 |
Автор статті зазначає: «Останніми роками суспільна увага фокусувалася на цифровому суверенітеті як аналогу інформаційного. Тим часом особистісний цифровий суверенітет практично не потрапляв у центр уваги. Глобалізація, інформатизація суспільств, розрив у володінні технологіями — це глобальні і багатолітні тренди, з якими зіштовхнулася абсолютна більшість країн в останні десятиліття. З цими всесвітніми трендами в наше повсякдення входить ще один феномен, який отримав назву «цифровий суверенітет». Залежно від провідної парадигми (ідеологічної, геополітичної, історичної тощо), в якій живе та чи інша країна, під цим терміном слід насамперед розуміти або здатність держави управляти інформаційними потоками, обмежувати їх і претендувати на ексклюзивне право визначати національний дискурс та інформаційне поле, або можливість коли не обмежувати, то контролювати і встановлювати червоні прапорці транснаціональним технологічним компаніям, через які транслюються й перерозподіляються інформаційні потоки, відбувається керування цифровою інфраструктурою».
Олександр Шульга пояснює, що Євросоюз стурбований не так з приводу «м'якої сили» та ідеологічної боротьби з боку інших країн, як необхідністю вдосконалити своє законодавство та виробити норми для технологічних компаній і транснаціональних корпорацій, що оперують у діджитал-сфері й дуже впливають на повсякденне життя європейських громадян: «Таким чином, європейці наголошують на виробленні правил і контролі за доброчесністю з боку засобів масової комунікації як можливих засобів або ж суб'єктів недоброчесних дій стосовно не тільки держави, а й простих громадян. (…) Є ще один акцент, який роблять, розглядаючи можливість цифрового суверенітету, — забезпечення прав громадян при використанні засобів масової комунікації, включно не тільки із захистом персональних даних, а й правом розпоряджатися своїми даними і обмежувати їх поширення без згоди автора».
Щодо ситуації, яка склалась на вітчизняних теренах, експерт говорить наступне: «Говорячи про цифровий суверенітет в українському суспільстві, ми не можемо оминути жодного з аспектів. Адже Україна як держава вимушена активно боротися за цифровий суверенітет в умовах інформаційної та гібридної воєн. У зв'язку з цим після 2014 року цифровий суверенітет України та його захист сприймалися насамперед у загальному контексті боротьби за суверенітет країни та її інформаційну безпеку. (…) Як і інші країни, Україна зіштовхується з величезним впливом технологічних корпорацій, які забезпечують роботу та доступ до всесвітньої цифрової інфраструктури. І, нарешті, як і решта суспільств, ми зіштовхуємося з необхідністю цифрового суверенітету громадян. Цей третій аспект цифрового суверенітету в українських реаліях стає дедалі актуальнішим зі зростанням інтернетизації нашого суспільства. Рік у рік кількість тих, хто ніколи не користувався Інтернетом і не має такої потреби, неухильно зменшується. За іронією долі, інформаційна й реальна війни зіграли свою роль: у пошуках інформації про події в країні в умовах діаметрально протилежних оцінок ключових процесів, які відбуваються в Україні, у пошуках різноманітних засобів комунікації з тими, хто залишився в неконтрольованих і анексованих районах Донбасу та Криму, українські громадяни стали ще активніше використовувати можливості Інтернету та соціальних мереж. Нині близько 80% респондентів віком за 18 років заявляють, що вони користуються Інтернетом (дані моніторингу Інституту соціології НАН України за 2019 рік)».
Насамкінець учений підсумовує: «Останніми роками (з низки цілком об'єктивних причин) суспільна увага фокусувалася на цифровому суверенітеті як аналогу інформаційного суверенітету, вимагаючи правил для технологічних компаній, у зв'язку із зафіксованими зловживаннями та використанням засобів масової комунікації для маніпуляції громадською думкою. Тим часом третій вимір — особистісний цифровий суверенітет — практично, не опинявся в центрі уваги. Однак діджиталізація породжує масу цілком нових для нас проблем, серед яких особливе місце посідають цифрові права громадян. Одним із таких базових прав є цифровий суверенітет. З їх порушенням ми зіштовхуємося, буквально, щодня, ставлячи галочки під користувацькими угодами, відкриваючи чергову програму чи додаток, надаючи доступ до своїх контактів, аудіо, відео та галереї світлин. Те, що багато прав людини, на думку респондентів, в Україні порушуються, не може слугувати виправданням ігнорування цифрових прав та цифрового суверенітету. Тим більше коли ми з кожним днем дедалі більше стаємо якщо й не "державою у смартфоні", то вже точно "суспільством у смартфоні"».
За інформацією тижневика «Дзеркало тижня»