 Старовинна англійська різдвяна листівка вікторіанської доби (джерело: culture.je) |
З якими вигаданими персонажами пов’язуються зимові свята в різних європейських країнах? В який спосіб літературні твори впливали на трансформацію різдвяних традицій у Європі? Як формувався канон різдвяного оповідання та які елементи він містить? Про це й інше в ефірі програми «Читач» радіостанції «UA: Українське радіо «Культура»» розповіла вчена-літературознавиця, фахівчиня з літератури західноєвропейських країн, літератури фентезі та порівняльного літературознавства, популяризаторка науки, керівник Центру з дослідження літератури фентезі Інституту літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України доктор філологічних наук Тетяна Рязанцева.
 Літературознавиця Тетяна Рязанцева (ліворуч) в гостях у ведучої програми «Читач» Марини Муляр (фото – з Facebook-сторінки Центру з дослідження літератури фентезі) |
Перш ніж розкрити питання відображення Різдва в західноєвропейській літературі, гостя студії нагадала про головні особливості різдвяних святкувань у деяких країнах Західної Європи: «Слід мати на увазі, що Різдво хоч і центральне, проте не єдине зимове свято. Звичайно, у різних країнах цикли зимових святкувань відмінні, та в давнину вони починалися переважно з кінця листопада (а саме – від Дня всіх святих) і тривали аж до початку лютого. На сьогодні тривалість цього циклу дещо скоротилась і він охоплює, як правило, часовий проміжок між початком грудня та серединою або кінцем січня. Оскільки на європейських теренах Різдво відзначається здебільшого 25 грудня, то напередодні українського Різдва європейці вже знімають святкові декорації та прибирають ялинки, адже 6 січня настає та сама Дванадцята ніч (тобто дванадцята за ліком від Різдва), про яку і під яку Шекспір написав одну зі своїх найзнаменитіших комедій. Цей день і позначає завершення зимових святкувань».
Як підкреслила Тетяна Рязанцева, загальник «європейське Різдво» є абстракцією – кожна країна по-особливому відзначає цей день: «І у нас, і в Західній Європі свято Різдва поєднує релігійний (християнський – католицький або протестантський) зміст із фольклорними традиціями, котрі, в свою чергу, залежать від місцевої історії та міфології. Завдяки цьому й формується неповторний національний колорит європейського Різдва.
Найкраща ілюстрація таких розбіжностей – образ особи, котра, за народними віруваннями, відповідає за дарування подарунків дітям. Це можуть бути різні персонажі, що тісно чи не дуже пов’язані з християнською традицією. У Німеччині, Австрії та Нідерландах – це Сант Клаас (Сінтклас), старший пан, чарівник, по суті, близький аналог українського Святого Миколая. Появи Сінткласа очікують у ніч з 5 на 6 грудня. Голландці уявляють цього персонажа доволі колоритним і навіть екзотичним. Вважається, що, оскільки він не встигає впоратися з усіма справами сам, його всюди супроводжує помічник – Чорний Пітер (за двома основними версіями, він називається так тому, що або має африканське походження, або часто потрапляє в оселі, де є малеча, через комини). За уявленнями, Сінтклаас і Чорний Пітер прибувають з Іспанії, припливаючи кораблем або човном. На параді на честь прибуття цих двох дітям дарують солодощі. Цікаво, що юні голландці традиційно залишають у вітальні чи під ялинкою горнятка з кавою, щоби Сінтклас і Чорний Пітер приємно перепочили, перш ніж податися далі. Між іншим, мандарини як ароматно-гастрономічний символ зимових свят примандрували до України саме з Голландії: їх уже давно заведено дарувати тамтешнім дітям до Різдва й Нового року.
 Такий вигляд зазвичай мають персонажі Сінткласа та Чорного Пітера (фото: svbedum.nl) |
В Італії вірять, що в ніч проти 6 січня подарунки дітям приносить фея Бефана – літня пані, котра літає на мітлі. Вважається, що вона сувора, проте справедлива. Якщо впродовж року дитина поводилася нечемно, то замість подарунка отримає прочухана.
