«Прокинься, Троє! Смерть іде на тебе».
(Леся Українка, «Кассандра»)
Понад двадцять років експерти б’ють на сполох, намагаючись привернути увагу світової спільноти до проблеми змін клімату. Цьогорічні погодні умови в багатьох країнах на різних континентах не залишають сумнівів, що ця глобальна проблема не є вигадкою і вже потребує вжиття негайних заходів, аби зупинити людство за крок від прірви. Чому й наскільки швидко змінюється клімат і що робити, щоб найгірший сценарій розвитку подій не став реальністю, – про це українським ЗМІ розповідає вчена-кліматолог, член Міжурядової групи експертів з питань зміни клімату (Intergovernmental Panel on Climate Change, IPCC), виконувач обов’язків завідувача лабораторії прикладної кліматології Українського гідрометеорологічного інституту ДСНС України та НАН України кандидат фізико-математичних наук Світлана Краковська.
«Є такий термін – «повінь століття». Він означає, що катаклізми такого масштабу стаються в середньому раз на сто років. Так от, через глобальне потепління вони почали ставатися раз на десять років, – пояснює дослідниця. – Встановлено, що ураган починає слабшати, коли температура поверхні океану, над яким він вирує, опускається нижче 28ºС. У жовтні минулого року ураган досяг берегів Великої Британії. Отже, посеред осені температура поверхні Атлантичного океану перевищувала 28ºС!».
У липні 2018 року тільки в Сполучених Штатах Америки було зафіксовано 118 температурних рекордів. У першій декаді серпня температура повітря в Португалії сягнула +45…47ºС. На території Швеції сталися зовсім не звичні для цієї країни масштабні лісові пожежі. У Франції перегрілася вода водойм-охолоджувачів атомних електростанцій. Різні країни – від Західної Європи до Японських островів – цього літа постраждали від посух, зливових дощів, градів. І далі, наголошує вчена, частота й інтенсивність цих погодних катаклізмів лише зростатиме.
«Мене тішить, що в Україні поки немає настільки екстремальних явищ (хоча рекордна температура, зафіксована колись у Луганську, сягала +42ºС). Так, екстремальність опадів дійсно зростає, бо за один дощ можуть випасти три місячні норми, але якщо деякі райони Києва дуже сильно заливали дощі цього літа, то це, радше, свідчить про проблеми із забудовою. Водночас, медіа дають нам можливість спостерігати за тим, що відбувається з погодою в інших країнах, і проектувати це на Україну, – зазначає Світлана Краковська. – Раніше мені було дуже важко переконати наших людей у реальності кліматичних змін, бо Україна розташована в сприятливих фізико-географічних умовах: вона віддалена від полюсів та океанів. Тому ми почали відчувати кліматичні зміни одними з останніх.
Однак іще 10 років тому я, дивлячись на планету як на живий організм, бачила, що він хворий. Інтегральним показником змін клімату є зміна глобальної температури. Тут можна провести аналогію з людиною: коли вона нездужає, то в першу чергу вимірює температуру. Аномальне підвищення температури атмосферного повітря співставне із самопочуттям і здоров’ям людини, температура тіла якої підвищилася.
«Середню температуру по планеті» визначити дуже непросто. Мережа вимірювальних станцій існує, однак вони розташовані дуже нерівномірно (крім того, моря, океани, Африка та великі території на інших континентах досить довго не було покрито цією мережею), тому оперують поняттям не середньої температури, а аномалії середньої температури. Нині ця аномалія перебуває на рівні 1ºС, тобто в цілому температура атмосфери підвищилася на близько 1ºС. Але глобальне потепління – лише один із проявів зміни клімату: оскільки йдеться про підвищення середньої температури по глобусу, то при підвищенні ртутного стовпчика в одному місці, в іншому може спостерігатися похолодання, і в цьому немає жодної суперечності, бо загальна тенденція зберігається. Головна ж ознака змін – загальне посилення нестабільності кліматичної системи. Найбільша проблема – в тому, що такого стрімкого підвищення температури, такого швидкого танення льодовиків і підняття рівня Світового океану не було за всю історію Землі. Зараз за одне покоління ми переживаємо зміни, які раніше тривали століттями, якщо не тисячоліттями, і це – найнебезпечніше.
