Нещодавно на шпальтах інтернет-газети «Збруч» було опубліковано статтю директора Інституту Івана Франка НАН України члена-кореспондента НАН України Євгена Нахліка, присвячену особистості та творчому доробку видатного українського письменника, поета, публіциста, перекладача, науковця, громадського і політичного діяча Івана Яковича Франка (1856-1916).
На початку публікації автор зазначає, що ключовою у діяльності зрілого Франка з його потужним поривом до духової самодостатності стає проблема верифікації власних ідеологічних, політико-філософських та естетичних уявлень: у другій половині 1890-х років письменник і мислитель гостро переживає відчуття своєї залежності від чужих поглядів, книжних знань і болісне усвідомлення замалої оригінальності своїх філософських, суспільно-політичних і наукових думок, художніх форм (вірш «Три долі», 1895; 11-та і 20-та мініатюри підциклу «Строфи» у збірці «Мій Ізмарагд», 1898).
На думку Євгена Нахліка, попри те, що Франко був досить індивідуалістичний, зосереджений на собі, схильний до акцентованого вияву осібної позиції та власної інтерпретації тих чи інших діячів, подій і явищ, він не раз потрапляв під вплив інших: на початку діяльності – під вплив русофілів, невдовзі (у 1876–1895 рр.) – під потужний вплив авторитарного Михайла Драгоманова та його галицьких послідовників (Михайла Павлика й Остапа Терлецького), хоча не був вільний і від впливу народовців, передусім їхнього провідника Володимира Барвінського, завдяки чому писав національно-патріотичні вірші. У 1880-х – до середини 1890-х років на Франка впливали також польські соціалісти, а можливо, й масони (як ось Болеслав Вислóух і Генрик Ревакович). Наприкінці 1880-х – у 1890-х роках Франка в національному питанні, державницькому мисленні випереджали наддніпрянець Трохим Зіньківський, галицькі «молоді радикали» В’ячеслав Будзиновський, Юліян Бачинський, Володимир Охримович, Іван Гриневецький, Евгеній Левицький і молоді національні демократи Ісидор Голубович, Лонгин Цегельський, під впливом яких він поступово другої половини 1890-х – на початку 1900-х років перейшов на державницькі позиції.
Далі автор статті пише: «А водночас уся суспільна діяльність Франка – це постійні спроби вирватися з-під чужих впливів і ствердитися як самодостатня творча, наукова і громадсько-політична особистість. У всіх своїх коротко- чи довготривалих зближеннях із діячами різних переконань, у співпраці з ними Франко попри різноманітні впливи, спонуки й критику його все-таки прагнув бути самим собою, обстоювати свою думку, власний погляд на історичних осіб, події та мистецькі явища, загалом на розвиток суспільства».
Із повною версією статті можна ознайомитися за посиланням: https://zbruc.eu/node/91643 .
Джерело: інтернет-газета «Збруч»
(допис від 27 серпня 2019 року)