 |
Тетяна Осташко пише наступне: «Новітня доба українських національно-визвольних змагань позначена багатьма проявами надзвичайної ідеалістичної постави і самозречення заради високої духовної мети. Але чи найбільш таємничою і досі маловідомою для пересічного українця залишається доля австрійського ерцгерцога Вільгельма Габсбурга — правнучатого племінника австрійського імператора Франца-Йосифа І і двоюрідного племінника Карла І — останнього імператора Австро-Угорщини. Саме ідеалами боротьби за українську національну справу, а не якимись особистими інтересами керувався Вільгельм Габсбург — відомий також під прибраним ім’ям Василь Вишиваний, яке він отримав у середовищі українських військових за давньою козацькою традицією. Вільгельм Габсбург продовжив собою не дуже численний перелік представників вищої аристократичної верстви, у даному разі навіть не української за походженням, які своєю участю в новітньому українському русі сприяли подоланню його деелітизації. Активна діяльність представника династії Габсбургів на користь українського національного відродження додавала останньому надзвичайно важливого соціально-культурного і політичного ферменту, вкрай необхідного для піднесення рівня політичної культури українського громадянства, його авторитету в очах політичних противників. Ця діяльність була тим більш значущою, що вона сприяла утвердженню консервативних політичних тенденцій в українському суспільстві, відсутність яких, за словами В’ячеслава Липинського, означало «смертельну однобічність нації»».
Автор статті пише про те, як Вільгельм Габсбург долучився до українського національного відродження: «У складному переплетінні українсько-польських відносин, які склалися в Галичині під скіпетром Габсбургів, Вільгельм несподівано для свого оточення виявив себе послідовним і палким прихильником українського національного відродження. До залучення В. Габсбурга до політичної діяльності й встановлення його контактів із галицьким проводом спричинився також один із представників нечисленної української аристократії, полковник австрійської армії барон К. Гужковський, який відіграв надзвичайно важливу роль у справі організації й розбудови українського легіону — Українських Січових Стрільців (УСС), а згодом — Української Галицької Армії (УГА). Саме йому належала ініціатива введення молодого ерцгерцога у коло українських політичних зацікавлень і появи у нього активного інтересу до української справи. Вже у період Першої світової війни В. Габсбург робить перші серйозні кроки, пов’язані з проблемою уконституювання українських земель. У листопаді 1916 р., зокрема, він звертається до свого дядька — ерцгерцога Фрідріха, командувача австрійської армії, для з’ясування української перспективи, що було особливо важливим з огляду на виявлену відверто пропольську позицію Франца-Йосифа І. Він починає відкрито обстоювати українські національні інтереси в Австро-Угорщині. Ерцгерцог Вільгельм намагається вплинути на імператора Карла І з тим, щоб втілити в життя намічені пункти політичної програми української парламентської репрезентації. Наприкінці липня 1917 р. В. Габсбург взяв участь у поїздці імператора Східною Галичиною, відвідавши Калуш, Станіславів, Надвірну, Делятин, Коломию, Тернопіль. Карл І пообіцяв вирішити питання щодо призначення військового намісника в Галичині, відкриття українського університету і мав з цього приводу розмови з прем’єр-міністром Зайдлером. Ішлося також про «справедливе поводження з українським населенням», а ще — про незастосування «в подальшому ніяких реквізицій, якщо вони не є вкрай необхідними» і т. д. (…) Після приходу до влади П. Скоропадського та утворення Української держави політичні плани, пов’язані з особою В. Габсбурга, знайшли сприятливий ґрунт серед окремих українських політиків та військових, насамперед у Великій Україні. У квітні 1918 р. він очолив військову групу австрійської армії, до складу якої було включено патронований ним легіон УСС. Цей підрозділ дислокувався у районі Олександрівська (нині — м. Запоріжжя), де Українські Січові Стрільці тісно свіробітничали з частинами Запорозького корпусу: 2-м запорозьким піхотним полком на чолі з полковником П. Болбочаном і запорозьким імені кошового К. Гордієнка полком кінних гайдамаків на чолі з полковником В. Петровим. У першій половині травня 1918 р. серед українських соціалістів Одеси виник задум підняти повстання проти режиму П. Скоропадського і передати владу в Україні ерцгерцогу В. Габсбургу як новому гетьману України. На таємній нараді представників Української соціал-демократичної робітничої партії й Української партії соціалістів-революціонерів міста з галицьким політиком О. Назаруком і командиром коша УСС Н. Гірняком останнім було доручено поставити відповідний запит ерцгерцогу і в разі його згоди провести в Києві ширшу нараду з представниками Січових Стрільців Є. Коновальця. За свідченням Н. Гірняка, В. Габсбург дав приблизно таку відповідь: «Ви знаєте, панове, що я щиро полюбив український народ і сам почуваюся українцем. Але я ніколи не думав про якусь кар’єру в Україні. Одначе, коли буде воля цілого українського народу, щоб я став на чолі його держави, я не відкажуся від цього»».
За інформацією газети «День»