На сторінках квітневого номеру міжнародного громадсько-політичного тижневика «Дзеркало тижня» вийшла стаття, присвячена видатному вченому-генетику академіку Академії наук СРСР і Академії наук УРСР Миколі Івановичу Вавилову (1887–1943).
В історії науки все ще залишається чимало невідомих або ж маловідомих широкому загалу постатей. І хоч їхній внесок у науку став надбанням усього людства, тривалий час їхні імена замовчувалися, передусім з ідеологічних причин.
Ідея науково-суспільного проекту популяризації здобутків вітчизняних учених у науковому середовищі витала давно. А реального наповнення набула в рамках Х з’їзду Українського товариства генетиків і селекціонерів (УТГіС) імені М.І. Вавилова, присвяченого 50-річчю заснування УТГіС та 130-річчю від дня народження Миколи Вавилова, одного з найвидатніших генетиків світу.
«Життя Миколи Вавилова можна назвати подвигом, – розповідає професор Національної академії Служби безпеки України Микола Величко. – Подвигом ученого були його видатні наукові дослідження, подвигом мандрівника — його наукові експедиції, коли Микола Іванович часто ризикував життям. Невтомний дослідник світових рослинних ресурсів, шукач генів для збагачення генофонду культурних рослин, Вавилов об’їздив п’ять континентів, побував у більш ніж 50 країнах. І звідусіль на Батьківщину йшли посилки з насінням і гербарним матеріалом. Десятки тисяч зразків! На полях Всесоюзного інституту рослинництва (ВІР) під Ленінградом, на багатьох дослідних станціях у різних областях Радянського Союзу це насіння висівали і шляхом селекції створювали на його основі високоврожайні сорти.
Одним із напрямів наукових пошуків ученого було вивчення походження культурних рослин, серед яких особливе місце посідала полба, або двозернянка (Triticum dicoccum), або голомша — вид стародавньої пшениці. Її походження сягає корінням у VII тисячоліття до н.е. — в регіон Сирії та Лівану. У першому тисячолітті до н.е. вона потрапила на територію Європи. Але яким шляхом? Це питання для дослідників залишалося загадкою.
Під час комплексної експедиції 1940 року в Західну Україну (вона була організована АН СРСР за завданням наркомату землеробства СРСР з метою вивчення рослинних ресурсів Бессарабії і Буковини) Вавилов у Путильському районі Чернівецької області виявив природні популяції дикоростучої полби (Triticum dicoccoides). А раніше зразки цієї пшениці дослідник зібрав на Балканах. Знахідка підтвердила його здогад про те, що полба через Балкани могла поширитися до Українських Карпат (в Україну), а потім і по всій Європі».
«Вавилов дуже багато зробив для України, але мало хто про це знає, — зазначає президент УТГіС імені М.І. Вавилова член-кореспондент НАН України Віктор Кунах. — Як і про науковий доробок інших учених — генетиків і селекціонерів, імена яких досі належно не пошановані. Згадаймо хоча б Андрія Сапєгіна, українського і радянського селекціонера (його теж заарештовували за звинуваченням у шкідництві), який на основі народних сортів вивів багато нині відомих. Наші народні сорти пшениці лягли в основу знаменитих канадських, латиноамериканських — куди тільки не розкидала доля українців…»
«Ми попросили зібрані М. Вавиловим зразки дикої полби з колекцій кількох країн, щоб зробити генетичний аналіз і порівняти зі зразками з Чернівецької області та колекційними зразками з генетичних банків України, Чехії, США. І тоді зможемо оцінити саме цю популяцію з точки зору її походження й спорідненості з іншими популяціями. Бо як мінімум у двох випадках нам сказали, що це отримано в порядку обміну з ВІР і що це саме ті зразки, які зібрані Вавиловим», — зауважує голова Всеукраїнської асоціації біологів рослин, директор Інституту харчової біотехнології та геноміки НАН України академік НАН України Ярослав Блюм.
Докладніше про життєвий і науковий шлях академіка М.І. Вавилова, а також проект з популяризації імен дослідників-першопрохідців та їхнього внеску у світову науку, започаткований українськими вченими-біологами, читайте у матеріалі Л. Суржик «І все те в пам’яті зерна...» у тижневику «Дзеркало тижня» (Випуск №13, 7-13 квітня 2018 року).