У 1989-1990 роках за кілька місяців посипалися комуністичні режими в усіх країнах Центрально-Східної Європи, які входили до орбіти впливу Радянського Союзу. Почалося з Польщі та Угорщини, де повалення режиму відбулося в мирний спосіб. Далі – Німецька Демократична Республіка. За нею – Чехословаччина. І далі – решта країн – аж до розпаду Югославії. Власне югославський, а також румунський випадок завершилися масовим насиллям. Революції 1989-го зазвичай вважають початком доленосного ривка, який здійснили ці держави, а також країни Балтії порівняно з рештою пострадянських. Сьогодні, дивлячись як батьківщини антикомуністичних революцій піддаються чарам популізму, історики говорять про незавершеність надбань 30-річної давнини. Тепер їх радше потрібно обороняти від наступу на демократію.
Історик стверджує, що «оксамитові революції» виконали найважливіше завдання – поховали комунізм: «У часи пізнього сталінізму політичні репресії в підконтрольних Радянському Союзу країнах проходили в умовах правового нігілізму. За радянською калькою 1930-х інспірувались показові процеси в Угорщині (справа Ласко Райка), Чехословаччині (справа Рудольфа Сланського), Болгарії (справа Трайчо Костова). Серед основних факторів, які викликали масштабні "партійні чистки" в Східній Європі наприкінці 1940-х –початку 1950-х років слід назвати: початок холодної війни між СРСР та США, параноїдальна підозрілість старіючого Сталіна та радянсько-югославський конфлікт 1948 року. У порівнянні з тотальним терором у Радянському Союзі в 1930- ті роки політичні репресії в країнах Центрально-Східної Європи у післявоєнний період мали вибірковий характер. (…) За розповсюдженою версією, поява словосполучення "оксамитова революція" належить чеській дисидентці Ріті Клімовій. Поширена також думка, що вперше цей термін застосували західні журналісти у заголовках репортажів для привернення уваги читачів до подій, які мали місце в Чехословаччині упродовж листопада-грудня 1989 року. Саме в цій центральноєвропейській країні відбувся стрімкий та радикальний злам політичного режиму без застосування збройного насильства. Комуністичні керманичі Чехословаччини під тиском громадської думки відмовилися від монополії на владу та погодилися провести вільні конкурентні вибори в країні, в ході яких перемогу здобули противники тоталітарного режиму, прихильники демократії та реформ. Зміна політичної системи та правлячої еліти сталася в напрочуд "елегантний" спосіб. Перипетії, що призвели до народження некомуністичної Чехословаччини, часто-густо називають "ніжною" або "найм’якішою революцією"».
Експерт розповів чому ці революції відбулися доволі швидко, при цьому прорадянські режими були змушені приставати на умови опозиції, чому Горбачов втрутився лише у ситуацію в Румунії і чому під час розпаду Союзу багатства були розподілені несправедливо.
За інформацією інтернет-порталу «Цензор. Нет»