Молодший науковий співробітник Інституту зоології ім. І.І. Шмальгаузена НАН України кандидат біологічних наук Євгенія Яніш спеціалізується на орнітології та археозоології, і загалом присвятила науці понад 20 років свого життя. В інтерв’ю інтернет-виданню “WoMo” вона розповіла про те, чим її робота схожа на професію криміналіста, чому з раннього віку вона бере своїх дочок у наукові експедиції, та що не так з наукою в Україні і як це можна виправити.
З огляду на те, що для пересічної людини не завжди зрозуміло, що вивчають у межах таких наукових напрямів як орнітологія та археозоологія, вчена детально їх охарактеризувала: “Орнітологи – це фахівці, які вивчають птахів і будь-які пов’язані з ними аспекти – зміну чисельності, динаміку популяції, морфологію. Тобто орнітологи на прикладі птахів можуть вивчати як кліматичні чи еволюційні зміни, так і більш практичні процеси. У великих країнах при аеропортах, наприклад, завжди є штатний орнітолог. Біля аеродромів зазвичай тих же воронових дуже багато, і вони можуть напряму загрожувати літакам. Робота орнітолога – запобігти аваріям, пов’язаним із птахами. В різних ситуаціях воронові можуть приносити як шкоду, так і користь – наприклад, з’їдати шкідників сільгоспкультур. Звісно орнітологи займаються і збереженням червонокнижних птахів – збирають базові дані, щоб зрозуміти, які процеси відбуваються з окремим видом птахів, чи треба його охороняти.
Археозоологія – це дисципліна на межі палеонтології, зоології та археології. Фактично вона виокремилася за останні кілька десятиліть, і у світі фахівців небагато. В Україні археозоологів близько 15, і це дуже непогана кількість. Я працюю з археологами наче експерт-криміналіст у минулому. По кістках я визначаю, яка це була тварина. Так можна простежувати, хто де мешкав, на кого полювали, кого розводили, які б+ули породні відмінності. От узяти молюсків – у багатьох із них дуже вузькі умови існування. До нас якось після розкопок пам’ятки Скіфського городища потрапили кілька ракушок сухопутних молюсків. Один з них водиться лише в глибині широколистяних лісів, найчастіше – дубово-грабових. Але на цьому місці зараз степ і лісів майже немає. Та виявилося, що у четвертому столітті до нашої ери, коли там жили скіфи, до тих поселень доходив ліс. І, як потім підтвердили почвознавці, дійсно дубово-грабовий. Тобто такі нюанси наче частинки пазлу складаються в картинку. І ці знання не зайві. Історичне минуле тварин – це літопис, завдяки якому ми можемо або запобігти помилкам, або спрогнозувати варіанти майбутнього”.
 |
Робота вченого-орнітолога тісно пов’язана з науковими експедиціями, відкриттями і цікавими знахідками. Є. Яніш розповіла про одне дослідження, яке вразило її більше за інші: “Археологам якось траплялися кістки тварин з отворами, і вони вважали, що це були сліди людської діяльності – кістки могли просвердлити чи використовувати для ритуалів. Ми з колегою-трасологом, який досліджує сліди на кістках, довели, що ці отвори не штучні, а мають природне походження. Припускаємо, що їх могли прогризти личинки комах. Що це за комахи, треба досліджувати окремо. Ми опублікували статтю і тепер цікаво, чи вдасться зрозуміти, хто саме залишав ці отвори. Те, що ми з’ясували, по-перше, дозволило виключити ці кістки з переліку рукотворних артефактів, а, по-друге, стане в нагоді колегам, які займаються безхребетними, бо до них в руки кістки ще ніколи не потрапляли”.
В інтерв’ю інтернет-виданню дослідниця зупиналася й на основних проблемах, які на сьогоднішній день мають місце у вітчизняній науковій сфері: “Головна проблема, як би банально вона не звучала, ‒ це тотальне недофінансування. Аби щось винайти і дослідити, потрібні матеріали, бо на голій колінці нічого не зробиш. Хтось потроху купує реагенти чи якісь прилади за власний кошт, але так бути не повинно. Фінансувати має держава. Як наслідок недофінансування – відтік молоді на Захід. Окрім того, просто незнання людей про реальний стан науки в Україні. – зазначила Є. Яніш. - Останніми роками в Україні сформувалося ставлення до науки як до непотрібної галузі, наче немає жодних відкриттів, а вчені просто сидять у лабораторіях і проїдають бюджетні кошти. У 2015-2016 роках в мене було враження, що проти науки ведеться цілеспрямована кампанія, щоб до мінімуму зменшити фінансування. Тоді замість затверджених 1,7% ВВП на науку виділили в 10 разів менше – 0,16% ВВП. Нас обігнали навіть країни Африки, після України залишилася тільки Сомалі. Перед цим, не дивлячись на протести, в Академії скоротили кожного третього-четвертого”.
Вчена також наголосила, що проблему фінансування може вирішити лише держава. Особливо в питанні фундаментальних напрямів, як-то зоологія чи ботаніка: “У нас прикладних фундаментальних відділів усього два, і один з них – відділ охорони тваринного світу червонокнижних видів, у якому я працюю. З фундаментальними дослідженнями неможливо спрогнозувати, які саме результати через скільки років будуть. А без них не побудуєш інших – все розвалиться наче картковий будиночок. На жаль, більшість людей у владі, від яких залежить подальше існування науки, цього не розуміють. Бізнесу ці напрямки теж нецікаві, бо немає окупності в короткий термін.
Саме тому активна наукова молодь взялася розповідати людям, що в нас робиться. На альтруїстичних засадах проводять фестивалі науки. Повне дно в науці, сподіваюся, було в нас 2016-го, а тепер потихеньку відбуваються якісь зміни. Наприклад, науковці починають входити до робочих груп з розробки законів. Але перепон ще багато, бо система опирається дуже сильно”.
Детальніше читайте у повній версії розмови вченої-орнітолога Євгенії Яніш та журналістки Марії Педоренко на сайті інтернет-видання “WoMo” за посиланням: http://womo.ua/yevgeniya-yanish-minule-tvarin-tse-litopis-zavdyaki-yakomu-mi-mozhemo-zapobigti-pomilkam-u-maybutnomu/
Фото з особистого архіву Є. Яніш