Які наукові досягнення було відзначено Нобелівськими преміями в галузі фізики, в галузі хімії і в галузі фізіології та медицини 2019 року й чому незалежна Україна досі не має своїх нобеліатів? Якими важливими подіями у реформуванні національної наукової сфери запам’ятається рік, що минув? У якому стані нині перебуває українська наука та науково-популяризаційна діяльність і чому для держави життєво важливо підтримувати розвиток досліджень? На ці й низку інших запитань в ефірі програми «Культура діалогу» телеканалу «UA: Культура» та програми «Новий ранок» радіостанції «Радіо НВ» відповів учений-фізик, популяризатор науки і відомий український блоґер, старший науковий співробітник відділу фізичної електроніки Інституту фізики НАН України кандидат фізико-математичних наук Антон Сененко.
 Кандидат фізико-математичних наук Антон Сененко у студії «Радіо НВ» (скріншот із відеозапису інтерв’ю) |
«Нобелівська премія нерідко присуджується за дослідження (винаходи й розробки), що вже дають практичну користь, яку можна пояснити суспільству. Проте остання Нобелівська премія з фізики вразила мене особливо, бо це справжній тріумф фундаментальної науки, тобто такої науки, яку, грубо кажучи, «на хліб не намажеш». Нею відзначено досягнення, котрі в найближчі сотні років, скоріш за все, безпосередньо ніяк не впливатимуть на життя більшості людей, – пояснює Антон Сененко. –
Одну частину премії отримав канадсько-американський учений Джеймс Піблс – фактично, за сукупність видатних теоретичних праць, які заклали підвалини такої нової наукової галузі, як фізична космологія. Він, фактично, пояснив еволюцію Всесвіту від Великого вибуху, що відбувся понад 14 млрд років тому, й до наших днів, приділивши увагу також проблемам темної матерії та темної енергії.
Другу частину премії присудили двом швейцарським астрономам Мішелеві Майору та Дідьє Кело – за не менш вражаючі результати, а саме – за відкриття у 1995 році першої екзопланети, тобто планети поза Сонячною системою, що, до того ж, обертається навколо зорі, подібної до нашого Сонця. Це поклало початок новому напряму астрофізичних досліджень. Звичайно, в осяжній перспективі ми не зможемо долетіти навіть до найближчої з сотень уже відкритих екзопланет – для цього потрібні цілком нові види палива, котрі або суттєво пришвидшать міжзоряні перельоти, або дадуть змогу, просто як у фантастичних книгах і фільмах, знаходити чи «продірявлювати» так звані «кротовини» у часі-просторі. Наразі ж навіть політ на Марс залишається лише мрією: якщо техніка здатна витримувати радіаційне й інше навантаження у відкритому космосі (що підтверджує досвід роботи космічних апаратів «Voyager-1» і «Voyager-2», які вийшли у міжзоряний простір), то людина все ще є найслабшою ланкою у планах із колонізації інших планет. Водночас, сам факт існування екзопланет підживлює надію людства на те, що ми, можливо, не самотні у Всесвіті.
Нобелівську премію в галузі фізіології та медицини 2019 року, якщо коротко, було присуджено за, без сумніву, проривне досягнення – відкриття особливостей життєдіяльності клітин за наявності кисню. До речі, отриманий результат розширює перспективи терапії онкозахворювань, оскільки лауреати досліджувати, в тому числі, пухлинні клітини.
Нарешті,
Нобелівську премію в галузі хімії 2019 року отримали розробники літій-іонних батарей. Цей надзвичайно прогресивний винахід дозволив відмовитися від акумуляторів попереднього покоління, котрі мали низку недоліків, зокрема ефект пам’яті, тому заряджати й розряджати їх потрібно було вкрай обережно. Завдяки новітнім джерелам струму став можливим бурхливий розвиток електроніки, а також, відповідно, приладо- та машинобудування.
Зазвичай нобелівські премії присуджують не відразу після отримання наукового результату (один із нечисленних винятків – Нобелівська премія в галузі фізики 1986 року для німецького фізика Ґерда Бінніґа і швейцарського фізика Гайнріха Рорера – за створення у 1981 році сканувального тунельного мікроскопа, який дав змогу глибше вивчати фізичну та хімічну взаємодію на атомному й молекулярному рівні) – повинен минути якийсь час, перш ніж стане зрозуміло, наскільки суттєво те чи інше відкриття або розробка вплинули на хід історії, розвиток людської цивілізації. Всі досягнення, автори яких наприкінці минулого року отримали найпрестижнішу у світі наукову нагороду, припали на період від середини 1960-х до середини 1990-х років.
