 Емма Андієвська |
Про життєвий шлях та особливості творчості Емми Андієвської, яку визначено лауреатом Національної премії імені Тараса Шевченка (Шевченківської премії) в номінації «Література», в ефірі програми «Громадська хвиля» радіостанції «Громадське радіо» розповіла завідувач відділу теорії літератури та компаративістики Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАН України член-кореспондент НАН України Тамара Гундорова.
За словами гості радіостудії, цьогорічну лауреатку номінували на здобуття Шевченківської премії й раніше, проте на початку 2000-х рр. вона нагороди не отримала. «Хотілося б, аби ця премія була вчасною, – говорить Т. Гундорова. – Був такий період, коли ми віддавали данину мертвим поетам. І це, очевидно, мало бути – такий спосіб духовного очищення для цілого суспільства, яке почувалося винним за те, що довелося постраждати поколінню, до якого належав [Василь] Стус, і, зокрема, самому Стусові. У випадку з Еммою Андієвською – це [тобто відзначення її Шевченківською премією] нагода почути й вислухати її, сказати їй слова вдячності за все, що вона зробила для нас. І це звучить зовсім непафосно й не загально, бо вона працює абсолютно самовіддано й ентузіастично. <…> Важлива й роль Е. Андієвської як такої постаті, котра є містком між минулим і сучасним, між так званою діаспорою та Україною, між Сходом – Донецьком, Донбасом [мисткиня народилася 1931 року в Донецьку – на той часу Сталіно] – та всією країною. В кожній згадці про неї можна прочитати – і Е. Андієвська сама завжди про це говорить, – що до українськості вона прийшла зі спротиву своєму оточенню, адже належала до інтелігентної російськомовної родини. Це людина надзвичайної сили волі й української свідомості».
Творчість Е. Андієвської стоїть в українській літературі цілком осібно й має авангардний, модерністський характер, зауважує Т. Гундорова: «Вона творить, вибудовує власний літературний світ, дуже не схожий на той, до якого ми звикли. Її твори можна назвати магмою уяви, в якій фантастичне й реальне настільки поєдналися та переплелися між собою, що важко знайти ниточку, яка допоможе їх прочитати. Чого варта одна лиш ідея круглого часу! Вона мислить у таких категоріях, де немає минулого, теперішнього й майбутнього – все це перебуває в якомусь одному коловороті. В своїй поезії Е. Андієвська також герметична й сюрреалістична – її важко розшифрувати. Вона часто пише підметами, уникаючи зв’язок, ставить тире, створюючи тим самим напругу між словами. Вона змушує читача працювати разом із нею. Вона веде його за собою, дає, так би мовити, мазки, враження, за якими читач повинен відтворити для себе загальну картину, іноді від супротивного, здогадатися сам. Це – абсолютно несподівана поезія». Як приклад, Т. Гундорова наводить написаний ще в 1960–1970-х рр. роман «Герострати», що ілюструє низку філософських ідей Ж.-П. Сартра й А. Камю, зокрема про абсурдність цього світу, в який закинуто людину. Сюжет твору розпочинається цілком кафкіанською ситуацією, в якій головного героя – власника антикварної крамниці – незнайомець змушує написати його, незнайомця, біографію, не даючи жодних підказок і вказівок на те, де слід шукати матеріали до неї. Проте, «полюючи» за кимось іншим, головний герой насправді торує шлях углиб себе самого. Місце дії – урбаністичний лабіринт, в якому то виникають, то зникають образи-двійники тощо. «Цей роман складний для розуміння, але надзвичайно цікавий. І в тому – вся Емма Андієвська. Вона ніколи не ходить простими, прямими дорогами», – зазначає Т. Гундорова і продовжує, що таким само фантастичним є і світ казок, створених письменницею: «Мені здається, що було б добре дітям читати її казки. Тому що вони настільки незвичні, відповідають дитячій фантазії, ще не шаблонній».
Талант Е. Андієвської – багатогранний, адже вона не тільки пише поезію та прозу, а й чудово малює. В доробку мисткині – кільканадцять тисяч картин. І, до того ж, її живопис виконано в досить складній техніці малювання. За своїми фантастичними сюжетами картини Е. Андієвської нагадують її літературні твори. «Я навіть не знаю, чи є ще в українській культурі загалом людина такої креативної сили, такого буяння уяви», – говорить учена.
Письменниця посідає особливе місце серед митців, які творять українською мовою за кордоном, проте фахівці все ж зараховують її до Нью-Йоркської групи (хоча сама Е. Андієвська таку приналежність і заперечує), представленої Богданом Бойчуком, Юрієм Тарнавським, Патрицією Килиною, Вірою Вовк та іншими, які руйнували стереотипи, створюючи незвичну літературу. Водночас у Нью-Йорку Е. Андієвська мешкала всього кілька років і потому повернулася до Німеччини, де одружилася з Іваном Кошелівцем – теж відомим письменником, літературознавцем і літературним критиком: «Це був союз двох творчих особистостей, у якому Е. Андієвській іноді доводилося грати роль тіні. Але вона з неї вийшла і почала реалізувати себе на повну силу», – розповідає Т. Гундорова.
Докладніше про це дізнавайтеся з відеозапису радіоінтерв’ю, доступного за посиланням: https://youtu.be/XbmBrifrgKE.