На думку автора статті, «У зв'язку із запровадженням ринку земель сільськогосподарського призначення відносини між суспільством і природою можуть загостритися. Оскільки категорія таких земель чітко не визначена, це викликає гострі дискусії, зокрема при наданні їм природоохоронного статусу. Одним з ефективних способів регуляції цих відносин є формування кадастрів, які б передбачали оцінку поліфункціонального значення земель».
Яків Дідух відзначає, що землі сільськогосподарського призначення (площа яких близько 40 млн га) становлять понад 70% території України і не мають оцінки їхньої екологічної значимости. Останній момент є надзвичайно важливим, адже «Україна, підписавши низку міжнародних угод, проголосивши наміри приєднатися до ЄС, повинна забезпечити виконання цілої низки директив, зокрема оселищної директиви 92/43 ЄЕС від 21 травня 1992 року та інших міжнародних документів щодо охорони природи. Йдеться про розробку екомережі, збільшення площі заповідних об'єктів від 6,5% до середньоєвропейського показника 15%. З метою його виконання в Україні розроблено та ухвалено низку законодавчих документів (Закон України «Про екологічну мережу», Закон України «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000–2015 рр.» тощо). Отже, ключовою позицією в земельних відносинах є еколого-економічна оцінка земель і такий механізм їхнього регулювання, який забезпечуватиме захист природи, оскільки апетити людини, суспільства ростуть непомірно, а природа беззахисна. Суть такого механізму полягає в тому, щоб природні компоненти мали економічну, вартісну оцінку не тільки споживчих, а й екологічних послуг, тобто оцінку (наукову методику якої розроблено) їхньої кліматорегулювальної, ґрунтотвірної, протиерозійної, водорегулювальної, рекреаційної, науково-созологічної ролі.
Одна з нагальних проблем такої оцінки — це інвентаризація природних ресурсів на основі використання сучасних інструментальних засобів (картографування на основі ГІС-технології, розробки комп'ютерних багатоцільових програм, створення і наповнення баз даних, методики розрахунків тощо) з використанням їх для планування, моніторингу, прогнозування, регулювання співвідношення між різними категоріями земель. Ефективним і дієвим регуляторним механізмом відносин природи і суспільства на засадах сталого розвитку є складання системи кадастрів».
Учений пропонує для розгляду два варіанти подальшого вдосконалення кадастрової системи: «(1) виходячи з визначення поняття «земля» як екосистеми, що включає в себе ґрунт, воду, рослинність, інші біокомпоненти, внести відповідні зміни до Земельного кадастру, який по суті стане інтегральним, поліфункціональним; (2) продовжувати формувати окремі кадастри як складові інтегрального поліфункціонального Кадастру природних ресурсів з використанням європейського та світового досвіду. Аналоги поліфункціональних кадастрів існують у світі. Але найбільш перспективним слід вважати кадастр INSPIRE, мета якого полягає у формуванні інфраструктури просторової інформації, мультидисциплінарних даних для ведення екологічної політики з метою поліпшення стану природного середовища, пом'якшення негативних наслідків та глобальних екологічних проблем. Основна увага проєкту зосереджується на екологічних питаннях, але її універсальність має буди пристосована і для використання в інших галузях. (природоохрронній, сільськогосподарській, лісівничій, проектувальних роботах тощо). Науковою основою формування кадастру є розроблена класифікація біотопів Європи (Palearctic habitat, CORINE, EUNIS). Для України розроблено детальну класифікацію біотопів Лісової, Лісостепової, Степової зон, Гірського Криму і, певною мірою, Карпат. Крім того, розроблено Національний каталог біотопів України, який налічує 217 типів. Картка первинного обліку біотопу — основного носія інформації — повинна мати певну структуру: назва біотопу, його ідентифікація відносно існуючих загальноєвропейських, рослинне угруповання, діягностичні та рідкісні види, просторова структура, екологічна характеристика (положення в рельєфі, ґрунти, геологічна основа, гідрорежим, клімат тощо), поширення, загрози існуванню, природоохоронне значення та цінність, рекомендації та заходи щодо збереження та експлуатації, інформативні дані (фото, літературні джерела, інша документація тощо). На основі узагальнення та порівняння цих даних, а також додаткової наукової інформації оцінюються екосистемні послуги біотопів не лише з позицій матеріяльної вигоди, а й екологічних функцій. Такий підхід дозволяє перевести екологічні характеристики в кількісні показники, якими оперують економісти, що є основою для категоризації біотопів за способом їх використання.
Автор статті підсумовує: «Формування такого кадастру природних ресурсів, інвентаризація та екологічна оцінка земель є тривалим і недешевим процесом. Але щоб забезпечити збереження земель, природних екосистем, ринок землі повинен обмежуватися лише землями обробітку (рілля, сади, виноградники тощо), площа яких в Україні становить близько 34 млн. га. Земля, природа — це національне багатство, за яке ми несемо відповідальність перед майбутніми поколіннями, і щоб зберегти це багатство, маємо розробити і застосувати надійні механізми його захисту від руйнування».
Із повним текстом статті можна ознайомитись за посиланням:
https://dt.ua/SCIENCE/zemlya-yakscho-prodavati-to-y-zberigati-323474_.html
За інформацією тижневика «Дзеркало тижня»