Мені часто закидають, що подібні кліматичні зміни ставалися на Землі й раніше. Так, це правда, але тоді на ній іще не жили люди. До того ж, під час природних циклів зміни клімату температура на планеті підвищувалася в межах 0,3–0,4ºС. Питання ж полягає не в тому, чи виживе планета і чи залишаться континенти на своїх місцях, а в тому, що буде з людством, коли умови на Землі стануть не придатними для життя, коли доведеться (в тому числі найбагатшим) шукати порятунку і не знаходити його. Мільярдер Річард Бренсон цього літа ховався від тайфуну у бункері на своєму приватному острові. Але коли він звідти вийшов, все на поверхні цього острова однаково було зруйновано. Тобто це не варіант.
Передусім ми маємо усвідомити і прийняти свою відповідальність за те, що відбувається із кліматом зараз, зрозуміти, що неправильно робили в минулому і надалі чинити інакше, і, до того ж, на науковій основі. Переважна більшість фахівців у близько 97% наукових публікацій з цієї теми сходяться в тому, що причиною нинішніх кліматичних змін є саме антропогенний вплив. Інші чинники, зокрема астрономічні, теж аналізуються, проте їхній вплив значно-значно менший, ніж людський. До прикладу, за останні 7 років ми спалили таку ж кількість палива, як за попередні 160 – від часу початку індустріальної революції. Без сумніву, прогрес очевидний, ми зараз багато чого вміємо, швидко подорожуємо, підкорюємо космос і так далі. Я вважаю, що це позитивні зміни, але якою ціною? Ціною використання найпримітивнішої енергії (з викопного вугілля чи природного газу) за допомогою двигунів внутрішнього згоряння. Проблема в тому, що це відбувалося надто інтенсивно: з надр планети ми підняли на поверхню величезні запаси вуглецю, які накопичувалися протягом мільйонів років, спалили їх і викинули в атмосферу.
Парникові гази, вміст яких у повітрі через це побільшав, не є «поганими» самі по собі, без них на планеті взагалі не було б життя. Вони слугують своєрідною «ковдрою», яка огортає Землю і завдяки якій тут, власне, і сформувалася кліматична система і немає таких різких перепадів температури, як на Місяці чи на Марсі. Але ми дуже швидко зробили цю «ковдру» надмірно товстою і тепер від цього страждаємо (до речі, невпинно скорочується наш вуглецевий бюджет – кількість вуглецю в атмосфері, за якої ми зможемо жити в більш-менш звичних для себе кліматичних умовах): діоксид вуглецю затримує теплове випромінювання Землі, в результаті чого й стається перегрівання. Іншими словами, проблема навіть не в надвеликому вмісті вуглецю в атмосфері, а у безпрецедентному прискоренні зростання цього вмісту, до чого кліматична система не встигає адаптуватися чи, точніше, адаптується так, як може – у вигляді танення льодовиків і зміни напряму течій. Кліматична система, котра впродовж тривалого часу складалася з п’яти основних елементів (атмосфери, гідросфери, літосфери, кріосфери та біосфери), є раціональною, і фізичні процеси в ній піддаються прогнозуванню, адже певна причина завжди породжує певний наслідок. Єдиним ірраціональним елементом у ній є «шостий гравець» – антропосфера, тобто людство, вплив якого став помітним, а згодом і драматичним відносно нещодавно. Саме цим головним чином пояснюється невизначеність сценаріїв у моделях зміни клімату, якими оперують науковці-кліматологи».
