23 січня 2018 року Інститут історії України (ІІУ) НАН України й Інститут політичних і етнонаціональних досліджень (ІПіЕнД) імені І.Ф. Кураса НАН України провели круглий стіл «Державна самостійність України: здобута і втрачена». Захід відбувся в приміщенні ІПіЕнД імені І.Ф. Кураса НАН України та зібрав провідних фахівців із проблематики Української революції 1917–1921 років.
 Член-кореспондент НАН України О. Рафальський (ліворуч) і академік В. Смолій |
Зі вступним словом до учасників звернулися директор ІІУ НАН України академік Валерій Смолій і директор ІПіЕнД імені І.Ф. Кураса НАН України член-кореспондент НАН України Олег Рафальський. В. Смолій, зокрема, зазначив, що, попри великі здобутки вітчизняної академічної історичної науки, події Української революції 1917–1921 років потребують подальшого ґрунтовного вивчення, чому, безперечно, сприятиме проведення подібних наукових заходів. Як зауважив О. Рафальський, події Української революції є предметом інтересу не тільки для істориків, а й для політологів, котрі прагнуть концептуалізувати проблему радикальних суспільно-політичних трансформацій, використовуючи для цього як емпіричні дані історичний наратив. Особливу цінність для українських політологів – з огляду на їхнє прагнення пояснювати й прогнозувати українську дійсність – становлять факти та процеси, що відбувалися в нашому історичному минулому. Період Української революції 1917–1921 років – це, безумовно, вузловий етап національної історії, який є одним із основних «постачальників» такого масиву інформації.
Потому присутні заслухали й обговорили шість основних доповідей.
 Член-кореспондент НАН України В. Солдатенко (ліворуч) і доктор історичних наук Р. Пиріг |
Із теми «Плани відродження української державності і проблема федералізації російської держави» виступив головний науковий співробітник відділу соціально-політичної історії ІПіЕнД імені І.Ф. Кураса НАН України член-кореспондент НАН України Валерій Солдатенко. В його доповіді йшлося про переосмислення сутності стратегічної програмної вимоги Української революції – «широкої національно-територіальної автономії у федеративній демократичній республіці Росія». За словами В. Солдатенка, лідери Української революції надавали особливого значення проблемі децентралізації Росії, її перетворення на союз (федерацію) вільних, рівноправних народів. Уроки теоретичного обґрунтування й досвіду спроб реалізації непростого задуму мають певне значення і в умовах сучасного суспільного життя в Україні, вважає науковець.
У доповіді «Брестський переговорний процес і IV Універсал Центральної Ради: спонукальні взаємовпливи» головний науковий співробітник відділу історії Української революції (1917–1921 рр.) ІІУ НАН України доктор історичних наук, професор Руслан Пиріг докладно зупинився на перебігові перемовин про підписання Брестського мирного договору, складних внутрішніх суперечностях і дискусіях між керівниками Української Центральної Ради навколо питання державного самовизначення та його зв’язку з майбутнім устроєм колишньої Російської імперії і перспективами формування на її основі федеративного утворення. Окрему увагу доповідач приділив постаті німецького генерала Максиміліана Гофмана й використанню його матеріалів сучасною російською історіографією з метою дискредитації ідеї української державності.
 Доктор історичних наук Т. Бевз |
Головний науковий співробітник відділу соціально-політичної історії ІПіЕнД імені І.Ф. Кураса НАН України доктор історичних наук, професор Тетяна Бевз, доповідаючи з теми «Соборність української державності», наголосила на символізмі 22 січня – дати проголошення самостійної, незалежної Української Народної Республіки й Акту Злуки, що мав важливе значення в історії України – як вагомий здобуток Української революції, котрий, однак, із самого початку був приречений через різні політичні орієнтації Директорії і уряду ЗУНР, внаслідок чого реального об’єднання не відбулося. Ідея соборності й надалі залишалася мрією, адже Галичина й Волинь знов опинилися у складі Польщі, Карпатська Україна – у складі Чехословацької Республіки, Наддніпрянська Україна – у складі СРСР. Переважна більшість українських політиків перебувала за межами України, вже на чужині продовжуючи обґрунтовувати ідеї соборної і самостійної Української держави. Як підкреслила Т. Бевз, подолання загроз територіальній цілісності нашої країни, зміцнення єдності її регіонів, розмаїтість і відмінність яких склалися внаслідок об’єктивних історичних обставин, і надалі залишаються не тільки актуальним, а й невідкладним завданням. У зв’язку з цим консолідаційне, об’єднавче значення соборності є просто неоціненним.
 Кандидат історичних наук О. Кудлай |
Старший науковий співробітник відділу історії Української революції (1917–1921 рр.) ІІУ НАН України кандидат історичних наук Олександра Кудлай у своїй доповіді порушила проблему демобілізації частин російської армії та впливу цього процесу на революційні події в Україні й показала, яким чином міністерство військових справ УНР намагалося взяти його під власний контроль.
 Кандидат історичних наук Г. Басара-Тиліщак |
Виступаючи з теми «Революційний простір українських повітових міст у період між III і IV Універсалами та процес утвердження влади УНР на місцях», науковий співробітник відділу історії Української революції (1917–1921 рр.) ІІУ НАН України кандидат історичних наук Галина Басара-Тиліщак навела ілюстративний матеріал щодо регіональної специфіки Української революції 1917–1921 рр.
 Кандидат історичних наук Г. Корольов |
Логічним продовженням цієї доповіді став виступ старшого наукового співробітника відділу історії Української революції (1917–1921 рр.) ІІУ НАН України кандидата історичних наук Геннадія Корольова «У пошуках східної Швейцарії: Оскар Ясі та ідея Дунайської конфедерації».
Виголошення доповідей продовжилося дискусією, основним лейтмотивом якої стала ідея взаємопов’язаності й взаємозалежності революційних подій в Україні на початках ХХ і ХХІ ст.ст.
За інформацією ІПіЕнД імені І.Ф. Кураса НАН України