Євген Бистрицький зауважує: «У ці дні пам’яті Поповича варто придивитися до його постаті – громадянина, розважливого інтелектуала й талановитого філософа. Співвідносити і себе, і наше розмаїте суспільство з авторитетом цієї людини всім нам потрібно для власного розуміння: хто ми є насправді, і яке суспільство ми здатні творити? Якими людьми ми здатні бути і яку державу ми будуємо з громадянами, велика частина яких визнає таких громадських діячів і інтелектуалів, як Попович, моральними авторитетами для себе».
 |
На думку автора статті, Мирослав Попович «принципово не був ідеологом, у тому буквальному значенні ідеології як думки певної групи людей чи політичних поглядів, закріплених у вигляді істинних приписів. Для інтелектуала, й особливо – філософа, це важко – утримуватися від настанов, адже їхня, повірте, зовсім нелегка праця – пошуки загальної істини, цінностей для всіх навіть там і тоді, коли їх важко побачити в хаосі розбурханого суспільства. Втім, я й колеги не пам’ятаємо випадку, щоб Мирослав моралізував чи читав мораль. І це, вочевидь, впливало на інших: у його присутності було просто незручно говорити дурниці чи гидкі речі, хоча, як і ми всі, він любив гарний анекдот. Навіть у його переважно мовчазній присутності на зустрічі з чинним і екс-президентами вони, як переказували мені, поводилися – не смійтеся – як думаючі люди. Він був безпафосним вченим, моральним авторитетом без моралізаторства, вдумливим голосом без напруги, що не затримався у жодній партії. Він був громадським генералом без армії, чиє слово, втім, впливало на суспільство, до якого уважно дослухалися не тільки тоді, коли воно лунало зі сцени тривожного Майдану».
«Якщо разом з Мирославом Поповичем запитати: «А яке суспільство ми здатні творити?» – то його спосіб життя й уроки підказують нам відповідь, з якою він, гадаю, міг би погодитися. Це спільнота людей, які мають власну думку, критичне мислення і не ведуться на ідеологічну пропаґанду та популізм. Які намагаються розважливо уникати крайнощів «правої» і «лівої» ідеологій. Які толерують інших та поважають сторонню точку зору, а також відкриті для взаємодії з іншими. Які відчувають відповідальність за всю, без винятку, історію власної держави й ідентичності, соборно акумулюючи її. Тобто перед нами вимальовується образ ліберального сучасного суспільства, що одночасно як поєднує свободи людини, так і плекає й захищає власну національну ідентичність. Це є також абрисом європейської соціальної держави – Європи, якій він присвятив найромантичніші рядки філософських роздумів. Філософ, який шукав істину в стінах Академії, спромігся знайти її в публічному просторі громадянської дії незалежної України», – зауважує Євген Бистрицький.
Із повним текстом статті можна ознайомитись за посиланням:
https://blogs.pravda.com.ua/authors/bystrytsky/5caeba6491286/?fbclid=IwAR26_RLPKB7_8jER_sqod0IbyGO-NvEYvIKEIKXqOQppSan2PGQy7wwzK60
За інформацією українського інтернет-видання «Українська правда»