 |
Автор статті відзначає: «Той, хто бодай раз відвідував місце виготовлення документа, що посвідчує особу, неодмінно знає про маркери фіксації своєї персональності: фото, ПІБ, підпис, адреса, відбитки пальців тощо. Нема на те ради, такими є характеристики нашого документального образу, створеного всіма цими параметрами вкупі. Та от цікавинка: схожим чином людина ідентифікується вже дуже й дуже давно. Дослідження з єгиптології, хоч би з історії Старого царства, подають яскраві приклади не лише в соціокультурній, а й у світоглядній площині. (…) Ка нерідко тлумачать як генія-охоронця, життєву силу, душу, самість, близнюка, духовне тіло. Здається, єгиптянинові було надзвичайно важливо передовсім зафіксувати свій образ, який потім легко вдалося б відтворити. Тому його раз у раз наносять на стіни або втілюють у статуях. Усе як у романі Станіслава Лема, де мислячий Океан із планети Соляріс вміє матеріалізувати спогади. Водночас Ка ніскільки не схожий на звичного нам Двійника — персонажа західної літератури, демонічну силу, що норовить усякчас нашкодити своєму прототипові. Тож єгипетський Ка є необхідним антропологічним компонентом. Він не сутність і не ідея, а радше визначальна копія особистості. Зауважмо, нищення його імені чи руйнування зображення означає неминучу смерть. Тому про нього слід дбати (годувати, вдягати, турбуватися), одне слово, приносити різноманітні жертви. Буття Ка утверджувалося під час зачитування його сакрального імені, а в образній візуалізації й поготів. Образ споживає лиш образи. (…) У нинішньої людини теж помічається потяг до створення своїх відображень, як-от селфі. Але не тому, що вони триваліші, а либонь через те, що вважаються гарнішими за реальну подобу. Тут впору поставити запитання: наскільки виправдані ці виправлення реальності? Вони є звичайнісіньким ескапізмом чи просто мистецтвом убезпечення? Однозначно відповісти важко. У той час як єгиптяни творили місце зручного й затишного локального перебування, чимало наших сучасників силкується сподобатися цілому світові».
Наостанок Тарас Лютий відзначає: «Важливою ознакою існування Ка всякчас залишалося те, що він був не буквальною копією. Цей герой уособлював розвій кожної живої істоти. А нині панує тяжіння до фотогенічного портрета або влучно зафіксованого на письмі висловлювання. Невдалий образок хочеться якнайшвидше замінити, а неоковирну фразу виправити. Але ще й досі легше знищувати різні зображення, аніж аналізувати чи вивчати їх, бо емоційний зв’язок із ними ніяк не зменшується. Загалом наведені вище зразки подвоєння слугують радше прикладами того, як людина воліє долати впливи небуття, а тому всіляко намагається самоствердитися, зокрема створює власні подоби».
За інформацією щотижневого часопису «Український тиждень»