 |
Елла Лібанова зазначає: «Я щиро переконана, що, не маючи інформації про населення, не можна ефективно керувати країною. Це банально, але країна — не території, не банки, не заводи. Країна — це люди. А якщо ми не знаємо, скільки людей живе, які це люди, — то про що ми можемо говорити? Всі ці супермодні технології, таргетовані на певні групи, не завжди ефективні. (…) Ми мусимо отримати інформацію про статевовіковий склад. Про сімейні відносини, тому що нам важливо знати, як побудована сім'я в Україні. Чи люди живуть полінуклеарними родинами, тобто прабатьки, батьки й діти. Тоді вимоги до дитячих дошкільних і позашкільних установ інші, ніж у тому разі, якщо в нас масово мононуклеарні сім'ї, в яких живуть лише батьки, що працюють, і діти. Діти не можуть бути без догляду, це неправильно. (…) Далі, нам украй потрібна інформація про статус на ринку праці, тому що сьогодні ми не знаємо, скільки в Україні безробітних, скільки людей взагалі не шукають роботу й не працюють, тобто економічно пасивні. А політика стосовно безробітних, стосовно зайнятих і стосовно економічно пасивних — різна. Це три різні політики. І цього ніяк не вияснити без перепису. Далі: нам украй важливо з'ясувати, за рахунок чого люди живуть. Ми не плануємо їх запитувати, які в них доходи. На це запитання ніхто не відповість, певна річ. Але ми зобов'язані запитати в них про джерела доходів. Нам треба зрозуміти, для скількох людей основним джерелом доходу є зарплата, для скількох — соціальний трансферт, і що це за соціальний трансферт. Це критично важливо для політики. Це необхідно розуміти. Інакше не можна побудувати політику доходу. Далі, ми мусимо розуміти рівень освіти нашого населення. Це тільки перепис. Ми поняття не маємо, скільки в нас людей із вищою освітою, скільки — з середньою, скільки — з загальною, скільки — з професійною середньою. Ми не розуміємо, скільки людей із молоді в нас навчається. Якби була система регістрів — освітнього, загального демографічного, ринку праці, тоді можна було б, як це роблять в усьому світі, комбінуванням даних із різних регістрів отримати поточну інформацію в міжпереписний період. Але навіть там переписи проводяться».
Експерт зауважує: «Я запитувала в Італії, у Норвегії (найкращі у світі регістри населення), у країнах Балтії і т.д. На створення повноцінної системи демографічних регістрів іде 20 років. Нехай у нас це забере п'ять років. Але ми ще навіть не почали. На сьогодні в нас є три пристойні регістри — Пенсійного фонду (але його треба вичистити, цим серйозно займаються, та поки що він не готовий), виборців і міграційної служби (усього 17 мільйонів записів — там люди, які за останні п'ять років отримували якийсь паспорт). Де брати все інше? Не кажучи вже про те, що ключі різні. У майбутньому, думаю, регістр Пенсійного фонду може стати основою для комплексного демографічного регістру. Там є інформація — стать, вік, статус на ринку праці. Там можна отримати інформацію про джерела доходу. Туди вже зараз підтягується інформація про професію — електронна трудова книжка — і, відповідно, про освіту. Але це буде не завтра. Якщо ми хочемо зробити систему демографічних регістрів, то дитині при народженні (незалежно від віросповідання й настрою батьків) має присвоюватися номер, який ітиме за нею все життя. Дитина потрапляє в лікарню — це фіксується. Не дай Боже, її батьки загинули, її всиновили — це фіксується. Дитина виросла, одружилася, вступила до навчального закладу — усе це фіксується. Тоді це буде повноцінний регістр. Але за рік-два цього не зробиш».
За інформацією тижневика «Дзеркало тижня»