Міжнародний громадсько-політичний тижневик «Дзеркало тижня» (№ 42 (1167), 11–17 листопада 2017 року) опублікував статтю «Три вершники демографічного апокаліпсиса. Основні тренди в Україні» авторства провідного наукового співробітника сектору соціальних ризиків у сфері зайнятості населення відділу досліджень людського розвитку Інституту демографії та соціальних досліджень (ІДСД) імені М.В. Птухи НАН України кандидата економічних наук Лідії Ткаченко.
За словами вченої, чимало демографічних змін, що відбуваються в сучасній Україні, є характерними для багатьох інших країн світу або принаймні для Східної та Центральної Європи. Водночас, національна демографічна ситуація має свою специфіку. Серед нинішніх українських демографічних трендів можна виокремити три основних – депопуляцію, старіння населення та стагнація міграцій.
Депопуляція спричинює скорочення населення – через підвищення рівня смертності та зменшення рівня народжуваності. На даний час позитивна динаміка тривалості життя перебуває на стадії чергового уповільнення, а показник очікуваної тривалості життя є одним із найгірших у Європі. Що ж стосується рівня народжуваності, то він близький до загальноєвропейських значень, проте не достатній навіть для простого заміщення поколінь. До того ж, із новим загостренням кризи в країні народжуваність почала зменшуватися. «За прогнозом ООН, Україна входить до десятки країн світу із найвищими темпами скорочення населення (більш як 15% до 2050 р.). Наслідки такого інтенсивного зменшення населення виходять далеко за рамки простого звуження фізичної основи формування людського потенціалу. На думку істориків і соціологів, концентрація населення є необхідною передумовою економічного розвитку й соціальної згуртованості. Скорочення населення веде до зменшення щільності заселеності території, що загрожує порушенням соціальних зв’язків, депресивністю та руйнуванням інфраструктури. Оскільки головною причиною депопуляції залишається висока смертність, сам факт скорочення населення є свідченням глибокого соціального неблагополуччя», – пише Л. Ткаченко.
Другим вкрай негативним трендом є старіння населення за рахунок скорочення контингентів працездатного віку. Якщо впродовж тривалого часу практично єдиним чинником старіння населення нашої країни було так зване «постаріння знизу» (з огляду на зменшення рівня народжуваності й, відповідно, кількості дітей), то тепер – це ніби «постаріння зсередини», спричинене зменшенням питомої ваги населення працездатного віку (від 20 до 59 років). Як стверджує авторка статті, «скорочення населення працездатного віку як рушійна сила, а також швидкий темп постаріння вкрай загострюють усі традиційні виклики, пов’язані зі старінням. Цілком очевидно, що подолати ці виклики в умовах макроекономічної нестабільності, слабкої системи соціального захисту й відкритого конфлікту поколінь неможливо».
Для міграційної ж активності населення України спостерігається, радше, загасання – як за зовнішніми, так і за внутрішніми переміщеннями. І хоча міграційне сальдо, згідно з національною статистикою, є додатним, приріст населення в результаті міграцій все ж незначний і останніми роками прямує до нуля. «… міграції не лише не заповнюють втрат населення внаслідок депопуляції, але й не сприяють омолодженню вікової структури населення», – стверджує Л. Ткаченко. Сегмент робочої сили, налаштованої на зовнішні трудові міграції, усталився й відчутно не зростатиме. Крім того, для багатьох громадян України зайнятість поза межами нашої держави має циклічний або сезонний характер, і чимало з них, імовірно, врешті-решт повернуться на Батьківщину. Важливо також, що така трудова міграція великою мірою замінила собою переїзд на постійне проживання за кордон.
З огляду на все вищевикладене, демографічні перспективи України є надзвичайно невтішними: «У найближчій перспективі депопуляція, стагнація міграцій, скорочення й старіння населення продовжаться швидкими темпами. <…> У період до 2050 р. кількість населення зменшиться на 5,5 млн. осіб. При цьому чисельність людей трудоактивного віку (20–59 років) скоротиться на 6,6 млн., тоді як чисельність людей віком 60 років і більше збільшиться на 2,6 млн., а їх частка в населенні (рівень старіння) зросте до 33%. Співвідношення вікових контингентів трудоактивного (20–59 років) і пенсійного віку (60 років і більше) зменшиться з нинішніх 2,6 до 2 на початку 2030-х і до 1,5 — наприкінці прогнозованого періоду».
З повним текстом публікації можна ознайомитися за посиланням:
https://dt.ua/macrolevel/tri-vershniki-demografichnogo-apokalipsisa-osnovni-trendi-v-ukrayini-259843_.html
* * *
P.S. Додаткову інформацію з цієї ж теми слухайте й дивіться в інтерв’ю Л. Ткаченко в ефірі програми «Ранкова хвиля» радіостанції «Громадське радіо»: https://hromadskeradio.org/programs/rankova-hvylya/do-2050-kilkist-naselennya-v-ukrayini-mozhe-zmenshytys-na-55-milyoniv-lidiya-tkachenko (власне відеозапис: https://www.youtube.com/watch?v=v3gDgjOVXaA).
Важливі думки від Л. Ткаченко (з ефіру на «Громадському радіо»)
«Це – один із варіантів прогнозу [поданий у статті для видання «Дзеркало тижня»]. І ще не найгірший, а більш-менш оптимістичний. Прогноз ООН для України значно жорсткіший. Наша [науковців ІДСД імені М.В. Птухи НАН України] мета – не налякати, а привернути увагу, щоб ми замислилися над тим, що робити, аби цього не було».
«Найтривожнішим є скорочення населення через коротку тривалість життя, яка в Україні не зростає з другої половини 1960-х рр., і високу смертність, причому в усіх вікових групах. Найгірша ситуація – з чоловіками працездатного віку».
«Не варто перебільшувати масштаби трудових міграцій. Більшість населення все одно працює в Україні. Згідно з обстеженнями, на заробітки за кордон виїжджають максимум 2 млн осіб. Немає такої масової еміграції, як у 1990-х рр. Принаймні наша статистика цього не показує. Насправді наше населення не надто мобільне. Щоб уся країна знялася з місця і кудись виїхала – такого, звичайно, не буде. Навіть серед тих, що виїхали в 1990-ті рр., є певна кількість розчарованих. Тому що мігрантам не так легко ведеться на нових місцях: аби досягти чогось, потрібно докласти значно більше зусиль, ніж у своїй країні. Не варто говорити і про вимирання нації. «Депопуляція» – це, звучить, можливо, страшно й неприємно, але не означає вимирання та зникнення. Про це не йдеться».