Про те, чому постала потреба внесення змін до Українського правопису та яких головних новацій зазнало це зведення правил, в ефірі програми «Активізація» радіостанції «UA: Українське радіо» і в коментарі журналістам програми «Новини на Першому» телеканалу «UA: Перший» розповів заступник директора з наукової роботи Інституту мовознавства імені О.О. Потебні НАН України кандидат філологічних наук Олександр Скопненко.
«Слід передусім пам’ятати, що мова поділяється на літературну й розмовну. Літературна мова, у свою чергу, теж має кілька різновидів. Це, зокрема, й діалектне, і просторічне мовлення. Так от, для регуляції вживання літературної мови і потрібен правопис. Правопис – це своєрідний скелет літературної мови, який уніфікує вживання певних мовних одиниць на всій території побутування мови, – пояснив учений. – Побутове мовлення теж може бути літературним. Це залежить від самого мовця. Проте жанр усного спілкування загалом регламентується іншими вимогами. Під час побутового мовлення наші речення не завжди повні, крім слів ми часом послуговуємось і жестами. Правопис же унормовує саме літературну мову, передусім ті її стилі, які впливають на повсякденне життя держави: офіційно-діловий (або офіційно-правочинний), науковий, публіцистичний, художній. Правопис не регламентує вживання мови на рівні, скажімо, діалектів чи просторіччя. Він регулює саме писемну мову, хоча неможливо заперечити його впливу на усне мовлення. Будь-який правопис складається з двох розділів – орфографії (правильного написання слів) і пунктуації (правильного вживання розділових знаків, які на письмі відбивають паузи й інші засоби, що не належать власне до графіки).
Літературна мова кожного народу – це найвища форма його мовної творчості, оскільки вона покликана обслуговувати високоінтелектуальні сфери суспільного життя, які потребують уніфікації. Лінгвісти говорять про поняття узусу і норми, тобто в українській мові, наприклад, можуть існувати різні форми одного й того ж слова, проте в літературній мові закріплено лише одну з них. Потрібно усвідомлювати, що українське мовне багатство по-різному розподілено в літературній мові, діалектах, розмовній мові. Чому літературна мова використовує правопис і намагається уніфікувати, наскільки це можливо, написання своїх елементів? Тому що в умовах високотехнологічного розвитку потрібна однозначність. Так, для багатьох людей крапка чи кома неважлива, однак і в текстах, і в інформаційних системах ці розділові знаки набувають колосального значення – від них залежить тлумачення тексту чи сигналу, повідомлення. Для того щоб, умовно кажучи, у Львові, Одесі й Харкові однозначно сприймали той чи інший текст, потрібна уніфікація у межах літературної мови. Яку, власне, і запровадив наш Уряд, схваливши нову редакцію Українського правопису. Варто зазначити, що правописні питання є питаннями мовної політики, оскільки відображають те, як наукова громадськість і держава підходять до розвитку літературної мови.
Тим, хто цікавиться, чому ми пишемо певне слово так, а не інакше, або чому трапляються винятки із правил, потрібно звертатися до фахових праць з історії української літературної мови. Українська мова належить до старописемних мов, її писемна традиція налічує близько тисячоліття. Протягом усього цього часу на українській писемній традиції позначалися певні нашарування, і нині вона відбиває соціолінгвістичний статус мови – стан, у якому мова перебуває на певній території.
Перший офіційний Український правопис було затверджено 17 травня 1919 року на Загальних зборах Української академії наук [нині – Національна академія наук України]. В його основу було покладено проект, запропонований професором Іваном Огієнком. Усі наступні українські правописи базувалися саме на цьому історичному документі.
Український правопис 1928 року (харківський, або ж «скрипниківка», хоча називати його так не зовсім правильно, та саме ця назва усталилась у нашій публіцистиці) містив норми, які не відповідали сучасному, досі чинному Українському правопису. Нова редакція повертає елементи Українського правопису 1928 року, який було змінено під час мовної реформи 1933 року відповідно до мовної політики СРСР і з метою максимального наближення українського правопису до російського. Це передусім стосується правил відтворення іншомовної лексики засобами української мови. Редакція 2019 року дозволяє варіантність написання деяких іншомовних слів. Наприклад, «міф» і «міт». Не можна нехтувати формою цього слова, закріпленою у правописі 1928 року, інакше нам доведеться викинути цілий масив української літературної спадщини (зокрема, поезії, в якій такі слова навіть відповідно заримовано) першої третини ХХ століття, що послуговувалася саме цією нормою.
Нова редакція Українського правопису також закріплює використання фемінітивів. Зрозуміло, чому постала ця проблема: в основі появи великої кількості фемінітивів лежить цілий суспільний рух і навіть ідеологія. Разом з тим, мова не завжди легко сприймає такі форми слів. Скажімо, в Україні чинний класифікатор професій, який зовсім не враховує фемінітивів, і офіційне їх використання без внесення змін до цього документу може створити додаткові труднощі – наприклад, при оформленні пенсій.
Водночас, повертаючи частину норм правопису 1928 року, ми аж ніяк не наражаємо на проблеми державу й високотехнологічні сфери, тому що варіантність, закріплена в новій редакції Українського правопису, майже не стосується наукової термінології.
Так само в остаточному варіанті нині чинного Українського правопису немає і слова «индик», інформацію про яке активно поширили наші медіа. Починаючи з літери «и» писатимуться тільки два слова – «ирій» (варіант – «вирій») та «ирод» у значенні «жорстока людина» (варіант – «ірод»). Тому перш ніж висловлювати своє обурення нововведеннями, раджу угамувати емоції та ознайомитися з текстом нової редакції Українського правопису, щоб пересвідчитися, що його основа залишилася та сама. Він не зазнав кардинальних змін – чинними і надалі будуть близько 95-98% правил його попередньої редакції. І запроваджені варіантні написання деяких слів не руйнують системи загалом.
Наші співгромадяни мають зрозуміти, що із затвердженням нової редакції Українського правопису не сталося нічого екстраординарного. Всі водномить не перетворилися на неписьменних. Передбачено кількарічний перехідний період, під час якого чинними будуть норми обох останніх редакцій. Розроблятимуться відповідні методики, рекомендації, поширюватиметься інформація у медіа. Але починати застосовувати нові правила бажано вже зараз. І головне: один правопис потрібен – незалежно від того, чи його критикують, – адже він є відображенням мовної та, відповідно, національної єдності».
Більше дізнавайтеся за посиланнями:
https://www.facebook.com/radiocultureua/videos/685540328561885/
https://youtu.be/33IxZOYyxoE
Додаткову інформацію з теми шукайте в одному з наших попередніх повідомлень: http://www.nas.gov.ua/UA/Messages/News/Pages/View.aspx?MessageID=5131.
Ілюстрації – з Фейсбуксторінки
Інституту мовознавства імені О.О. Потебні НАН України