 |
Експерт зазначає: «Люди похилого віку розглядаються переважно як об'єкт соціального захисту, але не як повноправні учасники економіки. Дарма, бо демографічне старіння — не лише виклик, а й можливість. Глобальна тенденція демографічного старіння охопила вже всі регіони і практично всі країни світу. Крім збільшення частки літніх людей віком 65 років і старше та зменшення частки дітей і молоді віком до 25 років, дедалі більше країн стикаються зі зменшенням чисельності та частки населення активного працездатного віку (25–64 роки), а також зі зниженням коефіцієнта потенційної підтримки, що відображає кількість людей працездатного віку на одну особу похилого віку. За прогнозом ООН, Україна входить до п'ятірки країн світу з найвищими темпами скорочення населення, — на 20% до 2050 року, причому зменшення кількості населення віком 25–64 роки може сягнути 30%; коефіцієнт потенційної підтримки знизиться з 3,5 у 2019-му до 2 у 2050-му. (…) У нашій країні ситуація найбільш драматична, оскільки кількість населення працездатного віку зменшується не лише через низьку народжуваність і міграційні втрати, а й через відсутність стійкого прогресу у зниженні рівня передчасної смертності та зростанні очікуваної тривалості життя на початку працездатного періоду. Вплив швидкого скорочення населення працездатного віку посилюється іншими соціально-демографічними змінами глобального характеру, які зміщують життєві цикли у бік пізнішого вступу в доросле життя, зокрема це подовження періоду навчання, "бум" вищої освіти, збільшення середнього віку взяття шлюбу та народження першої дитини, мода на "волонтерство" замість зайнятості тощо».
Лідія Ткаченко візуалізує розподіл населення України за статусом на ринку праці: «Наймолодша група працездатного віку, яка формує основу "піраміди", — молоді люди віком 15–24 роки, із когорт народжених у другій половині 1990-х — на початку 2000-х, тобто в роки найнижчої народжуваності, коли сумарний коефіцієнт народжуваності сягав екстремальних значень 1–1,2 дитини на одну жінку. Порівняно з 10-річними інтервалами 25–34 або 30–39 років чисельність вікової групи 15–24 роки менша майже на 40%. Порівняно з групами 40–49 і 50–59 років чисельність групи 15–24 років менша майже на 30% і навіть порівняно з найстаршою групою 60–70 років — на понад 20%. Крім того, що молодь віком 15–24 роки має дуже малу загальну чисельність, це єдина вікова група, яка в останні п'ять років демонструвала стале зменшення рівня своєї участі у робочій силі: з 38,4% у 2014 році до 33,7% у 2018-му (див. табл.). Причому рівень участі зменшувався за рахунок зниження як рівня безробіття (з 23,1 до 17,9%), так і рівня зайнятості (з 29,5 до 27,6%)».
 |
Автор статті підсумовує: «Заходи пенсійної реформи, такі як поступове підвищення пенсійного віку для жінок, обмеження пільг із дострокового виходу на пенсію та посилення вимог до тривалості страхового стажу, дали можливість призупинити зростання кількості пенсіонерів за віком і загальної кількості пенсіонерів, підтримуючи хиткий баланс між кількістю пенсіонерів і кількістю платників внесків. Відчутно зросли показники рівня участі у робочій силі та зайнятості серед осіб віком 50–59 років, особливо серед жінок (рівень участі у робочій силі збільшився з 57,1% у 2014 році до 66,9% у 2018-му, рівень зайнятості — з 54,6 до 62,4% відповідно). Причому частка залучених до неформальної зайнятості серед осіб віком 50–59 років навіть нижча, ніж загалом по населенню (відповідно 20 і 22%), тобто зростання рівня зайнятості відбувається за рахунок розширення можливостей працювати в офіційному секторі. Водночас серед населення віком 60–70 років рівень участі у робочій силі та рівень зайнятості навіть скоротилися; понад 30% зайнятих цього віку залучені до неформальної зайнятості. У жінок віком 50–59 років рівень безробіття за останні п'ять років зріс с 4,4 до 6,8%. Ця динаміка свідчить про недостатній супровід пенсійної реформи активними заходами політики на ринку праці. В умовах швидких демографічних змін і старіння населення залучення старших поколінь до участі у ринку праці стає необхідною передумовою для забезпечення майбутнього економічного зростання та соціального розвитку. Однак національне законодавство про працю і зайнятість не приділяє належної уваги можливостям і захисту зайнятості літніх людей, не дає відчутних додаткових стимулів і гарантій зі створення сприятливих умов зайнятості для працівників старшого віку. Зокрема, статті 11–16 Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні", які передбачають додаткові гарантії зайнятості для людей похилого віку, досі мають декларативний характер і не імплементовані ні в чинне трудове законодавство, ні в практику колективно-договірних відносин».
За інформацією тижневика «Дзеркало тижня»