Чи мають свідомість і пам’ять конкретну фізичну локалізацію? У чому полягає головна відмінність людини від решти живих істот? Що забезпечує інформаційну діяльність мозку? Як контактують між собою нервові клітини? Від чого залежить мотивація? Що спільного в генів і мемів? Про це й багато іншого в ефірі науково-популярного радіошоу «Цією людиною був Альберт Ейнштейн» на «Громадському радіо» розповів усесвітньо відомий вітчизняний учений – біофізик і нейрофізіолог, директор Інституту фізіології імені О.О. Богомольця НАН України академік Олег Кришталь.
 Академік Олег Кришталь у студії «Громадського радіо» разом із ведучими науково-популярного радіошоу «Цією людиною був Альберт Ейнштейн» Міріам Драгіною (праворуч) і Оленою Скиртою. Фото – з сайту «Громадського радіо» |
Гість радіостудії пояснив, що біофізика – це, буквально, «фізика живого», тобто наукова галузь, що вивчає фізичні закони, за якими організована жива матерія, а нейрофізіологія є окремою галуззю біології, яка займається дослідженням властивостей нервової системи взагалі й головного мозку передусім.
Відповідаючи на запитання ведучих, академік О. Кришталь підтвердив, що людина й справді, грубо кажучи, живе як біоробот, оскільки її підсвідомість функціонує значно ефективніше, ніж свідомість: виконуючи більшість звичних дій, ми не замислюємося. Проте підсвідомо людина спроможна відтворити лише той досвід, який здобула й засвоїла шляхом свідомого навчання. Цікаво, що свідомість, як і ті чи інші здібності, пам’ять тощо, не має в головному мозку якоїсь однієї окремої локалізації: він має таку специфіку організації, що за її активацію можуть відповідати одночасно кілька його різних відділів (ділянок). Під час отримання нового досвіду – особливо й переважно в молодому віці – в мозку активно формуються міжнейронні зв’язки, або ж синаптичні контакти. А від насиченості та якості навчання залежить, у свою чергу, рівень інтелектуального розвитку індивіда. Середня кількість утворюваних синаптичних контактів сягає 1 трлн. Причому оскільки вони можуть перебувати щонайменше у двох станах (збудження та спокою), кількість комбінацій яких перевищує кількість атомів у відомому нам Всесвіті, то некоректно стверджувати, що мозок задіяний, так би мовити, не на повну потужність (адже нерідко говорять, що він нібито працює всього на 10% від своїх можливостей). Водночас, попри те, що існують різні (більш чи менш успішні) методики стимулювання ефективної роботи пам’яті, людство ще дуже далеке від того, щоб оптимізувати процеси запам’ятовування, – вважає науковець: «Нам, наприклад, читають лекції, тоді як 95% інформації надходить через зорове сприйняття. Але це не означає, що потрібно стулити рота й мовчати, – це просто означає, що структура навчання має поступово змінюватися». Однак прикметною рисою людини як виду є не свідомість, а мовлення, оскільки культура могла сформуватися лише завдяки вербальній передачі накопиченого досвіду від одного покоління до іншого. До речі, кілька десятиріч тому було висунуто гіпотезу про мем як одиницю передачі культурної інформації (за аналогією з геном, який є одиницею інформації спадкової): припускається, що, зважаючи на це, деякі елементи культури є так само спільними для всіх людей, як і частина закодованої у білках генетичної інформації.
В напрямі дослідження мозку людству вдалося просунутися дуже далеко. Зокрема, на даний час науковці повністю з’ясували фізико-хімічну природу електричних імпульсів, які нейрони генерують і якими обмінюються між собою. Але все ще належить дізнатися більше про процеси, які під час цих електричних обмінів відбуваються в молекулах, що складають нервову клітину. «З цим ситуація дуже складна, тому що мозок влаштований за такими принципами, які можуть потребувати для їхнього пізнання чогось більш розумного, ніж індивідуальний інтелект. Не виключено, що люди зможуть розшифрувати роботу мозку тільки тоді, коли самі об’єднаються у щось на кшталт «колективного мозку» (як, наприклад, в науково-фантастичному романі С. Лема «Соляріс»), – припускає академік. – Цю ідею було сформульовано кількома мислителями, зокрема Тейяром де Шарденом (у праці «Феномен людини») і нашим співвітчизником В. Вернадським. Останній створив учення про біоноосферу як дещо загальне. В зародковому стані вона вже існує – у вигляді мережі Інтернет. Але це тільки початкова стадія».
О. Кришталь також розповів, що, крім загальновідомих короткотермінової та довготривалої, існує також абсолютна пам’ять, яка зберігає інформацію, засвоєну людиною під час переживання глибинних емоцій. Абсолютна пам’ять, як правило, не втрачається навіть при амнезії. Наповнюватися вона може як у дитячому, так і в дорослому віці, хоча в ранньому дитинстві це відбувається значно легше.
Емоції, які на фізіологічному рівні детермінуються гормонами, є певною біологічною даністю, яку, за словами О. Кришталя, неможливо змінити. І саме від неї, за деякими гіпотезами, залежить той чи інший тип обдарованості, яку навчання здатне розвинути, але не закласти. Тому при досягненні мети результат може лише почасти залежати від витрачених на нього зусиль. Не до кінця дослідженим є й питання ідейного новаторства (креативності): вчені припускають, що розумова діяльність теж характеризується гормональною залежністю. Ймовірно, таку ж природу має і мотивація.
Про це, а також про шлях академіка О. Кришталя в науку, його видатного вчителя – академіка Платона Костюка, дослідницьку та літературну творчість і багато іншого слухайте за посиланням: https://www.youtube.com/watch?v=JOJEHG4EAEo.
Матеріали опублікувати: Прес-служба НАН України