Автор статті зазначає: «100 років тому жінки радянської України вперше урочисто відзначали "Міжнародний день робітниць", який, на відміну від Росії, був проголошений вихідним. Однак надалі 8 березня ще довгі роки залишалося хоч і пам’ятним, але робочим днем. Міжнародний день жінок-робітниць як своєрідний жіночий "клон" "пролетарського" 1 травня представниці соціалістичних партій започаткували на міжнародній конференції у Копенгагені у 1910-му. Пропозицію таку внесла Клара Цеткін, у майбутньому – активна діячка комуністичного руху, багаторічний член Виконкому утвореного у березні 1919-го ІІІ (Комуністичного) Інтернаціоналу. Втім, головним у її діяльності була боротьба за права жінок, найактивніше якій згодом і сприяли комуністи.
У 1914-му, тобто ще до початку світової війни, Міжнародний день робітниць синхронно відзначили у низці країн. Причому в Росії за чинним тоді юліанським календарем ("старий стиль") то відбулося 23 лютого, а у Європі у той же день було 8 березня – за григоріанським календарем ("новим стилем"), який з 1918-го став чинним і в Україні та Росії. Цікаво, що у "календарному" питанні в царській Росії принципи відзначення "пролетарських" свят "розійшлися": день "1 травня", яке саме по собі було одним із назв дня міжнародної солідарності трудящих, в Росії відзначалося 1 травня, але за юліанським календарем, тобто у європейських країнах то було вже 14 травня. (…) В царській Росії саме 8 березня (23 лютого) страйком жінок-робітниць розпочалися масові демонстрації, безперервне продовження яких завершилося поваленням самодержавства. Тому не дивно, що більшовики у березні 1917 року безпосередньо пов'язували між собою обидва міжнародні пролетарські дні - "загальний" і "жіночий" та вказували на спільний для них знаменник – ІІІ Інтернаціонал. (…) Жіночий рух вбачався ще одним джерелом для зміцнення більшовицької влади. Тим більше, що про важливість долучення жінок до суспільних процесів більшовики ніколи не забували. Як зазначалося в одному з агітаційних плакатів 1918-го, "жінка корисна як співробітник і небезпечна як ворог". (…) Поширення серед жіноцтва більшовицьких ідей та залучення його до громадського життя відкривало, як тоді здавалося, широкі кадрові перспективи для більшовицької влади. Та й навіть без такого залучення позитивний вплив жіноцтва міг бути позитивним. Зокрема, більшовицька пропаганда зверталася до жінок із закликами допомоги належним вплинути на чоловіків».
 |
Геннадій Єфіменко описує події 1920 року: скликання у Харкові на початку лютого загальноміської конференції робітниць, започаткування у харківському "Коммунисте" "Странички работницы", ведення активної агітації щодо відзначення Дня робітниць у Києві, скликання Київської загальноміської конференції робітниць.
Автор статті підсумовує: «Свято пройшло згідно з узгодженими планами, але порівняно із відзначенням роковин зо дня смерті Тараса Шевченка, які відбулися у Києві та Харкові 11 березня, жінкам-пролетаркам було приділено менше уваги. Та і в пресі одразу після 8 березня йшлося насамперед про боротьбу за Кобзаря, тоді як звіти про відзначення міжнародного дня робітниць були доволі сухими та стислими. Вихідний на 8 березня тоді не прижився. Можливо, тому, що таким він був лише для жінок, але вірогіднішою виглядає інша причина – потреба уніфікації за російським зразком. Адже в радянській Росії у тому ж таки 1920-му 8 березня не було вихідним, а мітинги і демонстрації якщо і відбувалися, то не зранку, а після роботи. Як це було, приміром, у Петрограді. У міжвоєнний період в Україні "Міжнародний день робітниць" так і залишився робочим. Щоправда, цього дня жінкам на дві години скорочували робочий час – переважно, щоб вони встигли взяти участь у мітингах та почути там про переваги радянського ладу. Здебільшого основною сферою застосування жіночої праці стали дитячі та освітні заклади. Втім, і про материнство із завданням виховати борця за комунізм теж не забували. Вихідним днем в СРСР 8 березня було оголошене вже 8 травня 1965-го. Тобто тоді йому формально повернули статус неробочого дня, але тепер вже для усіх, а не лише жінок. А фактично окремим вихідним 8 березня стало вже в 1966. Але то вже інша історія – історія становлення свята жіночності і краси».
За інформацією тижневика «Деловая столица»