 Бефана – фея на мітлі (фото: benvenutolimos.com) |
Іспанців у ніч проти 6 січня відвідують аж троє персонажів, від яких, власне, й бере свій початок традиція дарування різдвяних подарунків, – це так звані святі королі-волхви, тобто знаменті «трії царі со дари», про яких згадується в Новому Заповіті. Як відомо, вони прийшли зі Сходу, щоб уклонитися немовляті Ісусові й обдарували його золотом, ладаном і смирною. В іспанській традиції ці персонажі зображуються як троє чоловіків різного віку – 20-ти, 40-ка і 60-ти років, – що символізує три види мудрості. Вважається, що троє царів-волхвів прибувають з Африки. Щоразу з цієї нагоди для дітей влаштовується масштабне театралізоване дійство, яке транслюють провідні іспанські ЗМІ, – з офіційним перетином кордону, вивантаженням подарунків і верблюдів – традиційного транспорту новоприбулих. Одночасно в усіх містах Іспанії проходить «la cabalgata de los reyes» – парад (або караван) царів, за яким можуть спостерігати всі охочі.
 Троє царів-волхвів (фото: huffingtonpost.es) |
Найбільш контроверсійний і цікавий персонаж приходить до британських дітей. Його оригінальне наймення – «Father Christmas» («Різдвяний Батько»). Він зображується як старезний (хоч і безсмертний) чоловік і відповідає не тільки й не стільки за роздачу подарунків, скільки за створення знаменитої англійської різдвяної атмосфери – родинних святкувань, затишку, добробуту протягом свята, за те, аби кожен отримав у дарунок саме те, чого бажав, і почувався задоволеним. Різдво в Англії організовано святкується щонайменше з часів Високого Середньовіччя, однак героєм дитячої аудиторії Різдвяний Батько став лише у ХІХ столітті, коли Різдво перетворилося передусім на родинне свято, орієнтоване на дитину і на зв’язок поколінь. Писемні джерела XIV-XV століть згадують його в доволі незвичному нині контексті розгульних, хмільних дорослих забав, проводирем яких і вважався цей персонаж».
Водночас, як зауважує Тетяна Рязанцева, у формуванні сучасного уявлення про дух європейського Різдва – з його сімейними цінностями, домашнім вогнищем, прикрашеною ялинкою і купою подарунків під нею, а також доброчинністю як обов’язковою моральною настановою нагодувати й одягти вбогих – важливу роль відіграла саме література. У ХІХ столітті в красному письменстві багатьох європейських країн виник такий піджанр, як різдвяне оповідання («Christmas tale», «Christmas story»). Це історія, в якій сюжет розгортається за особливими правилами. Своєрідним зразком для становлення різдвяного оповідання як у британській, так і в континентальній європейській літературі послугував твір англійського письменника Чарлза Дікенса «Різдвяна пісня у прозі» (вийшов друком 1843 року), якому вже властиві всі риси класичного різдвяного оповідання. По-перше, дія відбувається на Різдво. По-друге, знаходячи вихід із ситуації, в якій опинився, головний герой змінює свою систему цінностей, зазнає морального перетворення. По-третє, в історії присутній містичний елемент – добрі та злі сили. По-четверте, стається несподіване диво й сюжет отримує щасливе завершення (той самий славнозвісний «happy end»).
 Дін Морісі. Різдвяна пісня (ілюстрація до Дікенсового твору «Різдвяна пісня в прозі»; джерело: picturethisgallery.com) |
Водночас, говорить Тетяна Рязанцева, твори, яким притаманні всі зазначені риси, можуть відрізнятися за тональністю: «Скажімо, оповідання «Дівчинка з сірниками» данського письменника Ганса-Християна Андерсена досить сумне: юна головна героїня, якій не вдалося нічого вторгувати за свій товар, боїться повертатися додому і замерзає на вулиці. Проте ми дізнаємося з тексту, що після смерті дівчинка потрапляє до раю, а в християнському контексті це однозначно позитивний фінал. До того ж, головний – моральний – акцент цієї історії стосується обов’язку допомагати ближньому. Отже, правил різдвяного оповідання дотримано».
