з анотаціями книг, а й із відгуками інших читачів на Інтернет-сайтах видавництв, а також рецензіями професійних літературознавців і літературних оглядачів на спеціалізованих електронних інформаційних ресурсах. І, звичайно, перш ніж братися за ту чи іншу книгу, варто визначитися з тематикою, яка вас цікавить, – говорить О. Стужук.
Дослідниця також розповіла про те, що, поряд із власне науковою діяльністю (теорією літератури, зокрема теорією фантастики), залучена до проектів із перекладу й видання в Україні творів уже згадуваних Анджея Сапковського та Френка Герберта, а також про один зі своїх улюблених науково-фантастичних творів – оповідання «Квітень у Парижі» американки Урсули Ле Ґвін, сюжет якого будується навколо знайомства (завдяки потраплянню в часову петлю) французького ченця ХV ст. і жінки-науковця з далекого майбутнього, в якому планета Земля загинула, а людство оселилося на інших планетах.
Більше дізнавайтеся з аудіозапису передачі «Точка опори» радіостанції «Промінь», доступного за посиланням:
http://schedule.nrcu.gov.ua/grid/channel/period/item-listen-popup.html?periodItemID=1687806http%3A%2F%2Fschedule.nrcu.gov.ua%2Fgrid%2Fchannel%2Fperiod%2Fitem-listen-popup.html%3FperiodItemID,
а також аудіозаписів передачі «Всесвіт» радіостанції «Голос Києва»:
ЧАСТИНА 1
ЧАСТИНА 2