 |
Автор зазначає: «Чи контролюємо ми геть усі наші прагнення й порухи свого єства? Безперестану волієш давати ствердну відповідь на це запитання. Щоправда, окреслюючи людську Самість, Карл Ґустав Юнґ радив не надто поспішати, позаяк ця царина не збігається зі свідомістю, у якій тривалий час звикали бачити якийсь абсолют. Водночас Самість позначається не просто втручанням несвідомого в Я, а наявністю специфічної фігури Тіні. Як відомо, несвідоме живиться не лишень індивідуальним, а й колективним змістом. В останньому випадку маємо справу з архетипами, чи не найдоступнішим із яких є Тінь. Однак їй вдається оприявитися і на особистому рівні, передовсім у моральній площині. Наприклад, декому нестерпно думати про те, що можна припуститися якоїсь не надто вдалої чи неприйнятної дії, а щойно її здійснено, тим паче лячно в цьому зізнатися, бодай і самому собі. Саме такими запереченнями недоладні вчинки посуваються в найбільш захаращені закапелки душі. Та забувати про власний тіньовий бік аж ніяк не випадає: потрібно не тільки вміти вирізняти, а й приймати його. Такий акт самопізнання нелегкий, адже супроводжується неабияким внутрішнім спротивом. Бо не завжди хочеться визнавати огріхи та хиби. Отак і виникають умови, коли несвідоме кидає оманливі проекції, спричиняючи відособлення людини від навколишнього світу. І що більше цих проекцій, то важче бачити в них ілюзії. Нарощування проекцій веде до згущення Тіні як прихованого боку людської натури».
Тарас Лютий окреслює широкий контекст феномену «Тінь» у спільному культурному зрізі людства: «Виявляється, тіньові ефекти трапляються з окремими особами, колективами, народами, цивілізаціями. Деякі з них, як-от жебрацтво чи нетерпимість, ігноруються в одних культурах, натомість відверто приголомшують представників інших традицій. Достатньо великій кількості людей почати толерувати такі речі, як вони звільна перестають бути проблемою. Ну-от, нехай якійсь нації приверзлося, нібито вона покликана безроздільно панувати в цілому світі, тому їй байдуже, як її зухвалі вихватки сприйматимуться ззовні. Їй ввижається, що вона несе визволення, справжні цінності, а кому це не до вподоби чи хтось цьому опирається, той буцімто є типовим виразником зла. Проте трапляється все навпаки: тоді домінує меншовартість або нарочита слабкість. Отож у протистоянні певних груп і починають проглядати їхні Тіні. Авторитарні режими є показовими середовищами, де масово ширяться ненависть, мстивість, доноси, приниження, фанатична відданість кривавим лідерам. Якщо потрапити в осередок із непомірним рівнем невиправданої непримиренності, важко не відчути порухів Тіні. Та особистісні й колективні тіньові аспекти найвиразніше постають перед очима інших. Але однаково кепсько не помічати Тіні або розчинитись у ній і перестати будь-що усвідомлювати. Часом у культурі трапляються яскраві виразники Тіні (трикстери, блазні, «білі ворони»). Вони нарочито демонструють речі, що не є прийнятними, дозволяючи пізнавати зворотний бік усталеного. Коли до них охоче долучається люд, творячи карнавали з фестивалями, нараз зринають і колективні Тіні. Не лише міфологічні сюжети й казки містять у собі приклади тіньової взаємодії, у політичному житті цього теж не позичати. Нерідко політики мають свого тіньового відповідника. На тому ґрунті виникає полярна структура, у якій проступають світлі й темні сторони».
Наостанок, автор зауважує: «До певного моменту можна жити, зовсім не помічаючи жодних подвійних розподілів. Вдається не зважати на Тінь, навіть знаючи про її існування. Зрештою, важливо пам’ятати: Тінь — це не лише сума всього негативного, вона обертається й позитивом. Проявляється він тоді, коли в нас виходить враховувати та переосмислювати вагому частку з усього непоміченого й знехтуваного. Так, висловлюючи певні думки, продиктовані суспільними нормами, ми вдаємо, ніби щиро їх поділяємо, хоча насправді приховуємо від себе прихильність до чогось усуціль протилежного. Варто не забувати й таке: цілеспрямоване протистояння з Тінню призводить до нерозв’язного конфлікту, який надалі неодмінно допроваджує до дисбалансу особистості, внутрішньої суперечки й глухокутних ситуацій. Врешті залишається перестати триматися за Его як єдиний осередок удаваної стабільності й намагатися освоювати досі незнані сили психіки».
За інформацією щотижневого часопису «Український тиждень»