З яких методів починався аналіз небезпек і як далеко за цим напрямом просунулася наука? Що ускладнює прогнозування надзвичайних ситуацій? Чому неактуальним стало вивчення галузевих типів безпеки? Про це науково-популярному ресурсові «Sciences.in.UA» розповів відомий вітчизняний фахівець із супутникових спостережень, геоінформатики та статистики, експерт із питань безпеки й ризиків, провідний науковий співробітник відділу енергомасообміну в геосистемах Наукового центру аерокосмічних досліджень Землі Інституту геологічних наук НАН України доктор технічних наук Юрій Костюченко.
За словами Ю. Костюченка, наука є важливим комунікаційним інструментом і, водночас, комунікаційним середовищем, завдяки якому людство розвивається. Вирішення проблем оцінювання небезпек і ризиків теж не могло обійтися без використання відповідних наукових методів, яке впродовж останніх ста років визначалося кількома парадигмами – від «побачити все» до «впливати на майбутнє».
На першому етапі йшлося про авіаційні методи. Так, авіаційний інженер і авіатор Петро Нестеров, відомий виконаною ним фігурою найвищого пілотажу – «мертвої петлі», що дістала також назву «петля Нестерова», у 1911–1912 рр. розробив і пропонував для застосування (на жаль, безрезультатно) методи управління військовими з’єднаннями за допомогою авіаційних спостережень. Після смерті авіатора в 1914 р. на теренах Російської імперії впродовж певного часу цим питанням не займалися. Проте зазначені методи розвивалися в інших країнах. 1918 року за допомогою авіаційних спостережень британські й австралійські пілоти виконали зйомку частини турецького фронту. «Це було, фактично, перше велике використання авіаційних методів для управління військовою безпекою. І це був апогей методу «побачити все». Відтоді цей метод розвивався лише кількісно, тобто уточнювалися мапи, вдосконалювалися методи картування», – говорить Ю. Костюченко. Авіаційні методи було покладено в основі сучасного методу геоінформаційного аналізу, започаткованого британським медиком Джоном Сноу ще 1854 року під час великої епідемії холери. Власне, за словами вченого, тут ідеться навіть не про аналіз ризиків, а тільки про картування небезпек. Коли ж фахівці прагнуть проаналізувати ризики, то зосереджують увагу на ймовірності небезпек, а також можливих втратах. А для цього (не лише «бачення», а й «розуміння» небезпек) був потрібен принципово інший підхід, методологічний прорив, яким став вихід людства за межі досліджуваної системи – в космос.
Перше позаземне зображення поверхні нашої планети в 1946 р. за допомогою німецької ракети отримали американці. Пізніше на орбіту було запущено перший штучний супутник, створено програми системного спостереження земної поверхні. Це послугувало потужним поштовхом розвитку інструментів спостереження, методів оброблення даних тощо – всього, на чому нині ґрунтується аналіз небезпек і ризиків. Перед людством відкрилися можливості отримання, накопичування й вивчення даних різного геометричного та просторового розрізнення, масштабу, різної періодичності. Комбінуючи ці розрізнення, можна спостерігати явища й процеси в різних середовищах нашої планети, на її поверхні та в невеликому шарі під поверхнею. Отримувані дані, наприклад, дають змогу, не лише бачити рослинний покрив на тій чи іншій ділянці земної поверхні, а й за допомогою відомих закономірностей розподілу хлорофілу в рослинності визначати врожайність; не лише фіксувати наявність снігу та певній території, а й визначати його розподіл і щільність, а також кількість вологи в ньому та обчислювати швидкість танення цього снігу за різних метеорологічних умов і складати різні сценарії підтоплення. Тобто на цьому етапі вже не тільки визначалися небезпеки, а й обраховувалися ризики: фахівці будували моделі спостережуваної системи, шукали та контролювали індикатори небезпек і визначали небезпечні зміни.
Проте для того, щоб впливати на систему, а не лише мати знання про неї, вчергове мала відбутися зміна парадигми вивчення ризиків. Річ у тім, що завдяки застосуванню наявних методологічних інструментів було накопичено надзвичайно багато різноманітної інформації, на основі якої обчислювалися виключно середні розподіли. Однак найбільш руйнівні й, водночас, найбільш рідкісні явища, катастрофи виходять за межі середніх значень і стандартних статистик. Тому усереднення розподілів отримуваних даних не влаштовувало фахівців – були потрібні додаткові дані. Виникла необхідність у побудові моделей даних, які дали б змогу зменшувати невизначеності в розподілах великих обсягів даних. Працюючи над вирішенням цієї проблеми, фахівці враховували те, що, по-перше, людство суттєвим чином вплинуло на середовище свого проживання, і, по-друге, всі елементи глобальної системи є складно й нелінійно взаємопов’язаними, і зміни будь-якого її периферійного компоненту призводять до змін у всій системі (наприклад, невелика техногенна аварія можне спричинити екологічну катастрофу в цілому регіоні). Так виникло поняття про якісно інші ризики – системні. Якщо раніше науковці ставили перед собою завдання фільтрування інформації та вибору інформативних індикаторів, то нині – навпаки: потрібно отримати весь комплекс інформації та працювати з усією множиною даних. З наукової точки зору, це – серйозний виклик, стверджує Ю. Костюченко. Наразі все ще досить важко передбачати катастрофи, і йдеться навіть не про те, щоби, передбачивши, впливати на них – це неможливо, а про те, щоб змінити реакцію людей на них. Тобто, по суті, аналіз ризиків є діяльністю, спрямованою на вироблення управлінських рішень із метою зменшення збитків унаслідок певної небажаної, але неминучої події. Ця діяльність може мати різні вияви (наприклад, втілюватися в конкретні проекти з укріплення берегів водойм, переміщення людей тощо), а отже, теж впливає на систему, адже поінформованість про загрозу змінює початкові умови, а до вже наявних ризиків додаються нові – пов’язані зі зворотними зв’язками, зумовленими впливом людства на спостережувану ним систему. І цей чинник науковці так само мають враховувати у своїх моделях ризиків.
Ю. Костюченко також зауважив, що безпеку фахівці тепер розглядають як цілісну галузь, тому що за умов, коли кожен елемент здатен суттєво впливати на функціонування системи, до якої належить, уже немає сенсу поділяти ризики на екологічні, соціальні, воєнні й інші: «Якщо ми, наприклад, впливаємо на сільське господарство, то ми одночасно впливаємо на енергетику, водні ресурси, на вразливість населення. Тобто не існує окремих галузевих типів безпеки».
Докладніше дізнавайтеся з відеозапису за посиланням: https://youtu.be/3Yjur98DiOU.