 «Рейтан. Занепад Польщі ». Художник Ян Матейко 1866 р. |
Автор на початку статті відзначає актуальність даної проблематики: «Український читач відносно добре знайомий з темою згортання-нищення Російською імперією у другій половині ХVIII століття славнозвісної Гетьманщини — українсько-козацької автономії на Лівобережній Україні. А ось наступ царської влади на сусідню Річ Посполиту, до якої на той час належав іще вельми значний шмат українських земель, в історичній свідомості сучасних українців закарбувався вельми розмито. Часто-густо уявлення про той непересічний епізод з вітчизняного минулого обмежується самим лише переліком територій, втрачених однією стороною і набутих іншими за так званими Трьома поділами Польщі. Тому ця коротка оповідь про те, як імперія "з'їла" ослаблену сусідку, може бути нині на часі».
Дмитро Вирський описує політичну стратегію останнього польського короля (1764–1795) Станіслава-Августа Понятовського, його відносини з Росією, пояснює, чому не склався виступ гайдамаків-повстанців 1765 року, які наслідки мала Коліївщина 1768 року у геополітичній оптиці, як народився чи не останній план польсько-української збройної співпраці часів старої Речі Посполитої.
Насамкінець автор робить підсумок: «Отже, ранньомодерні шляхетський і козацький проєкти добігли кінця і могли спокійно поступитися модерно-національним (польському і українському). У цьому їхня головна відмінність від царського революційно-модернізаційного циклу, який зберігав ознаки Старого Режиму принаймні до середини ХІХ століття й істотно загальмував становлення російської нації (та й сусідів тягнув назад). Зрештою, участь українців у річпосполитському (шляхетському) універсалістському проєкті і здатність на його базі сформулювати свій власний (козацький) зробила їх вельми вправними помічниками в розбудові пізнішої Російської імперії. Але якщо для росіян вона й була «оригіналом» всякої імперіальності, то для їхніх українських співвітчизників — лише епігоном, який постійно порівнювався з альтернативами (і, можливо, найбільше саме із Річчю Посполитою). Тож якщо перші щиро любили імперське «отєчєство», то другі — радше утилітарно мирилися з ним. Тому й спроби російських "переможців" (які й думки не допускали про тимчасовість такого свого стану) подавати історичних конкурентів — Велике князівство Литовське, Королівство Польське, Річ Посполиту обох народів, Козацьку Україну, Кримський ханат і т.д. — як fail states (недієздатні держави) ніколи не були сприйняті в Україні щиро й остаточно».
За інформацією тижневика «Дзеркало тижня»