Як зазначає вчена, різдвяна історія досі активно розвивається, а її моральна спрямованість у ХХ столітті лише посилюється. Доказом цього твердження може слугувати, зокрема, повість італійського письменника Джанні Родарі «Подорож Блакитної Стріли», ідеальна, як стверджує Тетяна Рязанцева, книга для родинного читання вголос протягом зимових свят. «Це досить незвична різдвяна казка, – говорить учена. – Не так своєю журливою тональністю, як надзвичайно колоритними персонажами й оригінальним, новаторським фіналом. З дитинства мене дуже дивував кут зору цього твору: його головними героями є іграшки, у чарівній крамниці вже згадуваної феї Бефани вони чекають на потяг, яким від’їдуть до дітей, котрим їх придбали батьки. Але іграшки вирішують знайти дітей, які потребують їх більше, навіть якщо батьки не в змозі оплатити таку покупку».
Як стверджує Тетяна Рязанцева, коло літературних творів із зазначеної тематики є ширшим, ніж може видатися: «Написано чимало книг, які формально не пов’язані з Різдвом, але за своїм змістом, моральними та стилістичними акцентами цілком вкладаються у модель класичного різдвяного оповідання. Наприклад, повість «Ганс Брінкер, або Срібні ковзани», що належить перу американки Мері Мейпс Додж. Опублікована ще 1865 року, ця книга і досі, через півтора століття, не втратила свого чару. Це – історія брата й сестри з бідної голландської родини, Ганса та Гретель. Її сюжет обертається навколо змагання ковзанярів, яке діти мріють виграти. Це захопливий твір, його герої живі й органічні, потрапляють у багато різноманітних пригод. Звичайно ж, присутнє в повісті й диво (причому цілком реалістичне), а також щасливе завершення. Цікаво, що місіс Додж – американка за походженням – до опублікування «Срібних ковзанів» ніколи не була в Голландії. Тим не менш, оскільки вона за власним бажанням вивчала голландську історію та культуру, описана нею зимова атмосфера, що панує в цій країні, вийшла надзвичайно правдоподібною. Крім того, авторка зробила значний внесок у розвиток зимових видів спорту у США: одразу після виходу її книга стала дуже популярною в Америці та запровадила серед дітей моду на ковзани. Нарешті, ім’ям Ганса Брінкера на Заході почали прозивати будь-якого вправного ковзаняра».
Ще одна варта уваги книга – збірка різдвяних оповідань «High Spirits» (назву можна перекласти і як «Гарний настрій», і як «Бадьорість», і як «Високі духи»; опублікована 1982 року) канадського романіста, відомого літературознавця й багаторічного викладача Торонтського університету Робертсона Девіса. За традицією, студенти й викладачі цього університету щороку збиралися разом на Різдво з неодмінно умовою, що кожен присутній мав презентувати сольний номер – наприклад, розповісти цікаву історію. Протягом 18 років поспіль Девіс готував до цих зустрічей по одному іронічному прозовому твору в дусі пародії на класичне різдвяне оповідання. Головною дійовою особою, яка й провадила розповідь, завжди був сам автор. Від одного твору до іншого сюжет розгортався навколо святкових пригод, зустрічей із духами й іншими потойбічними силами. «Важко назвати найкраще з-поміж цих оповідань. Найбільший інтерес, на мою думку, становлять «Цілунок Хрущова» і «Притулок для ображених святих». У першому описано неймовірну ситуацію, в яку втрапляє радянський студент, який за академічним обміном опинився у Канаді: через магічний вплив він перетворюється на жабу і повернути йому попередню подобу може тільки поцілунок Хрущова. У другому оповіданні виразно відчувається обізнаність автора із історії католицької Церкви, зокрема з її шанованими святими. За сюжетом, якщо святий втрачає своїх вірян і відходить, так би мовити, на периферію релігійного життя, його викреслюють із відповідних списків і забувають. Однієї ночі всі ображені колишні святі приходять до головного героя з вимогою надати їм притулок на території Торонтського університету. Проблема лиш у тім, що прибувають вони зі своїми атрибутами, в тому числі тваринами, часом – досить великими (дельфінами, ведмедями й різноманітними драконами). Далі автор розповідає про те, як головний герой облаштовує і розраджує своїх гостей. Цю збірку написано вишуканою англійською мовою, з чудовим тонким гумором. На жаль, вона поки що не має українського перекладу. Та її, поза всіляким сумнівом, варто прочитати в оригіналі всім, хто професійно цікавиться англійською мовою і літературою».