«Простого рецепту вирішення цієї глобальної кліматичної проблеми не існує, оскільки вона має комплексний характер, – підкреслює вчена. – Мені не хотілося б нікого залякувати, бо страх – крайній засіб у цій справі. Дуже важко перебувати в ролі Кассандри, якою я останнім часом почуваюся, бо бачу, як збуваються прогнози, які ми складали 10 років тому: тоді ми говорили, що найбільше температура підвищуватиметься взимку, в березні не буде потепління, і річна кількість опадів не зростатиме – змінюватиметься тільки характер їхнього випадання протягом року. Основна частина опадів припадатиме на зиму й весну, влітку зросте ймовірність посух і, одночасно, кількість короткочасних, але дуже інтенсивних дощів. Причому загальна тенденція така: взимку більше теплішатиме на півночі, а влітку – на півдні. Весни й осені як таких у нас скоро не буде, ми перейдемо на два сезони – теплий і холодний. Почастішають різкі перепади температури й, відповідно, відлиги та ожеледиці. Це зашкодить транспорту і сільському господарству (з одного боку, завдяки потеплінню в українських умовах, імовірно, можна буде збирати два врожаї на рік, бо, наприклад, південні культури, які ніколи не дозрівали на півночі нашої країни (абрикос, персик, виноград тощо), тепер досить непогано там почуваються; з іншого боку, частина врожаю вимерзатиме під час різких весняних похолодань, а ще частина – гинутиме від рясних і холодних літніх злив і градів).
У цілому, негативні наслідки кліматичних змін повністю перекриють нечисленні вигоди від них. Зменшиться біорізноманіття, знизиться якість повітря, з’являться досі екзотичні захворювання, зросте кількість і розшириться ареал агресивних інвазивних видів фауни та флори, не притаманних території України. Я досліджувала вразливість наших лісів: сосна всихає, і це просто катастрофа. До кінця століття ці дерева ростимуть лише в карпатському високогір’ї, а зона лісів узагалі відсунеться на територію Білорусі. Попри те, що вегетаційний період рослин подовжиться (разом із подовженням «кліматичного літа» з середньодобовою температурою повітря вище +15ºС), розбалансування клімату може знівелювати цю перевагу, якщо комахи, котрі запилюють рослини, вилітатимуть тоді, коли вже все відцвіло. Тобто в природі відбудеться розсинхронізація життєвих циклів пов’язаних між собою видів. Комахи ж, які раніше вимерзали (а серед них – чимало шкідників), тепер краще розмножуватимуться, даватимуть кілька поколінь нащадків, інтенсивніше нищитимуть рослинність. Не можна допустити знищення найбільшого рукотворного лісу навколо Олешківських пісків. Якщо він зникне – глобальне потепління дозволить цій найбільшій пустелі Європи розширити свої межі. Комплексність цієї проблеми надзвичайно важко осягнути. І це, підкреслю, відбувається при підвищенні температури на 1ºС. Якщо температура підвищиться на 2ºС –зміни набудуть незворотного характеру. А якщо ми не знизимо темпи свого споживання ресурсів, до кінця століття можемо отримати температуру, вищу на 4ºС.
Практично не дослідженим, особливо в Україні, залишається питання впливу кліматичних змін (передусім перепадів тиску й температури) на стан здоров’я людей. Для цього потрібно мати відповідно статистику, а також реформувати медичну сферу з урахуванням кліматичного чинника. Можливо, в майбутньому люди матимуть індивідуальні портативні датчики, які сигналізуватимуть про зміну фізіологічних показників і рекомендуватимуть змінити середовище перебування. Існує й чимало інших нюансів, якими могла б займатися медицина».
«Найкритичнішими зміни клімату зараз є для малих острівних держав, які внаслідок затоплення океаном зникають з мапи, – продовжує дослідниця. – А найбільш гостро глобальне потепління позначається на Арктиці. Якщо температура на планеті зросла в середньому на 1ºС, то в полярних широтах – на 5–6ºС. Якщо в цілому на планеті потеплішає на 2ºС, то в Арктиці – на 7–8ºС. У березні цього року українці скаржилися на сніг і мороз, а в Арктиці у цей же час температура становила близько 0ºС, що на 30ºС вище норми. За цих умов вічна мерзлота перестане бути вічною: за оцінками експертів, уже до середини цього століття криги в Арктиці не залишиться зовсім.
