View message

Щоб познайомитись із флорою різних куточків нашої планети, не обов’язково вирушати у навколосвітню подорож – достатньо відвідати експозиційні оранжереї оранжерейного комплексу Національного ботанічного саду (НБС) імені М.М. Гришка НАН України, що в Києві. Екскурсію осередком вічного літа для знімальної групи програми «Незвідана Україна» телеканалу «UA|TV» провела старший науковий співробітник відділу тропічних та субтропічних рослин НБС імені М.М. Гришка НАН України кандидат біологічних наук Жанна Ярославська.

Перші спроби створити в Саду власний оранжерейний комплекс із екзотичними рослинами здійснювалися ще до початку Другої світової війни, але поповнення колекції екзотів активізувалося тільки в 1970-х роках. «Під час експедицій на дослідницькому судні «Академік Вернадський» наші співробітники побували в той час у різних тропічних країнах – зокрема, в Австралії, Новій Зеландії, на Малайському архіпелазі, на острові Маврикій, – та привезли звідти багато цікавих рослин і насіння», – розповідає Жанна Ярославська. Сьогодні в оранжереях київського ботсаду на площі 4 тис. м² зростає близько 5 тис. видів рослин з усіх континентів, крім Антарктиди. «Температура в оранжереї не опускається нижче +15°С, висока вологість підтримується завдяки поливу рослин, ґрунту й доріжок: вода випаровується й у спекотні дні, коли температура всередині піднімається до +40°С, вологість може сягати 90% і вище», – говорить учена.

У таких умовах у Саду зростають, наприклад, 40 видів пальм. Крім плодоносних фінікових і кокосових, тут зустрічаються й більш незвичні представники цієї родини – скажімо, така уродженка Південно-Східної Азії, як пальма каріота (оскільки її листя схоже на риб’ячі плавці, рослину називають також пальмою «риб’ячий хвіст»): вона цвіте один раз у житті, але цвітіння триває цілих 9 років. Протягом усього цього часу місцеві мешканці надрізають її квітоносні пагони, щоб зібрати з них пальмовий сік (на зразок того, як збирають сік берези), з якого потім виробляють найсмачніше з пальмових вин. А от їстівних плодів каріота не дає.

Сусідкою пальми каріоти є роустонія, або ж королівська пальма, котра походить із Карибських островів (її, до речі, зображено на державному гербі Куби) і в оранжереї НБС імені М.М. Гришка НАН України вже досягла висоти 36 м (у природі вона виростає до 45 м заввишки). «Ця пальма – одна з найефектніших рослин нашої оранжереї, – зазначає Жанна Ярославська. – Цікаво, що для того, аби закріпитись у ґрунті й утриматись у вертикальному положенні, вона випускає додаткове коріння, вибудовуючи собі своєрідний «фундамент»».

Різноманіттям життєвих форм вражає і колекція фікусів Саду: поряд із фікусом плющеподібним (мініатюрною ліаною) зростає справжній велетень – фікус ліроподібний, висота якого у природних умовах наближається до 80 м. Одна з найдивовижніших життєвих форм у родині фікусів – баньян, про який іще говорять, що він «уміє ходити». Річ у тім, пояснює вчена, що представники цього виду випускають повітряні корені, котрі, закріплюючись у ґрунті, забезпечують рослину вологою та поживними речовинами. З часом ці корені потовщуються, перетворюючись на стовбури – опори для єдиної густої крони свого дерева. У такий спосіб одна рослина може розростатися на величезну територію: найбільший у світі баньян, який росте в Індії, займає площу 500 м², і серед його коріння можна блукати, як у лісі.

