 Кандидат біологічних наук Олена Годлевська з ведучими науково-популярної програми «Академія наук» радіостанції «Радіо НВ» Юрієм Пустовітом (ліворуч) і Дмитром Сімоновим (фото – з Фейсбук-профілю Дмитра Сімонова) |
«Досліджувати кажанів надзвичайно цікаво, – запевняє вчена, – вони надають велике поле для наукової діяльності. Хіроптерологів («хіроптера» з латини – рукокрилі) не так багато, як, наприклад, орнітологів, адже кажани, на відміну, наприклад, від більшості птахів, потайні істоти. Свою назву рукокрилі отримали з огляду на те, що основний елемент їхніх крил – передні кінцівки («руки») з видовженими кістками, між якими, а також задніми кінцівками та боками тіла наявна шкіряна перетинка. Політ кажанів забезпечується злагодженим рухом кінцівок і, власне, крилової перетинки».
Поява рукокрилих тварин, як пояснила Олена Годлевська, стала можливою після вимирання динозаврів, коли вивільнилася більшість екологічних ніш і відбувся «великий вибух» формування основних сучасних груп ссавців, за яким послідував період їхнього розквіту. Поки що вчені не знають напевно, як сталося, що кажани навчилися літати. На жаль, до наших часів дійшло недостатньо багато викопних решток, за допомогою яких можна було б пролити світло на цю, без перебільшення, загадкову історію. Відомо тільки, що, за останніми даними, на початку Еоцену (52 млн років тому) кажани вже літали і були дуже подібними до сучасних представників рукокрилих. Серед хребетних пересування у повітрі є дуже й дуже рідкісним явищем – «винайти» активний політ у різні часи вдалося тільки птеродактилям, птахам і рукокрилим.
Із часом науковці отримують дедалі більше цікавої інформації про кажанів, не в останню чергу шляхом докладного дослідження геному, зокрема хромосомної будови, експресії генів. Щороку публікуються численні наукові статті за цим напрямом, які містять нові цікаві дані щодо особливостей життєдіяльності цих тварин.
Зараз у світі налічується понад 1200 видів рукокрилих (причому фауна помірних широт суттєво поступається тропічній за різноманіттям: у європейській налічується 52 види, в українській – всього 28 видів), проте для чималої кількості з них характерна надзвичайно велика тривалість життя, що взагалі-то є унікальною особливістю для таких дрібних істот, тому зусилля багатьох науковців спрямовані на те, аби з’ясувати причини цієї природної аномалії. Річ у тім, що стосовно ссавців діє правило прямо пропорційного зв’язку між розмірами тварини та тривалістю її життя (тобто що більшим є ссавець, то довшим має бути його вік). Рекордсмен за цим критерієм – гренландський кит, який здатен прожити понад 200 років, у слонів середня тривалість життя становить 70 років. А от хатні миші, які важать близько 7 г, живуть не більше 1-2 років. Виняток із цього правила складають тільки людина, кажани і землекопи (різновид гризунів). Наразі найбільша зафіксована у кажанів тривалість життя – 41 рік. Хоча важать вони майже так само, як хатні миші. «Якщо кажани живуть довго, це автоматично означає й високу якість життя. Бо щойно вона погіршується, тварина невдовзі гине, не маючи змоги підтримувати життєдіяльність на належному рівні. Отже, не дивно, що кажани викликають у дослідників значний інтерес: вони здатні розповісти нам, як жити не лише довго, а й добре», – зауважує Олена Годлевська.
Якщо добре поміркувати, спосіб життя кажанів не видається аж таким дивовижним. Так, вони обрали нічну активність, оскільки в темну пору доби конкуренцію їм складає значно менше інших істот (адже більшість птахів, наприклад, є денними тваринами). Що ж стосується зависання догори дригом, то науковці припускають, що з такої позиції зручніше стартувати у політ. Харчуються рукокрилі як рослинами, так і комахами й іншими тваринами. Кровосисними є три види, які мешкають виключно в Латинській Америці (і тільки один харчується кров’ю ссавців). Всі кажани української фауни харчуються комахами, іноді додаючи до свого раціону павуків, косариків та багатоніжок. Кажани – дуже важливі регулятори чисельності комах, у тому числі комах-фітофагів.
Крім того, кажани також не сліпі, вони мають непоганий зір, завдяки якому здатні цілком добре орієнтуватись у просторі. Проте для полювання використовують ехолокацію – продукують гортанню ультразвук (причому виходити він може не тільки через відкритий рот, а й через ніздрі) і прислухаються до відлуння, що відбивається від навколишніх об’єктів. Залежно від способу продукування ультразвуку й інших видових особливостей, деякі кажани здатні до дуже дрібної деталізації середовища за допомогою свого сонару (засобу звукового виявлення об’єктів).
 Підковик малий – один із двох видів підковоносих в українській фауні. Підковики видають ехолоційні сигнали частотою близько 110 кГц через ніздрі. Цікаві утворення на носі допомагають їм формувати «правильні» сигнали. Підковик малий є видом року 2019 (Фото: О. Годлевська) |
Оскільки люди не здатні чути ультразвук (діапазон людського слуху – від 20 Гц до 20кГц, у середньому – до 16-18 кГц), а спеціальний прилад для його реєстрування було винайдено тільки в 1930-х роках, то в різні часи висувалися різні гіпотези щодо того, як рукокрилі орієнтуються у просторі та полюють. Уперше припущення про те, що вони «бачать вухами», зробив дослідник Ладзаро Спалланцані, але воно було настільки неймовірним, що навіть він сам не наважився його оприлюднити, і цю ідею було відкинуто й надовго забуто. Протягом тривалого часу найпоширенішими були теорія про «суперчутливі рецептори», завдяки яким кажани нібито «бачать крилами», а також підозра щодо «надприродного» походження здібностей цих істот, а отже, і їхню спорідненість із «темними силами». Не в останню чергу, саме через це кажанів досить довго безпідставно демонізували.
«Водночас, слід розуміти, що ехолокація – це сенсорика, котра у повітряному середовищі працює на відносно близьких відстанях, адже ультразвук має коротку довжину хвиль і швидко розсіюється, – зазначає Олена Годлевська. – Скажімо, якщо ми йдемо кудись уночі, то цілком здатні розрізняти загальні обриси навколишніх об’єктів, але щоб, наприклад, знайти загублені ключі або детально роздивитися певний предмет у темряві, потрібен ліхтарик. Те саме і з кажанами: в цілому, вони мають уявлення про простір, в якому пересуваються, проте для ловитви комах мають «вмикати» свій сонар. До речі, у світі живе кілька цілком сліпих людей, які, як і кажани, здатні орієнтуватися за допомогою звуку. Цікаво, що це неймовірне вміння дозволяє їм навіть їздити на велосипеді.
Проте слід відрізняти ехолоційні сигнали, які кажани продукують для орієнтації у темряві, від сигналів, за допомогою яких вони спілкуються між собою. Про що кажани кажуть один одному, почали вивчати відносно нещодавно.
Згадані кажани-вампіри (кровосисні) володіють також інфрачервоною сенсорикою, що дозволяє їм безпомилково знаходити кровоносні судини».
Затишні й безпечні місця, які кажани обирають для своїх осель, називаються сховищами. Це, як правило, порожнисті простори – дупло, печера, підземелля, порожнина у стіні будинку. Вони надійно захищають своїх мешканців від перепадів температур і хижаків, тому кажани дуже залежні від придатних сховищ і, як підкреслює вчена, це один із головних чинників їхнього благополуччя.
 Старі дуби є не тільки унікальними пам’ятками природи – дупла в них дають прихисток багатьом видам фауни, у тому числі кажанам. На світлинах – дуби в Національному парку «Голосіївський ліс», які є сховищами великих колоній вечірниці рудої та нетопира лісового (Фото: О. Годлевська) |
 Самиця нетопира лісового з іще нельотним дитинчам (фото: М. Савченко) |
Літні та зимові сховища рукокрилих української фауни, частіше за все, є різними. Окремі «вимоги» існують для сховищ материнських колоній – у них влітку самиці збираються разом, аби народити та виростити дитинчат. Самці більшості видів у цей час живуть окремо.