У ґрунті тундри міститься газ метан, котрий за небезпечністю впливу на зміну клімату в понад 30 разів перевершує вуглекислий газ. Поки що метан утримується в землі вічною мерзлотою, але коли вона розтане, газ почне у величезних кількостях надходити до атмосфери. Але це ще не всі наслідки, якими загрожує зростання температури на півночі. Відомо, що лід відбиває велику кількість сонячних променів. Коли льоди почнуть масово танути, звільнені від них тисячі квадратних кілометрів Північного Льодовитого океану почнуть нагріватися. В результаті запустяться процеси зміни течій, як наслідок – «зламається» наявна система циркуляції повітряних мас в атмосфері. Все це загрожує не баченими досі катаклізмами.
Страждають і далі страждатимуть від кліматичних змін великі міста, в яких живе переважна більшість населення планети. Особливо небезпечним є повсюдне асфальтування ґрунту і зменшення площ зелених зон, зокрема через забудову. Міста стають своєрідними «островами тепла», температура яких може значно перевищувати температуру в передмісті. Якщо говорити про Київ, то ця різниця температур зазвичай складає 2–3ºС, але одного разу я зафіксувала вечірню температурну різницю між містом і передмістям – 12ºС (!). Водночас, міста мають багато різних варіантів для адаптації до глобальної зміни клімату. Серед тих, які мені довелося бачити на власні очі, – озеленені дахи, мохові стенди для фільтрації повітря у приміщеннях і насичення його киснем, невеликі рівчачки з водою для зволоження повітря».
«Мені дуже хотілося б, щоб люди стали небайдужими, почали, як кажуть, «мислити глобально, а діяти локально», – говорить Світлана Краковська. – Під час нещодавніх тематичних парламентських слухань було озвучено цифру, котра вразила навіть мене: зазначалося, що з 2013 до 2017 року кількість українців, яких непокоїть проблема кліматичних змін, зросла вдвічі, але все одно становить лише 15%. Цього дуже мало. Для порівняння: в Європі ця цифра складає 50–60% і більше (якщо говорити про Францію, Німеччину, скандинавські країни).
Проте укладена 2015 року Паризька кліматична угода (котра, між іншим, стала наслідком П’ятого звіту IPCC), яку підписала й Україна (і практично одразу ж її ратифікувала, а, крім того, навіть ухвалила концепцію кліматичної програми і подала однією з перших десяти країн стратегію низьковуглецевого розвитку), засвідчила значну зацікавленість цією проблемою у світі: її вперше в історії підписали всі (!) країни. На те була їхня добра воля, і кожна з країн-підписантів сама визначила для себе зобов’язання, а саме – відсоток, на який має скоротити викиди парникових газів. Цією угодою поставлено завдання не допустити підвищення температури на планеті на критичні 2ºС, а ще краще – зупинитися на 1,5ºС. Тому наразі я думаю, що найгірший сценарій (за умови продовження «business as usual») не буде реалізовано. Хоча навіть якщо ми зовсім припинимо впливати на планету, інерція, безумовно, залишиться. Уявіть собі потяг, котрий щодуху летить до прірви. Цей потяг зараз – людство на нашій планеті. Але навіть знаючи, що він не зможе різко зупинитися, ми все одно повинні тиснути на гальма, бо іншого вибору немає.