Чи не найвідомішу нині експозиційну оранжерею НБС імені М.М. Гришка НАН України свого часу було відведено під азалії та камелії, цвітіння яких щороку приваблює тисячі відвідувачів. Перші 20 сортів азалії до Саду привезли 1946 року з Німеччини, пізніше академічні селекціонери отримали 30 власних сортів, квіти яких мають ледь вловний аромат. «У нас збереглися практично всі німецькі сорти, – зауважує Жанна Ярославська. – Кущ сорту 'Професор Вальтер' загинув лише три роки тому – у віці близько ста років, але по ньому залишилися нащадки». Квіти азалії мають біле, рожеве, пурпурове, червоне, коралове, фіолетове або строкате забарвлення та зберігають декоративність упродовж двох тижнів. На одній рослині віком 20-30 років може одночасно розкриватися понад пів тисячі квітів.

Одночасно з азалією (з січня до середини березня) квітує її азійська співвітчизниця – камелія японська. Ще у ХІХ столітті європейці високо цінували її квіти, як прикраси для зачіски та вбрання. На батьківщині ж камелія є радше ритуальною рослиною, яку висаджують поряд із храмами й на кладовищах. До київського академічного ботсаду камелія потрапила у 1970-х роках – близько 40 її сортів було завезено з Батумського ботанічного саду, що в Грузії. І азалії, і камелії полюбляють прохолоду, високу вологість і кислуватий ґрунт.

Оранжереї НБС імені М.М. Гришка НАН України стали прихистком для майже 600 видів, сортів і гібридів орхідей (для порівняння: всього у світі їх налічується понад 25 тис. видів) – рослин-космополітів, які не зустрічаються хіба що в пустелях і на полярних теренах (у нашій країні вони теж зростають, але вважаються дуже рідкісними, тому занесені до Червоної книги України). Секрет повсюдності орхідей – в їхньому надзвичайному вмінні пристосовуватися до умов середовища, у різні способи приваблюючи до себе тварин-запилювачів. Для цього одні орхідеї поширюють приємні аромати (навіть імітуючи наявність нектару), інші – сморід, треті – розгортають пелюстки так, щоб зовні уподібнитися до комах. Цікаво, що австралійські орхідеї зростають і цвітуть під землею та запилюються підземними комахами. Та серед запилювачів цієї родини рослин – ще й колібрі, кажани, змії і жаби. Дуже поширені кімнатні орхідеї – фаленопсиси, – які цвітуть майже цілорічно, у природі запилюються метеликами. Цей вид навчився успішно виживати в умовах занизької вологості: запаси вологи і поживних речовин він зберігає у спеціальних резервуарах – туберидіях (або ж псевдобульбі).

У звичному середовищі існування – тропічних лісах – орхідеї живуть на деревах як епіфіти. Проте, на відміну від паразитів, вони не шкодять іншим рослинам, а лише використовують їх як опору. Першими чужоземними видами, що з’явилися на українських теренах, стали у 1990-х роках орхідеї цимбідіуми. В Азії їх дарують, аби висловити людині щонайглибшу повагу.

Не меншою популярністю серед відвідувачів користується експозиційний майданчик оранжереї Саду, на якому зростають рослини аридних (посушливих) регіонів. Там представлено загалом 50 видів кактусів і 70 сукулентів з Центральної та Південної Америк. «На батьківщині ці рослини живуть у доволі екстремальних умовах і мусять заощаджувати вологу. Саме тому, наприклад, на кактусах немає листя. Опушення ж допомагає їм захищатися від денної спеки й утримувати температуру вночі, коли холодно», – пояснює Жанна Ярославська. Більшість кактусів цвіте в темну пору доби, коли прокидаються їхні запилювачі.

З-поміж сукулентів особливо вирізняється агава – завдяки своїм величезним листкам і високому квітоносові. За словами вченої, ця рослина є символом Мексики, а використовувати її для своїх потреб почали ще індіанці. Вони відривали від листка агави його гострий кінчик – шип, за яким, якщо його акуратно відокремити, тягнеться центральна жилка. Шипом і жилкою, як голкою і ниткою, що проколювали навіть шкіру, зашивали мокасини. Як і пальма каріота, агава цвіте лише один раз у житті, випускаючи квітонос завдовжки до 20 м, а за півроку відцвітає та гине.

Ілюстрації – скріншоти відеозапису телепередачі