 Основні підрядники при розробці ракети Saturn V. Джерело: NASA |
Автори зазначають: «Багато хто вважає, що приватний космос почався з Ілона Маска, а до нього це було справою виключно державною. Насправді ж, історія приватного космосу майже настільки ж тривала, як і державного: перший аматорський космічний апарат OSCAR I було запущено 12 грудня 1961 року, а першій комерційний Telstar 1 — 10 липня 1962 року. Перший був виведений на орбіту першим в історії попутним запуском (тобто на додачу до основного навантаження). Другий був виведений першим в історії запуском, замовленим і оплаченим приватною компанією. Взагалі, чітку межу між державним і приватним космосом провести досить складно. Вся космічна техніка американського виробництва була розроблена і виготовлена приватними компаніями, а вся техніка радянського виробництва — державними, бо інших просто не було. Різниця полягає фактично лише у двох питаннях: хто оплачує розробку і хто визначає загальний вигляд і вимоги до техніки. Тут очікуємо хвилю збурення і криків: “А як же NASA?!” А NASA — це організація, яка займається насамперед дослідженнями. Для неї визначені 4 стратегічні мети:
— розширювати знання людства через наукові відкриття;
— розширювати присутність людства у далекому космосі і на Місяці для стійкого довгострокового освоєння та використання (космосу);
— відповідати на виклики нації та стимулювати економічне зростання;
— оптимізувати можливості та операції.
Як бачите, тут немає ані “керівництва підприємствами космічної галузі”, ані “розроблення космічної техніки”, ані чогось ще промислово-орієнтованого. Натомість, NASA визначає тактико-технічне завдання на основні характеристики космічної техніки, а розробляють її вже приватні компанії. В якості прикладу класичного “державного космосу” розглянемо місячну програму США (Apollo, не Artemis). Загальні характеристики ракети Saturn V, яка доставила людину на Місяць, були визначені тодішнім адміністратором NASA Вернером фон Брауном, але всі її основні вузли розроблялися підрядниками: I ступінь — Boeing, II ступінь — North American (зараз частина Boeing), III ступінь — Douglas (зараз теж частина Boeing). Що стосується самого космічного апарату Apollo, командний та службовий модулі розроблялися NorthAmerican, а місячний модуль — Grumman (зараз частина Northrop Grumman). Лунні ровери були розроблені Boeing. Окремі центри NASA (переважно JPL) брали участь в якості науково-дослідних установ».
Далі автори розповідають як було влаштовано космічний сектор у СРСР, про перші кроки «приватного космосу», боротьбу за радянський спадок, кількість місць на «Союзах», придбаних NASA, вартість одного місця по роках і бум приватної космонавтики в США.
Наостанок вони підсумовують: «Перехід функцій державного космосу до приватних компаній — це природний процес. Це одночасно оптимізація послуг, їхнє здешевлення за рахунок постійної конкуренції та боротьби за ринок.
Ознайомитися з повним текстом статті За інформацією платформи «Букви»