View message

Наталія Атамась зауважує: «Світова мережа переповнена карикатурами, мемами та дописами, які називають пандемію COVID-19 «чорним лебедем». Це абсолютно неправильно. Згідно з визначенням Насіма Талеба, автора концепції «чорних лебедів» – рідкісних та непрогнозованих подій з глобальними наслідками, «чорний лебідь» має бути абсолютно непередбачуваним, зокрема для експертних кіл. Але щодо можливості пандемії вірусного захворювання експертні кола були одностайні: «Ми не знаємо, де і коли «рване», але ми точно знаємо, що це буде РНК-вірус, що це буде хвороба, яка передається повітряно-крапельних шляхом, і що це буде епідемія, яка охопить весь світ». Чому експертні кола були такі впевнені і чому їх ніхто не слухав? Відповідь на перше запитання доволі проста. У 20 столітті людство стикнулося із сотнями нових захворювань. З 1940 по 2008 роки зафіксовано виникнення 335 інфекційних хвороб, і з 1980-х років спостерігається різкий тренд на зростання їхньої кількості. 60% – це зоонози, хвороби, що передаються від тварин до людей, і більшість з них – близько 70%, – приходять до людей з дикої природи. Якщо у розвинених країнах основна частка нових інфекцій – це штами бактерій, що стали стійкими до антибіотиків, то у південних країнах, що розвиваються, велику загрозу становлять РНК-віруси, які через високі показники заміни нуклеотидних послідовностей у геномі та слабку здатність протистояти мутаціям – дуже змінні, а отже – адаптивні. А це означає, що вони потенційно здатні змінювати хазяїв та переносників».

Авторка статті наводить приклади подібних РНК-вірусів, описує їх походження та розповсюдження. Ідеться про вірус Хендера, його родича з хеніпавірусів Ніпаха, віруси Ебола та Марбург – це віруси, шлях передачі яких до людей ускладнено, епідемії хоч і поширюються, але вони й далі досить локальні.

Щодо нових кажанячих коронавірусів вчена зазначає: «Вірус «атипової пневмонії» (SARS), що з’явився у 2002 році, та зовсім «свіженький» вірус близькосхідного респіраторного синдрому (MERS) – передаються повітряно-крапельним шляхом. SARS з’явився у кінці 2002 року і був одним із найяскравіших прикладів виникнення інфекційного захворювання (до цього часу, звісно). Епідемія викликала близько 8000 підтверджених випадків зараження та близько 800 випадків смерті. Інфекція, як і COVID-19, виникла на «живому ринку» китайської провінції Гуаньдунь, і китайська цівета з цього ринку спрацювала як проміжний хазяїн або хазяїн-підсилювач, а початковим хазяїном був кажан з роду підковиків. Це були провісники нашого «героя» сьогодення – коронавірусу SARS-CoV-2, дзвіночки щодо можливості глобальної пандемії. Вимальовується певна картинка, чи не так? Кажани, резервуари всіх цих страшних хвороб, тисячоліттями сиділи з вірусами в організмі десь у непролазних лісах Південно-Східної Азії, Конго, Уганди, в австралійському буші. А потім до них прийшли люди. Вони наробили шахт, у яких оселилися кажани. Вони розвели коней та свиней у місцях мешкання кажанів, і ці тварини послугували новими господарями для вірусів, а також тваринами-підсилювачами, що зробило можливим зараження людей. Вони вирубали ліси під плантації фінікових пальм та свиноферми, і кажани масово адаптувалися до життя у нових умовах, разом зі своїми пасажирами «на борту». Ще один важливий процес, який, безумовно, сприяє виникненню та поширенню небезпечних захворювань – глобальна урбанізація, особливо у країнах «третього світу». У столиці Конго Кіншасі останніми десятиліттями рівень захворювання на раніше ендемічну сонну хворобу зріс у десятки разів через потужну міграцію сільського населення до міста. У Кабул (Афганістан) разом з новими мешканцями з сільськогосподарських районів у 1987 повернувся шкірний лейшманіоз, до якого аборигенне населення мало імунітет».

Наостанок автор статті зауважує: «Дика природа так само глобалізується та гомогенізується. Тропічні види сунуть у північні широти. Лісові тварини адаптуються до життя у сільськогосподарських ландшафтах та містах. Перебудовуються трансконтинентальні міграційні потоки птахів. Зникають або критично фрагментуються певні природні ландшафти, вимирають цілі кластери живих організмів. На їхнє місце приходять нові, адаптивні, ті, що блискавично еволюціонують, здатні пристосовуватися до людини та шалених змін навколо, які вона спричиняє. І їхні віруси так само блискавично еволюціонують. Ми не встигаємо за ними – наші системи охорони здоров’я, наша політична свідомість, наша цивілізація. РНК-віруси – адаптивні, здатні до дуже швидких перебудов геному, такі, що не бояться природного довкілля, високовірулентні та мінливі – тільки чекали свого часу. Здається, вони дочекалися».

За інформацією освітнього проекту «КУНШТ»