Про те, чи зможе людство перемогти у війні проти вірусів, звідки походить Covid-19 та які має особливості, які інші небезпечні інфекційні зоонозні захворювання чатують на українців у інтерв’ю журналістам інформаційного агентства “Укрінформ” розповіла науковий співробітник Інституту зоології імені І.І. Шмальгаузена НАН України кандидат біологічних наук Наталія Атамась.
Вчена переконана, що нинішня пандемія – не найтяжчий можливий варіант. “Від COVID-19 вмирає приблизно 1-3% тих, хто захворів. Від деяких інших «людських» коронавірусів вмирає більше. Але пандемія викрила дуже багато вад у нашій організації науки та її фінансування, у процесі створення та клінічних випробувань вакцини, нових методів лікування. От вам приклад: коли у 2003 році зупинили епідемію SARS, викликану близьким родичем нинішнього коронавірусу, то за деякий час припинили спроби створити вакцину від нього. Вирішили, що задорого це та невигідно, адже небезпека пройшла. Якби ми зараз мали цю вакцину, можливо вона спрацювала б і проти COVID-19, або спростила б створення специфічної вакцини, яка потрібна просто зараз.
“Ми не втримали епідемію, так би мовити, «за хвоста» - і наразі не встигаємо за перебігом подій.
Сподіваюся, будуть зроблені певні висновки, адже попередити пожежу набагато легше і дешевше, ніж потім її гасити. Вже зараз вчені випробовують нові варіанти співпраці та організації робіт, аби якнайшвидше розібратися з COVID-19 – винайти вакцину або ефективне лікування”, - зазначає Наталія Атамась.
Щодо того, якими є шанси людства у безперервній боротьбі проти світу вірусів, вчена зауважує: “Віруси дуже різні і часто дуже мінливі. Деякі ми вивчили дуже добре і розібралися, що необхідно для того, аби їх зупинити. Але візьмемо грип. Скільки його не вивчай, але щороку штам, від якого роблять сезонне щеплення, трохи різний, бо грип постійно мутує, змінюється. Ми знаємо, яким чином це відбувається, ми багато знаємо про грип, але ми не можемо запобігти виникненню нових, у тому числі, вкрай небезпечних його різновидів, таких, як «пташиний», «гонконгський» грип і тому подібне. Його, як віспу, не винищиш і не посадиш у клітку. Окрім того, нові віруси, джерелами яких є дика природа, еволюціонують і пристосовуються до нових хазяїв та шляхів передачі, і ми маємо справу з наслідками. У еволюціоністів є гіпотеза Червоної Королеви. У Льюїса Керола, в «Алісі у Задзеркаллі», Червона Королева каже: «Необхідно бігти щодуху, щоб залишатися на одному і тому ж місці». Ця фраза точно описує еволюційну «гонку озброєнь» між будь-яким паразитом та його хазяїном. У нашому випадку вона відображає стосунки людства та вірусів. Ми вводимо у певні прийнятні рамки один вірус, як ВІЛ, наприклад, але виникають нові захворювання, ми маємо боротися вже з ними. Аби бути постійно готовими до нових викликів, наука та системи охорони здоров’я людства мають нестись вперед не просто «щодуху», а «удвічі швидше».
Наталія Атамась також розповідає, що COVID-19 має природне походження. Наразі є дві гіпотези, де саме він мутував. Згідно першої, він перейшов від кажанів до панголінів і мутував у них. Згідно іншої, він, перейшовши від кажанів, а, можливо, іншої тварини, до людей, певний час існував у людській популяції, а потім мутував і став небезпечним. Особливості, які зробили його таким – зміна певних амінокислот у структурі білків вірусу, які допомагають йому зв’язуватись з відповідними рецепторами у клітинах легень, а потім проникати у середину та заражувати їх.
Чи варто найближчим часом сподіватися на зниження “заразності” COVID-19? Відповідаючи на це запитання, вчена наголошує, що віруси ведуть себе по-різному. Є моделі, які демонструють зростання вірулентності («заразності») вірусів на початковій стадії взаємодії з новим господарем, а у подальшому еволюція починає працювати у бік зменшення небезпеки зараження та передачі. Деякі збудники також з часом еволюціонують у бік зменшення летальності для своїх хазяїв, інші, наприклад, та ж віспа – ні. Треті еволюціонують у бік зростання вірулентності. Загалом, це залежить від великої кількості факторів, у тому числі, від характеристик популяції «хазяїв».
В інтерв’ю Наталія Атамась зазначає, що українцям слід остерігатися й інших небезпечних інфекційних зоонозних (ті, що передаються людині від тварин, птахів та комах) захворювань: У нас в Україні доволі багато небезпечних інфекційних захворювань, які мають «вогнища» у дикій природі. Це означає, що вони чітко локалізовані у просторі. Має сенс регулярно моніторити їх поширення, через моніторинг їх хазяїв та носіїв – кліщів, бліх, гризунів. До таких захворювань відноситься туляремія, лептоспіроз, кліщовий енцефаліт, кліщовий бореліоз. У Криму до цього додаються марсельська лихоманка, лихоманка Ку та геморагічна лихоманка Крим – Конго”. Найбільшу ж небезпеку серед інфекційних зоонозних захворювань для України, за словами вченої, все ж таки поки несе сказ.
Більше дізнавайтеся з
ПОВНОЇ ВЕРСІЇ ІНТЕРВ’Ю.