Олександра Козак пояснила, чому за кордоном професія антропологів дуже престижна, а в Україні антропологів дуже мало: «За кордоном антропологів стільки ж, якщо не більше, чим археологів. Насправді у нас все просто – немає належної освіти. Обмежено фінансування вузів. Немає можливості дати роботу тим, хто може якісно викладати антропологію. Єдине місце, де викладають відносно повний курс антропології в Україні – це Києво-Могилянська академія у Києві, хоча як спеціальність антропологія є й у Львівському університеті».
 |
Антрополог також розказала про специфіку своєї роботи: «Думаю, що я дослідила вже десь близько тисячі останків людей. Усі вони походять із різних територій та різних епох, починаючи від бронзової і закінчуючи пізнім Середньовіччям. Кілька разів доводилося працювати і з пошуковими організаціями, які досліджували останки жертв розстрілів. Річ у тім, що мені цікаво досліджувати інфекційні хвороби, епідемії. Часто нам трапляються останки, вражені такими одіозними хворобами як сифіліс або проказа. Епідемії цих хвороб панували на території Європи впродовж багатьох століть. Проказа або лепра – це страшна хвороба при якій відбувається атрофія нервів на кінцівках. І це призводить до атрофії кісток. Обличчя набуває вигляду "лев’ячої морди", на черепі ми маємо симптом "лепрозного обличчя". Мені вдалося виявити ознаки лепри в кістках, які ніхто з палеопатологів до цього не бачив. Ще одна хвороба – сифіліс, яка на кістках проявляється по-різному. Є три стадії венеричного захворювання, вторинна форма проявляється нашаруваннями на кістках ніг, в третинній стадії простежується у вигляді деформації більшості кісток, зокрема, черепа, чітко видно агресивні нашарування на кістках, особливо при приєднанні неспецифічної інфекції – таз званого остеомієліту. Мисливці-збирачі, скотарі, землероби досить чітко відрізняються захворюваннями та загалом будовою скелету. Так само досить вирізняється і населення міст або великих поселень, де є значне скупчення населення. (…) Загалом у антропологів є певний набір маркерів, до яких належать, крім захворювання зубів, ще й кількість та якість інфекційних хвороб, авітамінозів. Хвороби суглобів, травми, розвиток м'язового рельєфу на кістках відображають звички, заняття, потім і професії. (…) Багато таких. Я намагаюся кожній людині, яку досліджую, прописати життєву історію. Ми по кістках можемо простежити життя людини від моменту народження і до смерті. Ми можемо побачити, чим вона харчувалася, коли отримувала травми, чи були у неї стреси, недоїдання тощо. По кістках дуже добре реконструюється життєвий шлях і рід занять. У мене в практиці були випадки, які дійсно припали до душі. Ми досліджували поховання в Києво-Печерській Лаврі, в сімейній усипальниці князів Олельковичів. Там було декілька поховань. Один чоловік мав дивні присмертні травми. Голова була не на місці, стопи лежали біля колін, він мав декілька жахливих надрізів на кістках. Нам вдалось припустити, що останки належали одному із соратників Михайла Олельковича, якого за писемними джерелами стратили поляки. (…) Ми маємо також масу поховань, коли доводиться разом з археологами розгадувати загадки, наприклад, поховального обряду або життя цих людей. Особливо цікаві поховання колективні – родинні або такі, коли поховані декілька чоловік різного соціального стану, явні жертвоприношення, або масові поховання жертв якогось соціального, чи стихійного лиха».
Із повним текстом інтерв’ю можна ознайомитись за посиланням:
https://galinfo.com.ua/articles/yaki_sekrety_vidkryvayut_antropologam_kistky_z_davnih_pohovan_323297.html
За інформацією Інституту археології НАН України