Ми говоримо про те, що кліматична система – інерційна. Однак люди ще інерційніші, вони живуть одним днем і не люблять змінювати своїх звичок, а це слід робити. Щоб так швидко не змінювався клімат, маємо змінитися ми. У всім відомий День Землі [заходи, що проводяться кілька разів на рік із метою привернути увагу до вразливості довкілля і часто супроводжуються закликом припинити споживання електричної енергії бодай на одну годину в темну пору того чи іншого Дня Землі] ми формуємо звичку вимикати світло, коли більше його не потребуємо. Є надія, що люди, які роблять так безпосередньо в День Землі, не кинуть цієї звички і в усі інші дні. Важливо, щоб такі корисні звички пропагували телебачення й інші медіа. Зусиллями дрібних мурах постають великі термітники. Кожен із нас має робити частину спільної справи на своєму місці: науковці – досліджувати кліматичну систему, оцінювати вплив кліматичних змін на різні сфери, будувати сценарії можливого розвитку подій, створювати технології для вилучення вуглецю з атмосфери; журналісти – транслювати суспільству важливу інформацію; державні високопосадовці – приймати рішення, що сприятимуть врівноваженню розбалансованого клімату.
Між іншим, на парламентських слуханнях, про які я згадала, були присутні представники профільного міністерства, транспортної та енергетичної галузей, але не було представників Міністерства освіти і науки. А починати прищеплювати дружні до довкілля звички потрібно змалечку. За розповідями знайомих знаю, як дитина приходила зі школи, запитувала, наприклад, чому вдома не сортують сміття, і батьки починали це робити. Або після зауваження дитини припиняли купувати аерозолі і так далі. Нещодавно мені розповіли історію про київського хлопчика, який у своїй школі започаткував компостування відходів із їдальні. Можливо, з моїх вуст як експерта це звучить наївно. Проте з чогось починати необхідно. До уявлення сучасних людей про хороше життя належать великий автомобіль, великий будинок. Але чи потрібно все це? Замість спільноти споживачів нам слід формувати спільноту відповідальних землян».
Настанову, котру можуть взяти на озброєння люди, які хочуть зробити свій внесок у зменшення антропогенного тиску на планету, Світлана Краковська називає «правилом трьох R»:
– «refuse» (відмовитися від надмірного споживання, купувати лише найнеобхідніше, оскільки виробництво, транспортування й перероблення будь-якої речі потребує витрат енергії, які нині здійснюються за рахунок споживання невідновлюваних природних ресурсів);
– «reduce» (звести до мінімуму свої потреби, від яких неможливо відмовитися, передусім потреби у воді, енергії тощо; відмовитися від пересування приватним автотранспортом, а, за можливості, навіть і громадським і користуватися велосипедом або ходити пішки, а також відмовитися від пересування літаками в тих випадках, коли їх можна замінити залізницею);
– «recycle» (перероблювати використане або передавати його в користування іншим людям).
Останнім часом до цього правила додають ще дві складові – «reuse» (ремонтувати зіпсуте, а не купувати замість нього щось нове, а також захоронювати відходи у безпечний для довкілля спосіб) та «recover» (відновлювати пошкоджене, особливо природні екосистеми – ліси, степ, болота та ін.).
Виконання цього правила допоможе людству наблизитися до точки «zero emission» в енергетичному плані, тобто стати більш енергоефективним, а в майбутньому – «енергетично нейтральним» і припинити залишати кліматичний відбиток (слід).
Таке самообмеження заради розумного споживання неминуче потягне за собою спад виробництва, підкреслює Світлана Краковська. «Існує прямий зв’язок між рівнем життя в країні та кількістю споживаної нею енергії, а отже, й викидів у довкілля. Відповідно, найбільш розвинені країни є найбільшими забруднювачами. І тут постає етичне питання – питання кліматичної справедливості. Адже виходить, що більше викидів здійснювали одні країни, а страждати тепер мають інші, забруднювали попередні покоління, а потерпатимуть – наші нащадки. Порівняно з багатьма іншими країнами, ми живемо погано, маємо, крім глобальних, безліч власних проблем і хочемо жити краще, хочемо економічного зростання. Якщо ж зараз зменшити обсяги виробництва, то суттєво загальмується розвиток нашої країни. Будучи одним із найбільших світових забруднювачів у радянський період, за часів незалежності Україна скоротила викиди майже на 60%. Багато заводів закрилося, економічна криза відкинула нас назад у промисловому плані. З іншого боку, «не буває лиха без добра» – ми маємо реальний шанс стати зразком для світу, якщо, використавши свій гіркий досвід, зможемо вийти з економічної кризи завдяки альтернативній енергетиці, тобто розірвати прямий зв’язок між рівнем добробуту й обсягами промислових викидів. Ми маємо для цього великий потенціал. Україна ухвалила енергетичну програму, котра передбачає поступовий перехід до «зеленої» енергетики як один із пріоритетних напрямів. Останніми роками дедалі активніше стають енергетично незалежними приватні особи, оскільки за законом держава відшкодовує значний відсоток вартості встановлення сонячних панелей або утеплення стін помешкання».
