 |
Експерт зазначає: «Святого Миколая вшановували в українських землях від перших століть їхньої християнізації: один із перших християнських храмів Києва – це церква святого Миколая Мирлікійського на Аскольдовій могилі (нині це храм УГКЦ). Згодом культ цього святого розширився до включення його до своєрідної народної «трійці» святих із домашньої «божнички», про що писав Олекса Воропай (український етнограф і фольклорист, – ред.): це Ісус, Богородиця і святий Миколай. Останнього вважали оборонцем подорожуючих, чумаків та моряків, він був ніби «швидка допомога» людям, які потребували допомоги, зрештою – він був, сказати б, «дитячим» святим. Щоправда, довший час саме в останній «іпостасі» святий Миколай до українських дітлахів, якщо і приходив, то досить скромно та непоказно, оскільки у піст перед Різдвом не могло бути гучних свят, а відзначення «зимового Миколая» збіглося з цим періодом. На початку XX століття у Києві «на Миколая» колядники починали репетиції своїх виступів, у родинах дітям запікали «миколайчиків» із медом. Збереглись дані, що у київському (римо-католицькому, – ред.) костьолі святого Миколая (побудований 1899 року, архітектор Владислав Городецький, – ред.) проводили урочисте храмове свято на честь святого, що до нього долучились кияни інших віросповідань, і не лише дитячого віку».
 |
Ольга Недавня розповідає також про специфіку «перепрочитання» образу святого Миколая в Україні: «В українських землях у складі Польщі, у столичному Києві, портовій Одесі та в інших місцях жвавіших культурних обмінів люди більше дізнавались про такі нові «іпостасі» святого Миколая, що почали практикуватись і на теренах України. Щоправда, військові та революційні буревії внесли свої корективи. У Західній Україні у період між Першою і Другою світовими війнами святий Миколай, сказати б, осучаснювався й ставав світським персонажем. За свідченнями очевидців, у храмах можна було зустріти «Святого Миколая»: він роздавав дітям подаруночки, а вони вітали його на радість усім парафіянам побожними віршами і мальованими списками своїх добрих справ. За радянської атеїстичної доби образ святого Миколая замінив штучний витвір – дід Мороз. Казковий злючий Морозко (персонаж російських казок) був «підвищений» до дитячого культмасовика. До речі, дід Мороз дожив в Україні до сьогоднішнього дня, ставши для кількох поколінь (навіть на Заході України) героєм концертів із ялинковими казками або ж головною дійовою особою корпоративів».
Релігієзнавець окреслює сучасні традиції: «Святий Миколай за радянської доби не був здоланий: він повернувся до українців, хай і не всі вже його впізнали своїм та прийняли. Традиція відзначення Дня святого Миколая поволі відроджується. Для віруючих це само собою зрозуміло – Господнє перемагає – але цьому можна запропонувати й інше пояснення: необхідність власного бачення дива і, відповідно, його провідника. На відміну від діда Мороза, святий Миколай – справжній, він дійсно жив, творив добрі справи й залишив нам свою спадщину. Наразі, образ святого спілкується з дітлахами у християнських храмах, його запрошують до дитсадків, інших дитячих колективів. Він перейняв деякі благодійницькі публічні традиції Санта-Клауса, переважно уникнувши комерційного «навантаження» останнього. Святий Миколай отримав другий шанс свого добродійництва й виховання».
За інформацією медіакорпорації «Радіо Свобода»