Різдво знаходить відгомін і в літературі фентезі – на додачу до того, що цей жанр і без того має справу з різноманітними казковими дивами й авторськими реальностями. У цьому контексті, переконана гостя студії, слід передусім згадати англійського письменника й вченого-філолога Джона Рональда Руела Толкіна, котрий зробив видатний внесок у розвиток літератури ХХ століття – європейської та світової. Йому належить збірка «Листи Різдвяного Діда» («Father Christmas Letters»), опублікована вже по смерті автора. Ці листи з 1920 по 1943 рік від імені Духа Різдва Толкін писав по черзі своїм чотирьом дітям. Послання прибували в дуже цікавий і щоразу інший спосіб: діти знаходили їх у комині, на столі у вітальні, під снігом на ґанку, іноді їх приносив поштар. На конверті неодмінно стояв штемпель Північного полюсу, було приклеєно відповідні поштові марки. У листах описувались історії, що нібито відбувалися з Різдвяним Дідом та істотами, котрі складали йому товариство, зокрема ельфом-секретарем Ілберетом і величезним допитливим, але неповоротким білим ведмедем. «Як на мене, ці листи більше розповідають нам про Толкіна як людину, ніж усі інші його книги – про Толкіна як письменника. Бо треба дуже любити своїх дітей і дбати про родинну єдність, аби понад 20 років підтримувати таку цікаву й незвичну гру», – вважає Тетяна Рязанцева.
 Ілюстрація до «Листів Різдвяного Батька» (автор – Дж.Р.Р. Толкін; джерело: theculturetrip.com) |
За її словами, до умовно різдвяних творів Толкіна можна віднести гумористичну повість «Фермер Джайлз із Гему», в якій оригінально обігрується відомий від часів Середньовіччя епізод з артуріани. Як твердять легенди, король Артур щороку збирав своїх лицарів на великий різдвяний обід у замку. «Толкін пише, що під час учти мали подавати запеченого драконячого хвоста, та, оскільки дракона було дедалі складніше вполювати, цю страву з часом замінили симулякром – цукровим тортом із марципаном. Автор тут жартує не лише з королівських лицарів, а й з англійської різдвяної традиції: колись цього дня годилося приносити до хати різдвяне поліно й розпалювати ним вогнище, проте поступово ця традиція трансформувалась і поліно поступилося місцем шоколадному торту», – пояснює Тетяна Рязанцева.
На перетині друкованого слова й малярства виник іще один пов’язаний із Різдвом жанр – святкова листівка, що вперше з’явилася 1843 року. Намалював її англійський художник Джон Колкот Горслі. Разом із листівкою у широкий вжиток увійшов і нині канонічний вітальний текст «Merry Christmas and Happy New Year!» («Веселого Різдва та щасливого Нового року!»). На цій листівці зображено представників кількох поколінь однієї родини (старші люди, молоде подружжя, няня з маленькою дитиною) за святковим столом. Усі вони веселі, усміхнені, тримають у руках келихи і вітають адресата. Праворуч і ліворуч цієї ідилічної картини розміщено сценки, котрі символічно нагадують про християнський обов’язок доброчинності стосовно вбогих.
 Знаменита різдвяна листівка Дж.К. Горслі (джерело: papier.com) |
Бракує лиш ялинки, тоді ще характерної не для англійської, а для німецької (згодом – загальноєвропейської) традиції відзначення Різдва.
 Різдво з ялинкою (джерело: pinterest.com) |
 Королева Вікторія та принц Альберт із дітьми під різдвяною ялинкою (джерело: riemurasia.com) |
 Німецька різдвяна листівка з ялинкою (джерело: worthpoint.com) |
Британці віддавна і досі прикрашають свої оселі (й, відповідно, оздоблюють вітальні листівки) іншими зеленими рослинами – омелою та гостролистом.
 Англійська різдвяна листівка із зображенням гілочок омели та гостролисту (джерело: pinterest.com) |
P.S. Текст підготовлено за сприяння «Українського радіо «Культура»» в особі ведучої програми «Читач» пані Марини Муляр.