Одним із чинників порушення рівноваги в екосистемах є вторгнення (випадкове або цілеспрямоване, за допомогою людини) нових видів живих організмів. Наприклад, загрозу для аборигенних видів риб певної водойми можуть становити так звані риби-вселенці. Про їхній вплив на іхтіофауну водних екосистем розповіла в ефірі науково-популярної програми «Всесвіт» радіостанції «Голос Києва» старший науковий співробітник відділу моніторингу та охорони тваринного світу Інституту зоології імені І.І. Шмальгаузена НАН України кандидат біологічних наук Юлія Куцоконь.
Як пояснила вчена, за міжнародною термінологією, види риб, що були поширені у водоймі в доісторичний період, вважаються аборигенними, а ті, поява яких була пов’язана з діяльністю людини, отримали назву адвентивних. Деякі з них – види-інтродуценти – поширювалися цілеспрямовано, наприклад, види, завезені з метою поліпшення рибопродуктивності в рибних господарствах. Інші екзотичні види у природних біотопах можуть з’являтися цілком випадково: так до українських водойм потрапляють акваріумні риби.
Найсприятливішим середовищем для інвазивних видів є змінені біотопи. Зокрема, чимало риб-вселенців здатні досить швидко розширювати межі своїх ареалів, успішно відвойовуючи їх у природної фауни – як харчові конкуренти або як хижаки, що винищують ікру й молодь інших риб і навіть деяких дорослих особин. За словами Ю. Куцоконь, найкращу здатність до вселення мають дрібні хижі риби.
Серед риб-вселенців, які найчастіше зустрічаються в українських водоймах, – амурський чебачок, два види товстолобів, чорний і білий амури (усі перелічені види було свого часу завезено з басейну р. Амур, що на Далекому Сході), сріблястий карась, ротань-головешка й інші. Зоологів особливо непокоять масштаби поширення сріблястого карася, який майже повсюдно витіснив карася золотого – вид, котрий був масовим ще в першій половині ХХ ст. Сріблястого карася у великій кількості завезли до України в 1950-х рр. – у першу чергу до дніпровських водосховищ. І оскільки ця риба, по-перше, дуже невибаглива до умов, а, по-друге, має значно ширший спектр живлення, ніж карась золотий, то поширилася досить швидко. Крім того, сріблястий карась здатен утворювати гібриди із золотим. Усе зазначене призводить до поступового зникнення золотого карася, тому нині його занесено до Червоної книги України.
 Карась сріблястий |
Іншим вселенцем, що активно захоплює собі життєвий простір, є ротань-головешка. Первинне поширення цього виду в Європі пов’язане з діяльністю акваріумістів. Перевага ротаня-головешки порівняно з іншими рибами полягає в тому, що на первинних етапах свого життя він неперебірливий у харчуванні: молодь полює на дрібних безхребетних, старші риби – на інших риб. Потрапляючи до невеликих обмежених водойм, ротань-головешка за відносно нетривалий час здатен повністю витісняти конкурентів (у випадку зі співжиттям із карасем це може бути 2-3 роки) і залишається єдиним видом риб (до речі, винищуватися може ікра не тільки риб, а й багатьох амфібій, крім ропух). Потому дорослі особини починають харчуватися молоддю свого ж виду.
 Ротань-головешка |
Розповсюдження ротаня-головешки в Україні є досить інтенсивним: перші його знахідки спостерігалися на території західного регіону (зокрема, в басейні Дністра й на Львівщині) ще в 1970-х рр., а уже в 2000-х рр. він з’явився біля Києва. Ротаня-головешку через посадковий матеріал активно переносять рибні господарства. Чимало цієї риби містять скиди рибогосподарських ставів. І хоч найкраще цей вселенець розмножується та виживає у стоячих водоймах, проте решта для нього теж більше чи менше підходять, адже вид витримує великий діапазон температур навколишнього середовища: так, він може навіть вмерзати у лід і, відтаючи, продовжувати повноцінну життєдіяльність. Тому принаймні жодних кліматичних перешкод для поширення цього виду в Україні нині немає.
Серед найвідоміших вселенців – чебачок амурський, молодь якого часто плутають із білим амуром. Ця риба розповсюдилася нашою країною настільки широко, що вже отримала й народні назви – «синька» й «синявка». Причому вона може становити велику проблему не тільки для природних водойм, а й для рибних господарств, оскільки виїдає великі обсяги харчу.
 Чебачок амурський |
Ще один вид-інтродуцент – сонячний окунь – був завезений до Європи з Північної Америки як акваріумна риба наприкінці ХІХ ст. Уже в першій половині ХХ ст. він траплявся в багатьох водоймах на Півдні України, однак зараз через потепління спостерігається його різкий рух до північніших регіонів, зокрема виявлено популяцію у Ворзелі, що під Києвом. Цей вид завдає чималої шкоди природній іхтіофауні, активно поїдаючи ікру й молодь інших риб.
 Молодь сонячного окуня |
 Сонячний окунь |
Однак вселенцями називають як інтродуцентів, так і риб, які самотужки мігрували з одних регіонів України до інших. Наприклад, бичок-кругляк та інші види, які заселяли пониззя Дніпра (в естуарній його частині – там, де Дніпро впадає в Дніпровсько-Бузький лиман), після створення каскаду водосховищ піднялися вгору за течією. До речі, кілька видів бичків, які належать до нашої природної іхтіофауни, створили проблеми багатьом водним екосистемам Західної Європи й Північної Америки (зокрема, біотопам Великих Озер), адже добре пристосовуються до нових умов.
«Риби-вселенці – саме інтродуценти – потрапляють до нас постійно. Серед них – велика кількість нових видів. Але не всі приживаються, мало які до цього здатні. Деякі ж приживаються у специфічних умовах. На початку 1980-х рр. у канал Бортницької станції аерації випустили гуппі – акваріумних риб. Відтоді їхня популяція існує там постійно – цьому сприяє цілорічно нагріта вода. Причому в каналі й навколо нього живе немало екзотичних видів – і рослин, і тварин. Помічено, що у згаданій місцевості зимують деякі види птахів, які восени зазвичай відлітають з України», – говорить Ю. Куцоконь.
Відповідаючи на запитання ведучої, гостя радіопередачі зауважила, що вітчизняні наукові публікації з іхтіологічної тематики насправді не рідкість. Проте більше уваги привертають науково-популярні статті в риболовних виданнях, які (статті), відповідно, присвячені біології видів, цікавих передусім для любительського рибальства. Про решту видів, зокрема малих і зникаючих, широкому загалові мало що відомо: «Одна з проблем занять іхтіологією – те, що риба є ресурсом», – пояснює вчена.
Фотографії люб’язно надано Юлією Куцоконь
ПРОСЛУХАТИ АУДІОЗАПИС РАДІОПЕРЕДАЧІ