Новонароджені кажанята зовсім беззахисні, голі та сліпі. Доки не зміцніють – живуть, чіпляючись за матір і годуючись її молоком. Встановлено, що самиці деяких видів у перші 2-3 дні життя своїх малюків зовсім не вилітають зі сховища. Згодом молоді тварини вже можуть залишатися самі, причепившись до стелі чи стін. Зазвичай у сховищі постійно перебуває певна кількість дорослих самиць, які наглядають не тільки за своїми, а й за чужими дитинчатами. Виростають кажанята дуже швидко, літати починають приблизно за місяць після народження.
Із настанням холодів кормова база українських рукокрилих (комахи) зникає, тому самі вони впадають у зимову сплячку. На час зимівлі кажани розташовуються в печерах і підземеллях, причому не обов’язково у природних – це можуть бути гірські виробки, підвали, дренажні тунелі тощо. Горища будинків для цієї мети не придатні, тому що можуть промерзати, крім того, там пролягають комунікації, котрі створюють несприятливий мікроклімат, тоді як кажани для успішної зимівлі потребують низької та стабільної температури: залежно від видових преференцій – від 0 до +10°С. «Як кажани зимують – це окрема цікава історія. Вони здатні понижувати температуру свого тіла й уповільнювати всі життєві процеси, – розповідає гостя радіопередачі. – Якщо в активному стані температура тіла кажана може сягати 40°С, то під час зимової сплячки вона дорівнює +1…12°С (в залежності від виду та сховища). Відповідно, суттєво зменшується кількість вдихів/видихів, стишується серцебиття, метаболізм сходить практично нанівець. Підтримувати життєдіяльність у цей період кажанам допомагає накопичений упродовж теплої пори запас жиру – до 5 г».
За словами Олени Годлевської, кажани загалом надаються до приручення. При цьому слід мати на увазі, що всі види нашої фауни занесено до Червоної книги України і вилучати їх із природи заборонено законом. Однак кажанам можна і необхідно надавати допомогу, якщо вони її справді потребують. Найчастіше це стається тоді, коли тварину травмовано або розбуджено під час зимівлі.
«Допомагаючи кажанам, варто все ж пам’ятати, що це дикі тварини, багато в чому відмінні від інших, краще знайомих нам, також треба дотримуватися загальних правил поводження з дикими тваринами, – радить учена. – Перш ніж узяти кажана до рук, потрібно одягти цупкі рукавички, бо він може вкусити – не для того, щоб зумисне нашкодити, а з метою самозахисту. Самі кажани ніколи не нападають».
Якщо ви раптом помітили кажана у своїй квартирі – не лякайтесь і не панікуйте. Не забувайте: він цілком безпечний для людини і залетів до вашого помешкання випадково. До того ж, ще й утрапив у пастку. Якщо кажан не травмований, а за вікном тепла пора року – просто випустіть тварину надвір. Однак рукокрилих часом знаходять із травмами різного ступеню важкості. Щоб вилікувати легкі травми, кажанові необхідно просто пересидіти кілька днів у спокої. Складніші травми можуть завадити йому літати на довший період або й назавжди. У такому випадку потрібен спеціальний догляд, тому краще звернутися до фахівців: у кількох великих містах нашої країни, в тому числі у Києві, діють спеціальні контактні й реабілітаційні центри.
Більшість надзвичайних ситуацій із кажанами трапляється взимку, коли тварину не можна просто взяти й відпустити, навіть якщо вона цілком здорова. Для неї потрібно знайти притулок – місце тимчасової перетримки з можливістю відповідного піклування».
Алгоритми поведінки людини при зустрічі з кажанами і багато іншої цікавої та корисної інформації викладено на сайті Українського центру охорони кажанів: http://kazhan.org.ua/.
Українська Фейсбук-спільнота «Кажани»: https://www.facebook.com/bat.community/.
Відеозапис радіопередачі доступний за посиланням: https://youtu.be/W0GcHkPacyQ.
Додаткову інформацію з теми шукайте в одному з наших попередніх матеріалів: http://www.nas.gov.ua/UA/Messages/news/Pages/View.aspx?MessageID=3148.