View message

“Люди звикли сприймати науку, як щось не надто просте та зрозуміле. Самі науковці часто нарікають на штампи та стереотипи навколо своєї роботи. Мовляв, в уявленні наука виглядає, як справа «ботанів», яка стосується незначної кількості людей.

Журналісти цього інтернет-видання попросили трьох українських науковців, двоє з яких – представники Національної академії наук України, простими словами розповісти про свою роботу й те, як вона стосується кожного з нас.

Так, науковий співробітник Інституту зоології імені І.І. Шмальгаузена НАН України кандидат біологічних наук Наталія Атамась, говорячи про себе та свою діяльність, зазначає: “Я науковець-зоолог, кострубатою бюрократичною мовою це називається «науковий співробітник науково-дослідного інституту». Є різні зоологи – одні їздять на експедиції та багато працюють «у полі», інші – більше досліджують у лабораторії. Я – «польовик», і вивчаю птахів, переважно тих, що пов’язані з водою, але не тільки.

Річ у тім, що жива природа – з одного боку – дуже складно побудована, а з іншого – людина весь час втручається в неї й переробляє під себе та свої потреби: осушує болота, вирубує ліси, перетворює річки на водосховища або канали. Моє завдання – дослідити, як така діяльність змінює населення птахів та їхні звички, і які від цих змін можуть бути наслідки.

Природа – це щось типу складного конструктора Lego, тільки живого. Якщо висмикнеш одну деталь або декілька – може нічого не відбутися, а може завалитися пів споруди. Моя робота – розібратися, як ці деталі всередині складено докупи, як вони одне до одного чіпляються, чому саме так. І що буде, якщо якихось деталей не вистачатиме, або додадуться зайві? І чи не буде після цього якоїсь біди природі, а також і людині (…). Я завжди хотіла знати, як усе влаштовано. Немає нічого цікавішого за те, як побудовано наш світ”.

Старший науковий співробітник Інституту молекулярної біології та генетики НАН України кандидат біологічних наук Оксана Півень, своєю чергою, розповідає: «Якщо говорити простими словами – я вивчаю серце. Це можна робити на різних рівнях, я це роблю на рівні генів. Навіть п’ятикласникам відомо, що тіло складається з клітин. А в кожній клітині є ядро, в якому зберігається найбільш цінна інформація, інструкція до життя – ДНК. Вона визначає наш зовнішній вигляд, наше функціонування, тривалість життя. Ген є ділянкою молекули ДНК, у нас є дуже багато різних генів, учені нараховують від 20 000 до 23 000 – це лише ті, які ми наразі ідентифікували та вивчаємо. Але є й ті, які ми, можливо, ще не знаємо. За такої кількості все вивчати неможливо, тому я зосередилася на трьох генах, які важливі для серця.

Треба розуміти, що ДНК – а разом із нею й гени, які містяться на ДНК – з клітини не виходять і ніякої роботи в клітині не роблять. Це інертне сховище, яке свято оберігається, дуже точно копіюється, перевіряється, щоб усе було правильно. Усю роботу в клітині, відповідно – у нашому з вами організмі, роблять білки, інформація про які записана в цих генах. Серед таких і наші будівельні компоненти, з них складається наша клітина.

Гени, які я вивчаю, кодують білки, що забезпечують сильну міжклітинну взаємодію. Вони, немов якір, прищеплюють клітини одну до одної. Їхня робота важлива для того, щоби серце функціонувало, могло витримувати навантаження тиску та об’єму. Уявіть серце – один із перших органів, який починає працювати в людини. Воно одне, дубліката немає, як і з нирками чи лівою-правою півкулею головного мозку, з лівим-правим оком, легенями. (…)

Дослідження, які я зараз проводжу, для простої людини, можливо, будуть актуальними років через 10–20, і можуть стати підґрунтям покращеної діагностики кожної людини. Це також може стати основою для розвитку сучасних методів терапії, які би базувалися на гені інженерії, на редагуванні геному, які могли б розроблятися персонально під кожного пацієнта. Це якщо говорити про перспективу 10–20 років”.

Джерело: інтернет-видання «The Village Україна»

(публікація від 26.05.2020 р.)