Нещодавно одна з вітчизняних соціологічних груп оприлюднила результати проведеного нею опитування, за якими, серед іншого, 44% громадян України висловили бажання виїхати на роботу за кордон. Чи становлять міграційні процеси реальну загрозу для майбутнього нашої країни і чи є підстави для оптимізму в короткостроковій перспективі, розповів в ефірі програми «Ранкова Свобода» української редакції «Радіо Свобода» старший науковий співробітник відділу теорії та історії соціології Інституту соціології НАН України доктор соціологічних наук Олександр Шульга.
За словами вченого, наведена його колегами цифра дійсно досить велика, однак слід пам’ятати, що намір далеко не завжди реалізується й, відповідно до цього ж таки опитування, значно менша кількість людей оцінили свої шанси на еміграцію як високі.
Фахівці Інституту соціології НАН України під час традиційного моніторингу громадської думки сформулювали запитання дещо інакше: «Чи хотіли б Ви виїхати з Вашого населеного пункту? Якщо так – то куди?». Відповіді розподілилися таким чином: 51% опитаних висловили небажання полишати нинішнє місце проживання, 8% хотіли б виїхати до іншої місцевості в межах території України, 4% – до РФ, 2% – до однієї з країн пострадянського простору, 13% – до інших країн, – говорить О. Шульга й наголошує, що насправді ситуація з міграційними настроями не має такого вже драматичного вигляду, як ми звикли думати. Але отримані соціологами результати слугують яскравим індикатором ставлення громадян до того, що відбувається у країні, а саме – до економічної кризи, збройного конфлікту в східних регіонах, політичної нестабільності й загалом нездійснення політичних експектацій, що виявляється в почутті розчарування. Тобто українці не бачать перспектив поліпшення свого життя в найближчі роки.
Водночас, підкреслює О. Шульга, слід розрізняти трудову міграцію та виїзд молоді. Якщо так зване заробітчанство триває впродовж усього періоду незалежності, то еміграція представників молодого покоління особливо посилилась останнім часом – із взаємопов’язаних причин: стрімкого падіння рівня вітчизняної освіти (передусім з технічних і природничих дисциплін) і, як наслідок, її конкурентоспроможності на світовому ринку, а також активної (або, як висловлюються експерти, «агресивної») та ефективної політики найближчих наших сусідів (Польщі, Німеччини) й інших європейських країн, унаслідок чого найперспективніші кадри активно виїжджають із України. Адже в багатьох державах здібним іноземним студентам надається право на безкоштовне навчання, а фахівці з вищою освітою будь-якого рівня цінуються роботодавцями й суспільством у цілому. Отже, якщо налаштованість різних груп українців на еміграцію свідчить про загальні негаразди в державі, то освітня еміграція молоді – про негаразди в одній конкретній сфері.
О. Шульга також зазначив, що до першочергових причин, які спонукають українців емігрувати, належить навіть не економічна криза, а невизначеність щодо встановлення так званих «правил гри», якими мають керуватися всі, без винятку, громадяни країни: «Наші люди зазвичай говорять, що за кордоном усе прогнозовано і вони впевнені в завтрашньому дні, знають, заради чого працюють, і знають, що заробленого в них ніхто не відбере». Цікаво, що, за результатами моніторингу громадської думки, який регулярно проводять соціологи Академії, не останнє місце серед умов, потрібних українським емігрантам для комфортного самопочуття на чужині, посідає доступ до якісних медичних послуг (поряд із можливостями підтримувати зв’язки з родичами, які залишилися в Україні, спілкуватися рідною мовою й легально отримати роботу).
Що ж стосується перспектив повернення емігрантів, то необхідно враховувати, що більшість із них мають невтішний досвід проживання за кордоном, оскільки влаштовувалися на некваліфіковану роботу, яку зазвичай іноземці отримують у країнах, до яких приїздять. І така практика була поширеною завжди та всюди: будь-яка держава провадить протекціоністську політику в сфері зайнятості, забезпечуючи високооплачуваними робочими місцями передусім власних громадян. Таким чином, частіше на Батьківщину повертаються люди, які працювали як «дешева робоча сила», а молодь і висококваліфіковані працівники частіше адаптуються та будують успішну кар’єру на новому місці. «Перлини нашої освіти й науки, які могли б працювати на Україну, – найкваліфікованіші, найперспективніші кадри – «вимиваються». І у влади відсутнє розуміння того, що їх потрібно зберігати. Тому до можливості припинення цього відпливу мізків у найближчій перспективі я ставлюся скептично», – стверджує соціолог.
Більше слухайте за посиланням:
https://www.radiosvoboda.org/a/28747636.html