На сторінках газети «Голос України» (№67 (6822), 11 квітня 2018 року) у статті «Українська мова: погляд крізь віки» доктор філологічних наук, професор, академік НАН України Григорій Півторак розповідає про основні етапи процесу формування української мови.
Насамперед автор відзначає значне зростання суспільного інтересу до історії України та до походження й історії української мови як основної ознаки української нації. При цьому Г. Півторак наголошує: «Коли йдеться про виникнення української мови, у свідомості переважної більшості зацікавлених громадян вона часто асоціюється із сучасною літературною мовою, тобто тією, яка щодня звучить по радіо й телебаченню, яку вивчають у школах, якою друкують книжки, газети й часописи і т.ін. Проте слід пам’ятати, що національна мова – це не тільки спільна для всієї нації літературна мова, опрацьована майстрами художнього слова, але й мова народна, що має діалектні відмінності на різних територіях України».
Таким чином, – продовжує пояснювати мовознавець, – дослідити походження української мови – це означає з’ясувати послідовність, місце і час виникнення окремих українських діалектних рис, що поступово склали специфічну мовну систему.
«Поява будь-якої мови – це не подія, а тривалий процес, що відбувається протягом кількох століть. Оскільки мова є невід’ємною ознакою етносу, вона формується разом з відповідним етносом. Встановлення нуковими методами віку етносу, як і будь-якого суспільно-історичного явища (держави, міста, культурно-історичного регіону тощо) передбачає необхідність довести неперервність його життя від припущуваного часу його виникнення. Сaме завдяки неперервності етнокультурного розвитку зберігається генетичний зв’язок між окремими фазами розвитку культури та мови даного етносу протягом усього його життя», – говорить дослідник.
Особливий наголос він робить на такій тезі: «Науково доведена й підтверджена безсумнівними археологічними матеріалами неперервність розвитку матеріальної культури на протоукраїнських землях приблизно від VІ ст. н. е., тобто за останні 1500 років. Отже, й історію українців як окремого етносу та української мови є підстави починати від середини І тис. н. е.».
У своїй статті Г. Півторак докладно розповідає про історію становлення українців як окремого етносу й формування його мови – від праслов’янського періоду і далі.
«Коли ж виникли найхарактерніші мовні ознаки, які становлять специфіку української мови, і з якого часу можна вважати, що українська мова існувала вже як самостійна мовна система?» – ставить запитання науковець і дає відповідь. – «Виникнення своєрідних фонетичних, граматичних і лексичних особливостей, притаманних українській мові, розтягнулося на тривалий час. Деякі з них з’явилися ще в мовленні давніх східнослов’янських племен, що жили на території сучасної України у спільнослов’янський (праслов’янський) період, інші сформувалися вже після розпаду праслов’янської етномовної спільності (протягом VІ—ІХ ст.), ще інші — в епоху Київської Русі, і значна їх частина — у період нового етапу самостійної історії східнослов’янських мов, тобто після ХІ—ХІІ ст.».
Формування й розвиток української мови Г. Півторак порівнює з життям людини, протягом якого вона переживає різні етапи: дитинство, юність, молодість, зрілість, але при цьому залишається тією самою особистістю.
Він підкреслює, що на зорі своєї історії народна українська мова істотно відрізнялася від сучасної. На тому етапі в ній ще переважали праслов’янські риси східного ареалу слов’янської прабатьківщини, але поступово з’являлися й нові, які не характеризували жодну з найближчих споріднених з нею мов.
Аналізуючи основні етапи процесу формування української мови як самостійної мовної системи, Г. Півторак робить такий загальний висновок: «Формування української мови, як і інших східнослов’янських, почалося ще від праслов’янського періоду й розтягнулося на декілька століть, проте процес становлення східнослов’янських мов не був синхронним. Найраніше він розпочався з української мови через те, що майже вся територія нинішньої України була частиною прабатьківщини слов’ян, а інші східнослов’янські регіони в той час ще були заселені неслов’янськими племенами — балтами та фіно-уграми».
На завершення науковець зауважує, що входження праукраїнської етномовної території до слов’янської прабатьківщини спричинилося до того, що українська мова увібрала в себе значну частину праслов’янської мовної спадщини. У протоукраїнських діалектах протягом VІ—ІХ ст. виникло в різний час чимало інших специфічно українських або українсько-білоруських, менше — українсько-російських діалектних особливостей. Цей процес тривав і в епоху Київської Русі, і в наступний період — від ХІV ст. і далі. У ході суспільно-економічного і культурно-політичного розвитку різних українських земель тривало подальше зближення окремих регіонів і консолідація їхнього населення, що завершилось утворенням української народності, а потім і нації.
Докладніше читайте в повному тексті публікації за посиланням: http://www.golos.com.ua/article/301757.