Українці часто пишаються нобелівськими лауреатами, який походять із наших теренів. Але що зробила наша держава для того, щоб у неї з’явилися власні нобеліати? Українській незалежності вже майже 30 років, і за весь цей час не було жодного періоду, коли наука користувалася б належною підтримкою державного та приватного секторів. Тобто у змаганні за нобелівські премії ми вже спізнились, але в Україні ще є фахівці світового рівня з тих галузей досліджень, за результати розвитку яких присуджено ці нагороди у 2019 році. Є першокласні космологи, біологи, матеріалознавці. Більшість із них успішно працюють у колаборації з іноземними колегами і добре відомі світовій науковій спільноті, не маючи вдома необхідних матеріальних ресурсів, обладнання, нормальних умов роботи. Щоб сподіватись у перспективі отримати нобелівську премію, слід вкладати великі кошти в дослідження вже зараз. Наука стала надзвичайно складною, і робити відкриття за допомогою підручних матеріалів на кшталт котушки та дротів, як на початку минулого століття, зараз неможливо. Потрібен спеціальний, нерідко високовартісний, інструментарій».
За словами Антона Сененка, вітчизняні вчені покладають великі сподівання на те, що у 2020 році нарешті повноцінно запрацює Національний фонд досліджень України, який на конкурсній основі фінансуватиме найбільш перспективні дослідницькі проєкти. При цьому має зберігатись і зростати також базове – бюджетне – фінансування української наукової сфери: «Сьогодні відтік мізків із України – колосальний, «лава запасних» у нашій науці стає дедалі коротшою, і з часом, навіть якщо створюватимуться всі необхідні умови, замінити тих, хто виїхав або змінив сферу діяльності, буде ніким. Уряд уже двічі піднімав рівень мінімальної заробітної платні, не додавши одночасно коштів на її виплату в повному обсязі і не врахувавши рівня інфляції. Тому, наприклад, чимало установ Національної академії наук України вже не перший рік змушені працювати 4 дні замість 5-ти і продовжать цю практику у 2020 році.
Попри те, що держава, фактично, поступово знищує науку, наша активна наукова громадськість докладає всіх зусиль для просування інтеграції України до європейського та світового наукового простору. На реформу науки, котра триває вже близько 5-ти років, з бюджету не витрачено ні копійки. Багато вчених брали і досі беруть участь у цьому процесі на громадських засадах – надають експертні висновки, вивчають корисний зарубіжний досвід, напрацьовують нормативно-правову базу тощо. Але, звичайно, так не може тривати постійно. Потрібен, скажімо так, стартер, який дав би поштовх розвитку в Україні інноваційного бізнесу – потенційного споживача наукомісткого продукту, винаходів, розробок, технологій. Приватні інвестиції не є альтернативою державному фінансуванню, проте вони могли б надати вітчизняній науці відчутну підтримку, надзвичайно важливу на цьому непростому етапі її історії. Крім того, мене дуже дивує, що на 6-му році війні у нас відсутня структура – аналог американської DARPA [Defense Advanced Research Projects Agency], – котра цілеспрямовано й системно підтримувала б інноваційні розробки оборонного та подвійного призначення.
Нещодавно перед нашою наукою постала ще одна проблема, пов’язана з ухваленням у Європейському Союзі так званого «плану S»: якщо раніше наукові статті можна було читати за підпискою, а їх публікування було для авторів безкоштовним, то найближчими роками європейські фахові рецензовані журнали перейдуть у режим відкритого доступу, натомість витрати редакціям покриватимуть автори. Українські вчені, зі своїми зарплатами на рівні $ 200-300, просто не матимуть на це грошей. Наразі єдиний вихід вбачається у поданні статей до американських видань, які залишать традиційну підписку.
На щастя, позитивну динаміку демонструє науково-популяризаційна діяльність, у якій, на мій погляд, відбувся «фазовий перехід» – від кількості до якості. Розвивається низка дуже цікавих проєктів на зразок «Днів науки», «Довколаботаніки» та «Ботаніка у кедах», а також нішеві Інтернет-видання – «Куншт», «Science Ukraine» та інші.
Отже, проблем дуже багато, та надія на їх вирішення є, поки в нашій країні ще працюють справжні науковці».
Більше дізнавайтеся за посиланнями:
https://youtu.be/eOZWNY4sbsc (телеканал «UA: Культура»)
https://youtu.be/u1malxeA_Zk (радіостанція «Радіо НВ»)