View message

Учена розповіла як у режимі самоізоляції працює антрополог, чи є у дослідників «улюблені епохи», з чого починається робота антрополога та чому ця професія складна: «Я б навіть сказала, що в останні кілька років я працюю вдома: в інституті багато людей, студентів, спілкування, а для дослідження потрібна повна концентрація. Тому у мене вдома ціла кімната перетворена в лабораторію. Раніше був балкон – майстерня і лабораторія за сумісництвом. Зрозуміло, що це не дуже здорово – мікроби, пил. Доводиться частіше прибирати, але поки ніхто не постраждав. (…) Улюблених періодів немає. Люблю ті, якими займаюся. А взагалі в кожному періоді є щось особливе і я намагаюся це віднайти. Одне можу сказати, що не дуже люблю два періоди – палеоліт і раннє середньовіччя – десь з IV по IX століття. Але чистою археологією я ніколи не захоплювалася – мені не подобаються ізольовані галузі знання. Стики і кордони набагато цікавіші! (…) В ідеалі робота антрополога починається зі знайомства з пам'ятником, структурою поховання, а якщо не вдається взяти участь в експедиції, то з фотографіями з місця розкопок. Потім вже – чистка, сортування матеріалу. Дослідження кістяків не закінчується ніколи, хоча формально вона завершена якщо зроблена його публікація дослідження. Але весь час з'являються нові методи, беруться зразки на різні додаткові дослідження. Коли ми перезаховуємо матеріал, в більшості випадків виявляється, що щось недобачено, втрачено, забуто. Іноді вже повністю оброблений матеріал "спливає" в новому ракурсі, в новій темі і доводитися повертатися до нього. (…) Бути антропологом важко хоча б тому, що потрібно мати ґрунтовні знання в багатьох областях – в історії, етнографії, популяційній біології, екології, в медицині. Процес навчання ні на секунду не припиняється. Потрібно обробляти величезну кількість літератури, яка зростає в геометричній прогресії, потрібно глибоко занурюватися в дослідження матеріалу, і тут важливо вміння бачити дрібниці і їх відразу аналізувати. Не можна відкладати аналіз на потім. Потім губляться зв'язки різних ознак і часто можна багато нафантазувати. Потрібно вміти інтерпретувати ознаки – для цього необхідний багатий досвід у багатьох сферах знання».

Олександра Козак також розповіла про пандемії у стародавньому світі та карантин для черняхівців: «Масові «чумні» поховання римського часу на нашій території мені не відомі, хоча вони є у Франції, в Італії, але не у нас. Можливо, завдяки обряду кремації, можливо ми просто ще не знайшли таке поховання і все ще попереду. З іншого боку, можливо, що внаслідок дуже низької щільності населення на варварських територіях, чумі тут просто не було де розгулятися. Потрапивши на невелике поселення, вона знищувала частину жителів, але не так інтенсивно, як в Європі, і жителі встигали ховати загиблих у звичайних могилах, де ми не зможемо виявити її слідів. Можливо, коли-небудь, коли буде можливо провести масове дослідження давньої чумної ДНК, ми дізнаємося більше. Залишається чекати відкриттів у майбутньому. (…) Мені, на жаль, досить мало доводилося працювати з залишками населення черняхівської культури. Але навіть вже при такому короткому знайомстві, можу сказати, що хворіли вони частіше "землеробськими" хворобами. Це, перш за все, захворювання суглобів, дуже погані зуби у дорослих. Як завжди хворіли діти – дитячі інфекції, авітамінози. Поширений був і туберкульоз. Але я все частіше приходжу до висновку, що поширений він був у минулому всюди, тільки з різною інтенсивністю. Думаю, що частота хвороб більше залежала від якихось явищ природи або змін в житті людей. Народ, який сотнями років жив на одній території, поступово пристосовувався до навколишнього біотопу, і починав масово хворіти тільки при попаданні чужинців в усталене середовище, або ж при попаданні на чужі території, наприклад, при міграціях. Тому "сидіння на карантині" або ізоляція була у них природним захисним механізмом».

За інформацією Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна