 Під час проголошення Акту Злуки українських земель на Софійській площі в Києві. 22 січня 1919 року. Фото зроблено з дзвіниці Софійського собору, на горизонті видно ще не зруйнований більшовиками Михайлівський Золотоверхий собор |
Історик пояснив хто і як ухвалив рішення про створення Галицької СРР: «Якщо брати формально, були певні рішення Галицького комітету КП(б)У, який створили ще у квітні 1920 року. Але такі плани виношували ще з 1919 року. Саме у травні-червні 1919 року вийшли перші чотири номери газети «Галицький комуніст». Тоді здавалося, що близька перемога світової революції. Тоді ж було спеціальне рішення ЦК КП(б)У, яке вказувало на подальші плани щодо Галичини. В ньому говорилося: визнати формальну самостійність партійної організації Галичини, радянський уряд Галичини. З іншого боку, подібно до ситуації з відносинами між радянською Росією та Україною говорилося так: «Партійну організацію Галичини вважати обласною організацією КПУ, підпорядкувати галичанську армію командуванню УСРР». (...) Тоді ще планувався похід, зокрема, через Галичину, на допомогу радянській Угорщині. Тобто, йдеться про більшовицькі плани щодо Галичини й про те, якими будуть відносини між галичанами й українцями. (...) У Києві ухвалили формальне рішення – все узгоджувалося з Кремлем. Але, як писав Затонський у 1919 році, він відповідав тоді за Галичину: «Галичани-українці бажають об’єднуватися з нами, але з підозрою ставляться до русифікації, особливо, коли читають «Правду» і московські «Ізвєстія». Тоді, у травні 1919-го, відбувалася об’єднавча вакханалія в російських газетах. Збиралися вже приєднувати Україну до Росії, і це застерігало галичан. Але загалом, українці-галичани були готові об’єднуватися з Україною, бо рішення про об’єднання УНР та ЗУНР транслювалося і на радянський чинник. (...) Червону армію часто сприймали як визволителів, бо на той час для україноорієнтованих галичан головним ворогом була Польща, а не радянська Росія. Той же Затонський у листі до ЦК РКП(б) писав, що «українська частина населення Східної Галичини, на перших порах, не виключаючи навіть інтелігенції та попів, приймає нас з захопленням як рятівників від польського гніту». (...) Найголовніше те, що, по-перше, Галичина до Першої світової війни не входила до Російської імперії; по-друге, не було ще до кінця визначено її майбутній статус. Вони наче хотіли приєднатися до України, але до України, яка матиме реальну державність, а не буде частиною радянської Росії. І це також враховувалося».
Геннадій Єфіменко підсумовує: «Галицька радянська республіка була повністю зав’язана на польсько-радянську війну. Після польського контрнаступу під Варшавою вона стала зменшуватися, утискатися. Закінчення існування Галицької ССР датується 21 вересня, коли радянські війська відійшли за Збруч. Але вплив радянської України зберігся, зв’язок зі Східною Галичиною з галицькими українськими діячами зберігся. І навіть на початку 1930-х років, тобто вже після колективізації, чимало галичан переїхало на підрадянську Східну Україну й тут закінчили своє життя в таборах переважно, були запресовані. (...) Коли в серпні 1920-го почалися польсько-радянські перемовини в Мінську, то радянська сторона намагалася виставити як одну зі сторін перемовин Галицьку СРР. А після відступу за Збруч для цього не залишилося жодних підстав, бо не контролювали галицьких територій, і штучність Галицької республіки була зрозуміла. Коли у вересні в Ризі почався новий раунд польсько-радянських перемовин, то навіть не виставляли такої вимоги. З іншого боку, перед тим Польща зверталася з пропозицією виставити стороною перемовин УНР, але радянська сторона відмовила, бо є радянська Україна. Можливо, це був консенсус: поляки не виставляють УНР, а радянська сторона не виставляє Галицьку радянську республіку».
За інформацією «Радіо Свобода»