 |
Вчена зауважує: «Кохання так само як й інтелект, і взагалі людина – дуже складна річ, яку можна розглядати в різних аспектах, зокрема біологічному, біохімічному та соціальному. Почнімо з того, що кожному виду необхідно розмножуватись. А люди, попри все, – біологічний вид. Еволюційний успіх виду полягає в тому, наскільки йому вдалося закріпити свої гени в популяції, тобто передати їх. Простими словами: якщо ви побачили своїх онуків, то ви еволюційно самоствердилися, бо вже передали і закріпили у цій популяції свої гени. Є такий жарт: дідусі та бабусі більше люблять онуків, ніж своїх дітей. В цьому є певний сенс, тому що старші покоління бачать своє точне продовження. І щоб все це відбувалося, звісно, мають бути якісь почуття. Для того, щоб розмножуватися і передавати свої гени далі, кохання якраз і непотрібне – тут достатньо закоханості, що триватиме кілька років. Природа придумала все дуже розумно: під час закоханості в людини вмикаються біохімічні процеси. Гормони, що виділяються, пригнічують тверезу та критичну оцінку ситуації на оцих кілька років, щоб людина менше думала і розмножувалася. Коли людина перебуває у стані закоханості, рівень гормонів дуже високий. Гормони дофамін та норадреналін підсилюють ці процеси, збуджуючи центри нервової системи, що викликає відчуття задоволення та ейфорії. Це і є ті «метелики в животі» – постійне бажання бачити об’єкт своєї закоханості, бажання бути кращим і якомога краще себе презентувати. Тобто є й хороші аспекти в цьому стані. Закоханість – це певний поштовх до саморозвитку. Водночас у стані закоханості в людини вдвічі падає рівень серотоніну (гормону настрою), що спричиняє надмірну тривогу та переживання. Цей стан можна порівняти зі станом наркотичної залежності. У ньому кожен діє по-різному, залежно від того, як розвивається сценарій стосунків, а також від своїх уподобань і стереотипів, джерелом яких зазвичай є стосунки між власними батьками. Якщо ж ці декілька років проходять, минає закоханість, а партнери досі разом, то в гру вступають ще два гормони. Перший – окситоцин, який ще називають «гормоном довіри» або «гормоном обіймів», тому що він продукується під час приємного фізичного контакту. Ось чому закоханим важливо триматися за руку, обійматися, торкатися одне одного. У них виробляється цей гормон, і вони довіряють одне одному та відчувають себе у безпеці разом. Окситоцин також виробляється під час годування грудьми та оргазмі. Інший гормон – вазопресин. Чим більше його виробляється, тим більшим є прагнення цієї пари бути разом. Разом ці гормони активують центр в гіпофізі нашого мозку, що забезпечує почуття глибокої прихильності одне до одного, яке приходить на зміну закоханості».
 |
Оксана Півень також говорить про гормональний баланс, адже якщо він присутній в парі – шанс таких стосунків бути тривалими значно зростає: «Ці пари можуть прожити разом все життя. Дослідження виявили, що у таких партнерів під час погляду одне на одного та розповідей про свого супутника життя спостерігалася активація центру мозку задоволення, заохочення та ейфорії. Тобто у них сформувалася глибока взаємна прихильність, а вона своєю чергою час від часу стимулює спалахи легкої закоханості. Це дуже цікаві біохімічні і гормональні співвідношення, які мають постійно перебувати в балансі».
Є також і менш позитивні наслідки закоханості, відзначає вчена: «Проте закоханість може розвиватися й за іншим сценарієм. Наприклад, вона може переходити у маніакальний стан, коли людина занадто захоплена своїм об’єктом. Тоді виникає гормональна залежність та гормональні «гойдалки»: партнери то сваряться, то миряться. Це, з одного боку, драйв та кайф, а з іншого – шлях до розриву стосунків. Коли це трапляється, у людини формується певне уявлення про кохання: позитивне або негативне».
Гормони також впливають і на моногамність особистості: «Були цікаві дослідження впливу вазопресину на поведінку гризунів. Миші-полівки формують моногамні пари на все життя і разом виховують дітей, а скельні щурі постійно змінюють партнерів. У полівок дуже багато рецепторів, чутливих до вазопресину, і коли їм почали вводити імітатор цього гормону, тваринки обох статей ставали полігамними: вони більше не створювали довготривалі пари. А коли скельним щурам вводили вазопресин, то вони починали створювали моногамні пари, навіть не вступаючи в статевий контакт з партнером. Тобто з людьми, теоретично, це також можливо, якщо підібрати правильну комбінацію гормонів, але гормони і нейрогуморальна регуляція ендокринної системи людини – дуже тонка річ, з якою треба бути обережними. Це стосується не лише того, як гормони впливають на почуття: «метелик в животі», сприйняття реальності, прив’язаність до певної людини. Вони ще мають дію на серцево-судинну, ендокринну та репродуктивну системи. Гормональна система – це скринька Пандори: невідомо, що звідти може вискочити, тому краще не втручатися в її роботу, принаймні допоки вона не вивчена досконало. (…) Носії мутацій, що призводять до несприйняття гормону вазопресину, апріорі не можуть бути полігамними, тому що у них, в принципі, цього рецептору немає. Сказати, кому з них не поталанило, важко, тому що з точки зору еволюції обидві стратегії для розмноження виду є хорошими. Якщо є постійний партнер – з ним охочіше народжують багато дітей, якщо ж багато партнерів – підвищуються шанси на успішну вагітність. Але тут є ще інший аспект: в нашій популяції носіїв таких мутацій не так багато, близько 15-10%. Реша прихильників полігамії просто виправдовують свої уподобання та бажання цим терміном. Багато чого залежить від середовища, в якому зростала людина, формувалися її звички та уподобання. Найважливішим є те, що вона бачила та відчувала у дитинстві, до шести років. Людина як особистість складається з того, чого вона навчилася, що їй дали, і з того, що вона бачила протягом життя. Тому не генами єдиними. Але, звісно, вони вносять певні корективи. У літературі описаний ефект «дофамінових торчків» – людей, які залежні від переживань, їм постійно важливо відчувати. Вони не зацікавлені в тому, щоб далі формувати пари чи відчувати глибші почуття прихильності».
Із повним текстом розмови можна ознайомитись за посиланням:
https://kunsht.com.ua/dofaminovi-torchki/
За інформацією журналу «Куншт»