 |
Як наголошує Світлана Краковська, керуючись цією метою, важливо не зійти на манівці неправильної адаптації («maladaptation») до кліматичних змін, до яких, за її словами, належать, наприклад, використання біопалива (бо його виробництво потребує збільшення посівних площ відповідних культур) або електрокарів (якщо електрична енергія, яку вони споживають, виробляється в результаті спалювання вугілля).
За словами вченої, Україні дуже бракує кваліфікованих кадрів, здатних комплексно підходити до вивчення та вирішення глобальної кліматичної проблеми. «У нас гідрометеорологів і кліматологів готують на географічних факультетах. Але ж кліматична система складна, і фахівець має розуміти взаємодію всіх її елементів, знатися на фізичних і хімічних процесах, математиці (в тому числі чисельних методах). Непросто знайти таких людей на наші низькі зарплати».
«Подати свою кандидатуру на членство до IPCC може будь-хто, але обирають до цієї організації лише фахівців найвищого класу, – говорить Світлана Краковська. – На запити урядів різних країн (а уряди цікавляться тим, що відбувається з кліматом на глобальному рівні і що з цим робити далі) вони готують звіти. В рамках IPCC працюють три робочі групи: перша досліджує причини та наслідки кліматичних змін, друга – вплив цих змін і адаптацію до них, третя готує рекомендації зі зменшення антропогенного тиску на планету. Останній звіт IPCC створювався у 2013–2014 рр. і засвідчив, що кліматичні зміни не можна не помічати – вони очевидні. Я – один із редакторів міжнародного звіту про те, як стримати зростання температури на планеті в межах 1,5оС. Він налічує близько сотні сторінок і затверджуватиметься в ІРСС цієї осені».
* * *
Текст підготовлено за матеріалами інтерв’ю Світлани Краковської українським ЗМІ:
https://hromadske.radio/podcasts/einstein/za-vsyu-istoriyu-isnuvannya-planety-klimat-ne-zminyuvavsya-tak-shvydko-yak-zaraz-naukovycya (радіостанція «Громадське радіо», науково-популярне радіо-шоу «Цією людиною був Альберт Ейнштейн»)
https://youtu.be/gKrCFjKYRNU (радіостанції «Громадське радіо» та «UA:Українське радіо», програма «Громадська хвиля»)
https://youtu.be/x3h-DkcLObM (радіостанція «Радіо НВ» науково-популярна програма «Академія наук»; повна стенограма: https://nv.ua/ukr/radio/science-academy/klimatoloh-rozpovila-pro-prichini-anomalnoji-speki-u-sviti-ta-zrobila-klimatichnij-prohnoz-dlja-ukrajini-2486364.html )
https://www.obozrevatel.com/ukr/tv/majbutne-bez-zagrozi-dlya-zhittya-yak-efektivno-protidiyati-zminam-klimatu.htm (інтернет-телеканал «ObozTV»)
https://fakty.ua/278296-let-cherez-30-zimy-na-yuge-ukrainy-ne-budet-voobcshe---izvestnyj-uchenyj (газета «Факти і коментарі»)
Ілюстрації – з відкритих Інтернет-джерел